Маленький хробачок на великому гачку,

Якщо виборчі плани спікера стали несподіванкою лише для Президента, то їх «інтеграторський» камуфляж був наперед очевидний для всіх. Олександр Миколайович «утер носа» насамперед комуністам. Хоча П.Симоненко говорить російською без черкаського акценту, його голос на тусовці «інтеграторів» не прозвучав. Третім чинником слов'янської екзальтації став марш кількох десятків російських БТРів, які в'їхали в Косово на кілька годин раніше, ніж решта людства.

ВЕЛИКОДЕРЖАВНИЦТВО

Геній є явищем за межами щоденної логіки. Не варто шукати для Пушкіна якийсь зручний аршин. Надзвичайна обдарованість — і рання душевна втома. «Євгеній Онєгін» є не «енциклопедією російського життя», радше його поетичним апокаліпсисом. «Дернул меня черт с умом и талантом родиться в России...». У пошуках душевних милиць найсуттєвішими стали жінки, карти й історична апологетика Петра: вікно в Європу! Насправді ж такого вікна не було, а було вікно з Європи, через яке Петро привіз навігаційні прилади, чай, каву, тютюн і сифіліс. Після Петра, як і до нього, вплив Росії на європейські справи визначали насамперед солдати.

Колись я, копаючи з матір'ю картоплю, знайшов у землі почорнілі медалі «За усмирение польского мятежа». Пушкін привітав це «усмирение», а його імперська риторика «Клеветникам России» й досі ганьбить ім'я поета. Імперія мала найкращу в світі колекцію солдатських нагород. Окрім тієї, що я викопав, у музеях знайдемо «За покорение ханства Кокандского», «За покорение Западного Кавказа», «За усмирение Венгрии и Трансильвании»... За Чечню не було, але за Косово можна чекати.

Переможні медалі не штампували за «усмирение» Малоросії. Вочевидь, тому, що воювали з нею самі малороси. Під Полтавою на боці Петра билися 20 тисяч козаків, і саме вони стали вирішальним чинником «інтеграції». Великий прихвостень Великого Петра Феофан Прокопович був у захваті: «Гетман Скоропадский получил портрет государев, осыпанный бриллиантами; старшины и чиновники — золотые медали; казаки, служившие при Скоропадском, двести тысяч рублей». І це — за Україну...

Як вважає спікер Ткаченко, Пушкін «навіки прославив Полтаву». Пушкін був тієї ж думки. Він був одним iз кращих, але не першим і не останнім співцем «слов'янської єдності». Нині цю ниву невтомно засіває О.Солженіцин. Слов'янофільство і панславізм завжди були й завжди будуть масками хансько-ординського великодержавництва. «Інтеграція» — це слово для позначення цієї маски. Варто порівняти конституційні проекти Пилипа Орлика і Пестеля, щоб пересвідчитись, чим Європа відрізняється від Азії.

СЕРБІЯ

Що робив сербський представник на київському збіговиську «інтеграторів»? За свободу південних слов'ян — болгар і сербів — імперія Олександра II два роки проливала солдатську кров. Болгари, співвітчизники Кирила і Мефодія, попри всі історичні катаклізми, вважали і вважають росіян братами. А Сербія? Невдовзі після звільнення від турків поміняла політичний азимут і чверть століття фліртувала з Австро-Угорщиною, ворогом Росії. Не за дорученням сербської верхівки, а всупереч її волі Гаврило Принцип стріляв у ерцгерцога Фердінанда. У першу світову війну Росія втрутилася, захищаючи сербів. Наслідок? Російська імперія програла війну й перетворилася на більшовицьку. Сербія увійшла до числа держав-переможниць, стала найсильнішою на Балканах.

