Про феномен української кризи

Отже, засідання Національної конституційної ради, що мало відбутися в середу о 15.00 в Секретаріаті Президента, так і не відбулося. Його, як відомо, перенесли на прохання голови ВР Арсенія Яценюка. Річ у тім, що спікеру стало погано після візиту до Португалії. На Банковій пообіцяли, що Рада збереться відразу після великодніх свят, а для того, щоб під час численних вихідних членам НКС було чим себе зайняти, їм роздали проект концепції реформування Основного Закону країни. Однак політики, які зібралися на засідання Конституційної ради, в тому числі й представники пропрезидентської «Нашої України», обурювалися скасуванням засідання, мовляв, хвороба Яценюка не є достатньою підставою для перенесення зборів. Про це заявив Роман Зварич. А депутати — представники пропрем’єрської фракції — були ще більш різкими в оцінках. Зокрема бютівці Андрій Портнов і Валерій Писаренко, як тільки стало відомо про скасування засідання, заявили, що вони виходять зі складу Конституційної ради і вся робота на цій ділянці законодавчого поля «переноситься в парламент». Щоправда пізніше прес-служба пана Писаренка оприлюднила заяву, що БЮТ не заявляє офіційно про вихід із НКС, однак вважає подальшу роботу цього органу «абсурдною».

Саме Основний Закон країни, а точніше — плани політиків із різних партійних таборів змінити його, а то й написати «з нуля», можуть стати причиною розвалу коаліції у форматі БЮТ+НУ-НС і нових парламентських виборів, прогнозують аналітики. І, як то кажуть, перші дзвіночки цієї «мелодії» уже виразно чутні. Пропрезидентська фракція вустами депутата Івана Стойка днями чітко й гранично жорстко заявила, що ставитиме питання про розпуск правлячої більшості в Раді у разі створення тимчасової слідчої комісії з напрацювання змін до Конституції. «У коаліції вже не холодна, а гаряча війна. Пішли вже на знищення, це видно зі взаємних звинувачень, а також зі спроб внести зміни до Конституції і скасувати або нівелювати інститут президентства», — заявив пан Стойко. Як відомо, на створенні тимчасової спеціальної комісії у ВР наполягають фракції БЮТ і Партії регіонів.

Перед парламентськими великодніми канікулами спікер Арсеній Яценюк заявив про існування «чіткого сценарію» проведення дострокових виборів до головного законодавчого органу країни. Не виключає такої ймовірності, як відомо, і прем’єр Тимошенко. На недавньому з’їзді Партії регіонів лідер цієї політичної сили також допустив, що в близькому майбутньому країну чекає нова парламентська виборча кампанія.

Скільки протримається правляча парламентська коаліція, чи потрібно суспільству чекати нових виборів до Ради, і що вони змінять, якщо відбудуться? Про це — в інтерв’ю «Дню» народного депутата-представника пропрезидентської фракції НУ-НС, голови Християнсько-демократичного союзу Володимира Стретовича.

— Володимире Миколайовичу, як ви вважаєте, яка доля чекає коаліцію демократичних сил, з урахуванням прогресуючих протиріч, взаємних докорів та ультиматумів?

— Усе буде добре, я не можу казати інакше напередодні Воскресіння Христового. Я вірю, що благовіст на наших чиновників вищого рангу зійде у Великодню ніч і все втрясеться. Впевнений, що допоможе цьому й дискусія на Конституційній раді. Очевидно, вона буде непроста, але, гадаю, продуктивна. Однак сьогодні всім очевидно, що без участі Верховної Ради не освятиться й проблема конституційного процесу. А якщо вона розглядатиметься в парламенті, де багато учасників переговорів, а не один на один, ми знайдемо загальне рішення, 11 травня повернемося до пленарної роботи і з новими силами приступимо до виконання всіх завдань, що стоять перед нами.

— Сьогодні й спікер, і прем’єр, і представники практично всіх політичних сил, представлених у парламенті, допускають імовірність проведення чергових позачергових виборів. Яка ваша думка щодо цього: виборам до Ради бути чи ні?

— Моя особиста позиція — так, такий сценарій цілком вірогідний, і оскільки розмови про дострокові вибори звучать з вуст однієї провідної політичної сили, не довіряти або недооцінювати ці повідомлення не можна. (Очевидно, мається на увазі БЮТ. Для того, щоб дати зелене світло новій виборчій кампанії, досить, щоб представники пропрем’єрської фракції — 156 осіб — склали з себе депутатські повноваження. — Ред.)

Однак, враховуючи той факт, що український політикум у більшості своїй прагне до реалізації ПДЧ і стабільності в країні, я не думаю, що ці вибори відбудуться до грудня місяця, хоч не виключаю, що вони можуть відбутися навесні наступного року.

