Пароль: «Джеймс Мейс»

У травні минуло п’ять років, як у команді «Дня» не стало видатного американського дослідника й «відкривача» українського Голодомору Джеймса Мейса. Його раптова смерть була рівносильна, як ми писали, втраті союзника. Джеймса немає. Але він з нами — у спогадах і думках. У своїх колонках і статтях, до яких щоразу повертаємося. Як відомо, у серії «Бібліотека газети «День» вийшли друком збірки робіт «День і вічність Джеймса Мейса» (2005 р.) і «Джеймс Мейс: Ваші мертві вибрали мене» (2008 р.). Він присутній у акції «Свічка у вікні», ініційованій ним ще 2003-го, що стала об’єднуючим символом і дедалі більше шириться всією країною. А торік у меморіальний тиждень у головного редактора Лариси Івшиної виникла ідея заснувати щорічну премію в галузі журналістики імені Джеймса Мейса. Пам’ятаєте, у своїй відомій «Повісті про двох журналістів. Волтер Дюранті, Гарет Джонс і Пулітцерівська премія» він писав: «І ось тут починається повість про журналіста, якого знищили за чесність, та його колегу, нагородженого за брехню. Повість, яка має прямий стосунок як до журналістської етики, так і до української історії».

Премія присуджуватиметься авторам — за громадянську позицію! За нові публіцистичні твори, що сприяють утвердженню історичної пам’яті народу, його національної самосвідомості та самобутності, визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом проти українців. Надіслані на адресу редакції (04212, Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2л, або електронну адресу premia@day.kiev.ua) до 1 листопада матеріали розглядатиме громадська рада у складі Юрія Щербака, Лариси Івшиної, Станіслава Кульчицького, Ігоря Лубченка, Наталії Дзюбенко-Мейс, Віктора Набруска та Віктора Чамари. Премія (її грошовий еквівалент становить 25 000 гривень) вручатиметься наприкінці листопада — у меморіальні дні. (Детальну інформацію дивись у ПОЛОЖЕННІ про премію)

«Підтримувати громадянську позицію — завжди складно, —говорить Лариса Івшина. — Але це треба робити. Для того ми залучаємо кошти наших меценатів. Тим більше, час такий, що потрібно виявляти громадянську позицію».

«Заснування такої премії давно назріло, — говорить голова Спілки журналістів України Ігор Лубченко. — Джеймс Мейс — красномовний приклад людяності. Приклад масштабної особистості. Він перейнявся історією та культурою того народу, серед якого оселився, повагою і любов’ю до нього, пройнявся його болем. А головне — дав зрозуміти світові, що чужого болю не буває, коли мова йде про злочин проти людяності. Поява такої нагороди спонукатиме наших журналістів до ширшого світобачення: щоб жити не тільки турботами сьогоднішнього дня, зокрема, політичними, а піднятися над тим і докладати зусиль до перетворення українського суспільства із постгеноцидного на суспільство із європейськими цінностями». «День» є найпалкішим пропагандистом публіцистичної спадщини Мейса, — підсумовує заступник директора Інституту історії України НАН України Станіслав Кульчицький. — Справа не тільки в тому, що він працював у цій газеті і вона зіграла велику роль у його особистому житті. Джеймс зробив колосальний вклад у вітчизняну історіографію, змусивши уряд Радянської України визнати факт голоду 1932—1933 років. І потім, живучи вже в Києві, доклав багато зусиль, щоби тема українського Голодомору постійно перебувала в центрі уваги суспільства. Заснування премії його імені сприятиме тому, щоби більше уваги приділяти цій проблемі. Особливо, коли пройшли усі «круглі» дати. Мене схвилювала заява Леоніда Кравчука, мовляв, не на часі зараз піднімати її, оскільки вона дратує російські правлячі кола... Але в нас має бути своя думка — для того, щоби тема українського Голодомору увійшла в історичну пам’ять народу». «Небагато є особистостей, чия поява і чий відхід у вічність так кардинально вплинув на суспільні процеси цілої країни, на свідомість цілого покоління цієї країни, — зазначає Наталія Дзюбенко-Мейс. — Після Джеймса Мейса Україна вже ніколи не буде такою, якою вона була: заляканою, без’язикою, понурою. Джеймс допоміг нам поглянути на своє минуле без остраху, на сьогодення — тверезо та критично, а на майбутнє — натхненно і з надією. Джим часто відповідав на сакраментальне українське «Куди нам іти?» Шевченковим: «В Україну ідіть, діти, в нашу Україну». Ми завжди і всюди запізнюємося. Проте премія Джеймса Мейса започатковується вчасно, як і, зрештою, вчасно з’являються всі ініціативи «Дня»: саме тоді, коли наші політики прораховують післявиборчі політичні розкладки, а чимало журналістів починають крутити головою на 180 градусів і думати, чи тема Голодомору буде сприйнята новими лідерами, новими коаліціями? Чи продовження історичних досліджень буде ними підтримане? Я дуже щаслива, що саме ім’я Джеймса Мейса супроводжуватиме формування нової української журналістики і пошук журналістів з високими моральними якостями та високими професійними стандартами у тій новій журналістиці».

ВIД РЕДАКЦІЇ

Вітаючи колег із професійним святом, запрошуємо до співпраці. Нехай ім’я Джеймса Мейса стане паролем для всіх професійних і чесних журналістів за яким вони будуть впізнавати друг друга.