Рік Росії в Україні: стартові можливості
Щодо року Росії в Україні — то скептики саркастично стверджують, що цей рік, насправді, далеко не перший, першим, можливо, був далекий 1654-й, коли 8 січня за новим стилем московський боярин Бутурлін у Переяславі прийняв присягу Богдана Хмельницького на вірність царю. Щодо «зворотнього зв’язку», то було сказано, що царі ні перед ким, окрім Господа, не присягають. До речі, до святкування ювілею Переяславської Ради вже готуються на найвищому рівні. Експерти, зокрема голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, екс- міністр закордонних справ Борис Тарасюк, передбачають, що протягом року Росії в Україні «можна очікувати подальших кроків по здачі наших стратегічних національних інтересів у відносинах з Росією».
Рік України в Росії був характерним передусім не стільки частотою зустрічей між президентами двох країн — Леонід Кучма і Володимир Путін так само часто бачилися між собою і в 2001-у, коли тривала перша хвиля охолодження відносин України і Сполучених Штатів і країн Західної Європи. І ще в ті часи саме російський капітал за далеких від відкритості умов став переможцем у тендерах з приватизації низки стратегічно важливих підприємств України. Ударний марш російських нафтових компаній українськими просторами за відсутності будь-якої серйозної конкуренції став уже швидше продовженням.
Характерною особливістю року України в Росії стало те, що одночасно з його проголошенням розпочалася фінальна стадія парламентських виборів в Україні. Представники Москви — як цілком офіційні особи, такі як посол РФ в Україні Віктор Черномирдін, глава адміністрації президента Росії Олександр Волошин, так і менш офіційні, не соромилися вказувати, з «ким і чому» вони працюють в Україні. Демонстрація впливу на, здавалося б, суто українські справи була не лише відвертою, але й свідомою, і офіційний Київ, здається, нічого поганого в цьому не вбачав.
Симптоматичним виглядало й те, що напередодні важливих для майбутнього України рішень, зокрема — чи брати участь у Празькому саміті НАТО, і якщо брати, то на якому рівні — Президент Кучма зустрівся з президентом Путіним. І перший візит новопризначеного прем’єр- міністра України Віктора Януковича відбувся саме до Москви (він відбувся як робочий візит, тоді як його візит до Варшави — як перший офіційний). Янукович, до речі, одним з своїх головних завдань в якості глави уряду називав посилення «російського вектора».
Складається враження, що саме за цей рік Москва зробила все можливе для того, щоб Україна поступово ставала більш керованою із збереженням зовнішніх атрибутів її державності. І це і був у розумінні Кремля рік України в Росії. Рік же Росії в Україні позначатиметься ще й тим, що саме протягом цього року точитимуться вже справжні бої президентської кампанії в Україні, і підтримки Москви шукатиме кожен iз кандидатів.
Рік минулий також супроводжувався жорстким тиском Москви на Київ з тим, щоб Україна вступила до Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС). Одним з адептів виступав прем’єр-міністр Росії Михайло Касьянов, який заявляв, що тільки за цієї умови Москва піде на підписання угоди про вільну торгівлю з Україною. Поки що Київ наполягає на тому, що українським інтересам найбільше відповідав би статус «спостерігача плюс», який не накладав би зобов’язань, але давав би можливiсть брати участь у різних проектах. З погляду перспективного розвитку України стратегічні вигоди від її вступу виглядають досить сумнівно: Росія сама потребує величезних ресурсів (не лише сировинних, але передусім — фінансових і технологічних) для своєї соціально-економічної модернізації. Тим більше — інші країни-члени ЄврАзЕС. Але саме ця дискусія ризикує стати однією з провідних під час року Росії в Україні.
Іще одна тема, яка тільки народилася наприкінці минулого року — запропонований групою російських експертів перехід від стратегіного партнерства до стратегічного союзництва, що відразу знайшло позитивний відгук серед частини українського істеблішменту. Для розвитку самої ідеї, а отже, і дискусії варто було б визначити, яким вбачається це стратегічне союзництво, яку мету воно може переслідувати, як це можна співставити з задекларованими різними цілями стратегічного розвитку Росії і України, і який вплив це може мати як для кожної з двох країн, так і для системи їхніх відносин.
Відомо, що російське керівництво пропонує українським візаві поєднання потенціалів двох країн і координацію їхнiх зусиль. Ця теза часто звучала у виступах Путіна, у висновках російських експертів. Тому зрозуміло, що вона часто звучатиме й під час заходів, пов’язаних із роком Росії в Україні.
Поки що ж «поєднання потенціалів» виявилося в тому, що Росія запровадила мито на прокат з України (як і з Казахстану, країни-члена ЄврАзЕС), у тому, що рівень товарообігу, згідно статистики обох країн, падає, що різні тарифні та нетарифні обмеження, запроваджені передусім Росією, лише шкодять тому, що можна було б називати партнерством у економічних та торгових відносинах. Це визнав і посол РФ в Україні Вiктор Черномирдін, який одночасно є спеціальним представником президента Росії з торгово-економічних відносин з Україною. І це — найреальніша оцінка року України в Росії, і далеко не найкраща стартова позначка для року Росії в Україні. Больовими точками у відносинах двох країн, окрім «торгової війни», залишається повільне просування у делімітації морських кордонів, неврегульованість у питанні компенсацій сім’ям жертв збитого над Чорним морем українськими військовими літака. Поки що також немає жодної ясності в тому, що ж за консорціум з експлуатації української газотранспортної системи створюється насправді.
Зрозуміло, що під час року Росії в Україні буде не менше риторики, ніж протягом року України в Росії. При цьому і російські керівники, і російські експерти (зокрема, з Російського громадсько-політичного центру) вказують на те, що розмови про інтеграцію носять популістський характер, що гасло «До Європи разом з Росією» не сприймається у самій Росії, оскільки навряд чи його можна реалізувати на практиці.
Очевидно, про партнерство, а тим більше — про союзництво між двома країнами можна буде говорити лише тоді, коли будуть зрозумілі його установчі принципи, коли буде ясність із тим, що насправді це дає кожному громадянину, наскільки це вигідно не окремим групам в кожній з країн, а саме громадянам. Коли відносини базуватимуться на чітко визначених національних інтересах кожної зi сторін, а вимірювати їх можна буде «європейськими нормами», до яких сьогодні ще надто далеко. Сьогодні ж, як про це говорить переважна більшість українських експертів, досягнуто партнерства саме між окремими групами бізнесових та політичних еліт двох країн. Що й призвело до того, що рік України в Росії пройшов для широкого загалу просто непомітно. І те ж саме загрожує й року Росії в Україні.