По Другій світовій війні Сталін і Тіто не зійшлися характерами, але Сталін пішов, а прохолодне ставлення сербів до Росії залишилося. Я там був, розумію сербсько-хорватську і можу засвідчити не те що байдуже, а зверхнє ставлення сербів до нас, «росіян». Нині Мілошевич почав нові забавки. Рятувати чи не рятувати його політичне обличчя — справа Росії. Але знову ставши на ноги (дай їй Бог), Сербія знову піде «вбік» чи «назад». Історія не позбавлена іронії: ця маленька країна наповнена тим самим великодержавницьким духом, що й Росія, — принаймні, якщо йдеться про балканський регіон. З хорватами (слов'янами-католиками) і боснійцями (слов'янами-мусульманами) серби билися з такою оскаженілістю, з якою винищували албанців (неслов'ян). І це при тому, що кожне третє-четверте сербське прізвище засвідчує турецькі корені його носія.

ЧОМУ НЕ БОЛГАРІЯ?

Від греків — через болгар — ми навчилися кирилиці й християнству. Разом iз болгарами одцуралися двоперсного хреста і стали православними. Від греків — через болгар, а далі через українців — християнською і православною стала Росія. Одначе ні Москва, ні Київ, ні Мінськ навіть півслова не сказали про «слов'янську єдність» iз болгарами. А Белград їх не любить ще з часів безглуздої сербсько- болгарської війни (яку, зрозуміло, спровокувала не Софія).

Чому слов'янська і православна Болгарія ігнорує метушню «інтеграторів», а вони удають, що цієї країни взагалі нема? А тому, що дах «інтеграторів» насправді не цікавлять слов'янство і православ'я, а «об'єднання слов'янських народів» є сучасним варіантом одіозного гасла «пролетарі усіх країн, єднайтеся!». Болгари уже вихаркали свій комунізм, відтак спікер Ткаченко їм не компанія.

ГЕНЕТИКА І ЛІНГВІСТИКА

Улюбленим аргументом «інтеграторів» є посилання на спільні генетичні корені слов'ян. Маючи за плечима два десятиліття наукової роботи у царині генетики, дозволю собі зробити деякі пояснення. Питання: болгари — це слов'яни? Відповідь очевидна. Але етнічними джерелами цього народу були, по-перше, корінні європейські племена, а, по-друге, болгари, які в Центральну Європу прийшли з Волги. Змішалися, об'єдналися, злилися (лишивши собі «волзьке» ім'я, але європейську мову).

Питання: румуни — це слов'яни? Ні. Але етнічними джерелами цього народу були, по-перше, слов'яни (даки), а, по-друге, римські легіонери, які прийшли з Апенін. Змішалися, об'єдналися, злилися, але лишили собі не корінну, а зайшлу мову. З генетичних позицій румуни нам такі ж двоюрідні брати, як і болгари, але не вважаємо їх слов'янами не через генетику, а через лінгвістику.

Питання: росіяни — це слов'яни? Так, але даємо цю відповідь, насамперед за мовною ознакою, не беручи до уваги суттєвий внесок у етногенез росіян народів, що були монголоїдами і послуговувались угрофінськими діалектами. Якщо ж ідеться про «колиску трьох народів», то я, генетик, не знаю про таку «колиску», відтак не маю бажання обговорювати цю гіпотезу. «Слов'янські народи» є поняттям таким же лінгвістичним, як, скажімо, «германські народи». До останніх належать німці, австрійці, шведи, датчани, норвежці, ісландці, голландці й англійці. У будь-якій iз цих країн кожного, хто говоритиме про «об'єднання iз германських народів», вважатимуть божевільним. Особливо, якщо згадати, що один такий уже був, а ім'я мав Адольф Гітлер.

Поживним середовищем «інтеграторів» є наукова безпорадність і більшовицький догматизм. Жируючи на печерських пагорбах, вони нагадують карасика, готового проковтнути хробачка разом iз великодержавницьким гачком. Пострадянські держави мають потребу в економічній інтеграції, але не треба нас дурити казками про слов'янство.