Не заважайте уряду — він копає яму Президенту. Принаймні є така думка
Спасибі Президенту: кожен день ми дізнаємося щось нове. Наприклад, що він не фінансист і із запитанням: «Чи далеко втече гривня, яка «рвонула» після нещодавніх обіцянок її втримати?», треба звертатися до глави Нацбанку. Або, приміром, що бути Президентом на новий термін для нього не головне. Головне — щоб початий курс не припинявся. Чи означає це, що наскрізь корумпована держава повинна зрештою згинути у борговій ямі або просто стати чиїмсь додатком — не надто важливо. Головне, що це називається реформами Леоніда Кучми, якого перспективне оточення, не моргнувши оком, називає «видатним діячем сучасності». Але чомусь цей довгий епітет не приживається навіть на УТ-1, де прижилися, як здається, навіки чудові брежнєвські часи. До речі, звідти вони іноді розповзаються погостювати в сусідів. Коли увечері в середу три канали — «Інтер», «1+1» і УТ-1 в інформаційних випусках «не помітили» спроби глави бюджетного комітету Ю. Тимошенко виступити з співдоповіддю щодо бюджету — виникло припущення, що ідеологічний центр таких незрівнянно різних студій знаходиться в одному кабінеті. Хоча не може бути, що це кабінет Координаційної ради з внутрішньої політики при Президентові, що розпочала свою роботу, де разом керують також дуже різні люди: пан Волков, наприклад, і пан Медведчук... У країні нормально йде процес. Спочатку можна викреслити з ефіру непотрібного кандидата, потім непотрібного депутата, а згодом і взагалі відпрацьована схема: немає людини — немає проблеми.
Звичайно, уряд також жаль. Навіщо чіплятися до нього з цим бюджетом? Що він може сказати й зробити, поки не з’ясує: чи будуть нас і надалі утримувати міжнародні фінансисти за гроші наших дітей, внуків, їхніх дітей і до сьомого коліна, якщо не зуміють розрахуватися з боргами раніше? Уряд так рознервувався, що навіть у своєму нещодавньому істеричному зверненні (разом із Нацбанком) до народу, суть якого в перекладі означала: «у нас — крах, але навіщо панікувати», «забув» згадати серед своїх «трунарів» комуністів, назвавши тільки «Громаду» й соціалістів. А раптом тепер Захід грошей не дасть, оскільки червона загроза минула? Батько кинув пити, а син, дізнавшись, ридає: «За що ми тепер хліб будемо купувати, якщо порожніх пляшок не буде?».
А що все-таки буде з урядом? Олександр Ємець, якого, до речі, Президент указом вивів зі складу своїх позаштатних радників — НДП нині не в пошані, — відповідає: «Гадаю, що нічого. Комуністи, насамперед, розуміють: поміняти уряд — значить, взяти на себе відповідальність за подальший розвиток подій. А оскільки поліпшення не передбачається, то будь-яке погіршення буде провиною ВР і, передусім, комуністів. І, крім того, в цій ситуації фракція КПУ поводиться порядніше, ніж «Громада» і соціалісти, які переносять політичні розбірки та міжособистісні стосунки на розв’язання серйозних проблем».
Ну, дякувати Богові, тепер зрозуміло, що Кабмін не забув згадати комуністів як руйнівників, а просто такими їх більше не вважає. А що ж думають вони самі? Кореспонденту «Дня» пояснив товариш Моїсеєнко, за загальним визнанням — справжній комуніст, без переміщень у бік ліберальних дуростей: «Безсилля уряд продемонстрував навіть у своїх нетрадиційних методах. Не можна сьогодні погасити заборгованість щодо зарплати, не торкнувши тіньовика, не торкнувши товстосума. Звичайно, це спричинює кризу. Я особисто вважаю, що, з одного боку, відставка уряду, звичайно, необхідна, з іншою — вона не зовсім дозріла. Тому що спроба перекласти несумлінність виконавчої влади на плечі парламенту, пошук відьом у своїй вітчизні — склали в народу певне ставлення, ще немає повного неприйняття уряду. І до листопада, я думаю, воно ще могло б бути. Але коли стане голодно й холодно, вже народ почав би вимагати не лише зміни уряду, а й усього правлячого режиму».