— Сьогодні, мабуть, тільки ліниві політики не намагаються, пробачте, вставити свої п’ять копійок у конституційний процес. На думку Володимира Стретовича, за нинішніх політичних, ментальних реалій, якою є ідеальна модель правління і, відповідно, Конституції для України дня сьогоднішнього?

— Оскільки ви назвали моє прізвище, то я, як той, хто був юридичним редактором Конституції зразка 1996 року разом із Михайлом Теплюком та Олександром Ємцем, царство йому небесне, хотів би повернутися до Конституції 1996 року і змінити дві статті щодо посилення парламентського контролю над діями виконавчої влади. Це була б ідеальна модель перехідного періоду. А через 30 років, коли закінчиться приватизація, паростки громадянського суспільства помітно проростуть і зміцніють, ми досягнемо уніфікації Єдиної православної церкви, суспільство буде об’єднане, середній клас стане могутнім, можна перейти до парламентської республіки. Сьогодні ж я не бачу виходу з цієї ситуації у переході до виключно парламентської республіки. У нестабільних системах це буде республіка «кнопкодавів», а не республіка політиків і республіка захисту інтересів громадян.

— Днями прем’єр Тимошенко заявила, що, мовляв, джерело всіх кризових бід, усіх сварок і розбратів між демократами полягає аж ніяк не в конституційних ініціативах БЮТу, а в тому, що Президент Ющенко бачить у ній конкурента на виборах-2010 і, цитую, «всіляко хоче знищити». Як ви вважаєте, можливо, з урахуванням того, що всі політичні події сьогодні відбуваються під прицілом завтрашніх президентських перегонів, варто відкласти конституційний процес? Минуть президентські вибори, вщухнуть пристрасті, можливо (хоч малоймовірно), політики стримають свої амбіції, і працюватимуть над Основним Законом для країни, а не для пошуку свого місця, ролі та ваги в ньому?

— Знаєте, ви мені подобаєтеся, оскільки, ставлячи запитання, дали на нього хорошу відповідь. Річ у тім, що для багатьох політиків президентські вибори — це ідея фікс, тому напруження дійсно зростає. У нас політики, на превеликий жаль, є політиками за Кеннеді: вони думають про наступні вибори, але не думають про майбутнє держави. І в цьому феномен української кризи.

— А як можна зламати цей феномен і відправити його в історію, і чи можливо це в принципі?

— Необхідно приводити в політику нових людей, нових осіб, які не прийшли в революцію перехідного періоду, коли відбувалося первинне накопичення капіталу, а прийшли з глибини народу, самі себе виростили, оволоділи необхідною кількістю знань, є патріотами та професіоналами, готовими будувати країну для всіх, а не для окремих каст, груп, кумів, «любих друзів» тощо.

— Цікаво, як прорвати цю блокаду сьогодні? А завтра, коли деякі представники провідних парламентських сил виношують ідею підвищення прохідного бар’єра до семи- восьми відсотків?

— Я вам скажу, що як тільки їхня ініціатива проявиться, так відразу ми відчуємо результат. Я розумію, що дуже хочеться на цій хвилі отримати максимум можливостей володіння і розподілу країни по територіях. Сходом правитимуть одні, заходом — інші, а про всіх інших, як то кажуть, домовлятимуться. У результаті буде така собі стабільність по-новоукраїнському. Але далі можна казати тільки за Шевченком: «На всіх мовах усе мовчить, тому що благоденствіє». Усі рот закриють, усі мовчатимуть, оскільки задавлять, якщо не одні, так інші. І Україна вибирає колумбійський або шрі-ланкійський шлях розвитку, а не йде в цивілізаційну сім’ю народів Європи.

— Ваші опоненти у ВР, зокрема регіонали, кажуть, що правляча більшість у форматі БЮТ+ НУ-НС є тільки де-юре, а де-факто її немає. Усі ми дійсно бачили часті ситуативні голосування за участю литвинівців, комуністів, які іноді (як ось під час прийняття Постанови про проведення дострокових виборів у Києві) рятували коаліцію від провалів. Так довго можна прожити, а тим більше, бути при цьому ефективною парламентською більшістю?

— Коаліція демократичних сил у парламенті нинішнього VI скликання житиме довго й щасливо. Коаліція може бути піддана якимсь трансформаціям тільки після президентських виборів 2010 року. До цього часу коаліція, нехай із дискусіями, але працюватиме, бо це — демократична коаліція, а не єдиноначальна, кримінальна, антикризова, коли всіх брали під козирок і коаліціянти вимушені були приймати рішення навіть попри свою волю. У нас коаліція демократична і всі рішення приймаються в процесі, іноді жорсткої, дискусії. Наскільки коаліція демократичних сил є стабільною де-юре і де- факто покаже місяць травень. Якщо ми два тижні травневого періоду пройдемо успішно, то можна чекати, що в літню спеку будемо абсолютно спокійними. Хоч за давньою українською традицією, сам пік політичної кризи припадає на першу декаду липня — перед парламентськими канікулами.