Погляд московського гостя

Днями в Києві пройшла Міжнародна конференція «Україна — Росія: нове десятиріччя Великого договору». Як відомо, 31 травня 1997 року президенти Росії та України Борис Єльцин і Леонід Кучма підписали Договір про дружбу, співробітництво та партнерство. Договір підписаний на 10 років, при цьому продовжиться, якщо жодна зі сторін не заявить про бажання припинити його дію. Зокрема, в 2017 році закінчується дія норми Великого договору, згідно з якою Чорноморський флот РФ має право базуватися в Криму.

Поговорити про російсько-українські відносини зібрався майже весь цвіт російської політології. Не було хіба що одіозного Михайла Леонтьєва. А ось з українського боку представництво було куди скромнішим. Прийшли київські політологи (таку «тусовку» вони пропустити не могли). Проте не вшанували своєю присутністю ні Леонід Кучма, ні Леонід Кравчук. А вони, між іншим, заявлялися організаторами. З українських політиків прийшла одна лише Інна Богословська. Всі інші цей захід дружно проігнорували.

Але повернемося до Великого договору. На думку Інни Германівни, Україна й Росія повинні підписати новий Договір про дружбу й співробітництво, так ось тільки в найближчі п’ять років це зробити навряд чи вдасться. «У найближчі п’ять років і Росія, і Україна перебуватимуть у стані пошуку нової ідентичності», — пояснює представниця Партії регіонів.

У той же час, російський дипломат Всеволод Лоскутов переконаний, що Великий договір не застарів і успішно функціонує. «Ми зуміли створити надійну політичну й правову базу розвитку співробітництва на довгі роки. Російські, українські та європейські фахівці оцінили цей документ як один із найкращих подібних документів у світовій практиці на той час», — підкреслив він.

Проте справжні емоції та суперечки відбувалися не в конференц-залі, а у фойє — туди поступово перекочували й російські, й українські експерти. Та й фуршет якнайкраще сприяв невимушеній бесіді.

Більше всього уваги привертав російський політолог Сергій Марков (свого часу він працював на штаб Януковича, а зараз балотується в Думу за списками «Єдиної Росії»). Сергій Олександрович голосно й емоційно пояснював українській журналістці, яким поганим міністром був Борис Тарасюк. «Ні одна пристойна країна не може назначити людину з такими поглядами міністром закордонних справ. Тарасюк не є незалежним політиком. Мета таких людей максимально напакостити Росії, використати Україну як знаряддя, інструмент, щоб зашкодити Росії. Вам така роль подобається?» — запитував кремлівський політолог.

Кореспондент «Дня» також вирішила вступити в дискусію з московським гостем:

— Свого часу ви досить жорстко висловлювалися щодо Юлії Тимошенко. Зараз вона знову може стати прем’єром...

— Я жорстко висловлювався?!

— Так, саме ви.

— Добре давайте про Тимошенко. Вона дуже яскрава людина. Вона виглядає мужиком і одночасно найкрасивішою жінкою. Звідси колосальна вітальність, яка б’є по голові українському виборцю. У ній б’ється життя — це всі бачать. Вона людина дій — це правильно й добре. Це дуже мені подобається в Тимошенко.

Що мені не подобається. Те що півроку тому вона поклялася в ненависті до Росії в знаменитій статті (ймовірно, йдеться про статтю «Стримування Росії» в журналі «Foreign affairs». — Авт. ) і те, що вона оточила себе радниками-русофобами. Потім вона дуже багато радиться з американцями. Американські поради хороші тільки для американців. Усі, кому вони радили, лежать у руїнах. Але в той же час, я чудово знаю, що Юлія Володимирівна — це не людина ідей і принципів, а людина інтересів. Вона зараз може знову прийти до влади й ми сподіваємося, що вона діятиме в інтересах України. А інтереси України — це максимально хороші відносини з Росією. Вона може кинути всіх і всі знають, що це так.

— Ваш прогноз: можливі зараз газові проблеми між Росією та Україною?

— Ні, зараз уряд дуже виразний, розумний. Чому, власне, почалася газова війна? Ющенко був упевнений, що «Захід нам допоможе», що Захід настільки ненавидить Росію, що в будь-якому конфлікті він допоможе. Помилилися. Зараз у них такої віри немає, тому газової війни не буде. Все дуже просто. Росія сказала, що ціна тільки підвищуватиметься. Вона дійде до європейської для всіх українських споживачів і для всіх російських також. До речі, Україна досі серед країн, які отримують газ за найнижчою ціною. Після Вірменії й Білорусі Україна на третьому місці.

— Ще один момент: Росія вже готується до виведення Чорноморського флоту з Криму? До 2017 насправді вже не так багато часу залишилося.

— Ми розраховуємо на те, що в Україні буде демократичний уряд, який виражатиме волю громадян України. А для громадян України Чорноморський флот не чужий, а свій. Запитайте громадян України: вони вам скажуть.

— Дивлячись яких громадян запитувати.

— Більшість. Більшість громадян. Вони знають, що якщо щось трапиться, то моряки Чорноморського флоту, російські громадяни, не вагаючись віддадуть свої життя, за життя й безпеку громадян України.

— Чи не думаєте ви, що Туреччина на Україну нападе?

— Мало що може трапитися.

— Ви кажете «більшість українських громадян», але вибори продемонстрували, що «помаранчевих» у країні все-таки більше.

— Хочете про результати виборів? Будь ласка. Це було наймогутніше соціальне невдоволення. І це соціальне невдоволення виявилися не в змозі акумулювати ні Партія регіонів, ні інші сили, дружні Росії — «антипомаранчеві». Бо Партія регіонів у своїй олігархічній жадібності задавила всіх. Дурні. І добре хоч здогадалися свого Манафорта (Пол Манафорт — американський консультант Віктора Януковича. — Авт. ) вигнати за це.

— Здається, він досі в них працює.

— Тобто вони обдурили, що його вигнали? Значить, ще більші дурні, що його залишили. Він їх власне й привів до цього краху. Я, наприклад, вважаю, що йому за це й платять, щоб Партія регіонів не отримувала багато голосів. Я так вважаю. Така моя експертна думка. Бо такі жахливі помилки, які зробила Партія регіонів, важко ось так просто здійснити. Я вважаю, що поразка Партії регіонів — це результат цілеспрямованої спецоперації...

P.S. Після бесіди з Сергієм Марковим склалося враження, що, як і більшість російських політологів, він свято переконаний, що Україна не здатна бути самостійним гравцем. Що ми можемо бути або під Москвою, або під Вашингтоном. Переконувати таких людей — заняття безглузде. Проте кожний має право бути в полоні своїх міфів, а нам, як то кажуть, «своє робить»...