Завжди приємно поговорити з чесною людиною. Але що комуністам заважало ще з 17-го року, то це погане знання народу...
Дмитро Табачник вважає: «Той факт, що зібрано кількість підписів, яка значно перевищує половину депутатів, свідчить про те, що уряд може отримати вотум недовір’я». Але при цьому, будучи великим знавцем, зазначає, що «у виконавчої влади завжди є серйозні важелі впливу: переговорні, натискуючі на ряд депутатів». Додати ще «стимулюючі» — й буде тепленько. Тут одна маленька, але процвітаюча фракція, надивившись, мабуть, на Жириновського, так прямо й заявила в уряді: проголосуємо за відставку, народ бідує, грошей не платять! В уряді, кажуть, не відразу, але збагнули: пакет акцій потужного підприємства в хід пішов, та з якимсь не стороннім банком, який вляпався в ОВДП, щось повирішували, ще щось сюди-туди — й порядок. Відставка уряду на рівні цієї фракції не відбулася.
А то ще один голова комітету, комуніст, між іншим, прем’єру листа написав, який, якщо б грамоту знали, писали б пролетарі Леніну на зорі — ну просто лобом об підлогу: «Спасибі, батечку!». Але ж у нас щирим бути ну просто не дозволять: уже подейкують у кулуарах, що син цього автора епістолярного твору нещодавно став радником прем’єра...
Тепер, дивимося, червоних, основну силу, приручили — вони немовби й за, але нехай краще народ дозріє й сам, а якщо ні — ну, як нема, то й дарма. «Громаду» по різних кутах розвели, в неї ситуація — рятуйся, хто може, й процес, здається, пішов. Дрібниці різні прикупили, хоча можна було цього й не робити: вони підписи якщо й ставили, то не для подальшого голосування, а виключно для «трошки заробити»... Не виходить. Але найцікавіше, що «лівий центр», один із ініціаторів питання про уряд, дуже може бути цілком задоволений: галас навколо уряду триває, народ своїх «мучителів» знає, Президента налякали, він став поруч з урядом і загрожує — «тільки-но зачепіть»... А навіщо Кабмін чіпляти, хто в нас готовий на роль камікадзе, яка сила, який лідер? Чим погано: акцизи на горілку підвищують — захід для поповнення бюджету, тепер знижують — антикризовий захід... Гривня з коридорів повзе, Президента не слухається... 75% валюти обов’язково продавати — ні, 50, і всі рішення навпомацки... І ситуація, щоби дурість кожного видно було. І вигадувати нічого не треба, тому що «уряд щодня доводить свою некомпетентність». Це екс-міністр, депутат з «Лівого центру» Віктор Суслов так вважає. «Дуже багато чого треба розглядати в контексті президентських виборів і цієї боротьби, — каже він. — В опозиції з’явилася можливість перекладати відповідальність за абсолютно некомпетентні дії уряду на Президента й використати це в президентській гонці. Уряд зараз своїми діями щодо поглиблення кризи працює на глобальні зміни системи влади, на зміну Президента. Так що ймовірність того, що опозиція не добиватиметься відставки уряду, — дуже велика». Майстер інтриги Дмитро Табачник, який перший заговорив в кулуарах ВР про ротацію й коаліцію, вважаючи їх «попереджувальними» заходами, вважає, що до уряду повинні бути введені «відповідальні представники партій, яких будуть підтримувати фракції». Причому «розподіл серйозних владних повноважень всередині Кабміну має бути пропорційним, відповідним складу парламенту».
Проте пов’язати всіх однією мотузкою (з вузлом на лівих) — це не все. Ще один принцип: «Це має бути уряду довір’я регіонів, до його складу обов’язково повинні увійти представники субрегіональних еліт, щоб уряд надалі не був суто представницьким від одного регіону». Ні, все-таки Кучма багато втратив разом із Табачником. «Кто может сравниться з Матильдой моей!» Одна думка про такий веселий різнокольоровий уряд — сьогодні, зараз — не може не викликати захоплення в кожного, хто не сподівається дочекатися, коли ж звалиться ця осоружна «реформаторська» влада епохи «видатного діяча сучасності».
№188 02.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
