Трикутник українських шансів

Багато говориться про те, що після трагічних подій 11 вересня в Сполучених Штатах світ став іншим, не тим, що раніше, що в цілому виникає нова система координат. При цьому саме 11-е вересня вважається точкою відліку, проте далі можна лише здогадуватися, якою буде сама ця система і на яких координатах побудована. Тим більше зрозумілим є те, що своє, належне тільки їй місце Україна може й повинна здобути сама. Шансів багато, можливих сценаріїв — також. Проте не всі вони виглядають оптимістично. Враховуватиметься все — і позиція стосовно участі в антитерористичній коаліції на чолі з Сполученими Штатами, і поведінка української влади відносно трагедії з російським пасажирським літаком, і здатність тієї ж влади діяти адекватно часу, забувши про принципи, за якими будувалася радянська система.

РОСІЙСЬКА ГІПОТЕНУЗА

Теракти 11 вересня проти Сполучених Штатів зафіксували одну деталь: нова система координат в новому світі, про яку багато йдеться зараз, повинна була з’явитися вже давно. Відразу по тому, як впав Берлінський мур, як закінчилася холодна війна. Та все ж рецидиви холодної війни давалися взнаки щороку й красномовно свідчили про те, що ні Захід, уособлюваний у тому вимірі перш за все Вашингтоном та НАТО (як і Схід в особі Москви) були просто не готовими до кінця визнати нові реалії й знайти в собі сили відмовитися від протистояння.

Кроки, зроблені Росією в західному напрямку в останній час, перш за все ставлять багато питань. Особливо це стосується заяви президента Росії Володимира Путіна в Брюсселі про те, що варто б подумати над умовами та принципами, на яких Росія могла б приєднатися до НАТО. Обидві сторони при цьому стверджують, що поки що про офіційно висловлене бажання Росії стати членом Північно-Атлантичного Альянсу не йдеться.

Відомий російський політолог Сергій Караганов в своєму інтерв’ю «Дню» сказав, що Росія за Путіна взагалі взяла курс на Захід, що зараз, хоча офіційно про це ще не говориться, в Москві серйозно думають над можливістю приєднання до Європейського Союзу. На офіційному рівні, за словами Караганова, про це не говориться заради того, щоб не викликати відразу реакції відторгнення. Рух на Захід, як вважає далеко не тільки Караганов, повинен супроводжуватися максимальною увагою Москви до України з тим, щоб цей рух був спільним, щоб не було зайвої, нікому не потрібної конкуренції. Ідея спільного руху у європейському напрямку знайшла багатьох прихильників і в Москві, і в Києві.

Заради справедливості можна б сказати, що Росія була чи не єдиною, яка не підтримала бойкот України в часи «касетного скандалу», російське керівництво до останнього на диво поблажливо ставилося до України в історії зі збитим над Чорним морем літаком. І таким чином, Україна власноручно віддала Росії чималі козирі.

Також варто б зазначити, що Росія з її ядерним арсеналом і часто результативним намаганням утримати Східну Європу, Кавказ і Середню Азію під своїм контролем дійсно є важливим стратегічним партнером для НАТО. Росія є важливим постачальником енергоносіїв до Західної Європи. Росія попереду України в налагодженні реальних контактів із Заходом. Тому не дивно, що на сьогодні Москва набагато серйозніше залучена у відносини із Заходом.

У той же час очевидним є й інший аспект. Росія не є Радянським Союзом, який навіть із «тим» своїм потенціалом не витримав військово-політичного протистояння. Тверезий розрахунок підказує, що партнерство обходиться значно дешевше. До заяв про прагнення залучитися до НАТО можна ставитися по-різному — як до певного роду розвідки, покликаної вивчити реакцію, як до реалізації давнього постулата, який вимагає — якщо не можеш протистояти процесові, то потрібно його очолити (йдеться перш за все про болісну реакцію Москви на можливість приєднання до НАТО балтійських країн). Сьогодні очевидне лише те, що нова структура відносин між Росією та НАТО була б безумовно позитивною для України, оскільки остаточно б зафіксувала закінчення холодної війни. Не варто забувати й про те, що сьогодні як у структурах Європейського Союзу, так і в НАТО побутує думка про те, що за всієї важливості для обох сторін розвинутого партнерства, Росія ніколи не зможе бути членом цих організацій.

У той же час російська економіка сама потребує величезних вливань та інновації. Джерела — фінансові, технологічні, наукові, інші, життєво необхідні для процесу оновлення всіх можливих сфер життя у відповідності з вимогами часу, знаходяться не в Росії.

Слідування в російському фарватері, неминуче за реалізації ідеї «До Європи разом з Росією», передбачає перш за все постійну поправку на російські інтереси і виключає саму можливість постановки та вирішення проблем на своїх умовах — це стосується як українсько-російських відносин, так і стосунків між Україною та Заходом.

При всьому цьому очевидним є те, що нове російське керівництво взяло за основу створення нової моделі відносин з Україною принцип партнерського існування двох країн, що саме по собі є позитивним. Можна говорити лише про те, що Україна мала б знайти спосіб будувати це партнерство, виходячи зі своїх власних довготермінових інтересів, про які ще, здається, вітчизняна політеліта не має сталих уявлень.

ПОГЛЯД З ЗАХОДУ

Події 11 вересня мали й матимуть свій вплив на перегляд тієї моделі відносин, які досі існували між Україною, Західною Європою та Сполученими Штатами. В останні дні протікання процесу можна б охарактеризувати як нормалізацію. Про це свідчить і зміна тих питань, які розглядаються на солідних міжнародних форумах та конференціях (таких, наприклад, як нещодавня міжнародна конференція «Україна: ключові політичні та економічні виклики» у Великій Британії), і помітний процес наростання політичних контактів на різних рівнях.

На Заході однозначно позитивно оцінили рішення України надати повітряний простір для американської військово-транспортної авіації, задіяної в ході антитерористичної операції. І в той же час, хоча про це не говориться вголос, імідж України був знову серйозно вражений поведінкою її керівництва після інциденту з російським літаком. Західні дипломати у розмовах з «днем» поділяли думку про те, що питання відповідальності та довіри завжди були й будуть ключовими при визначенні характеру відносин.

Певні зрушення у відносинах України з Європейським Союзом навряд чи варто сьогодні переоцінювати. Віце-прем’єр Василь Роговий очевидно, мав рацію, заявляючи, що він «не має ілюзій» стосовно вступу до ЄС. Але зростання інтересу є помітним.

Європейський Союз, як сьогодні часто можна чути, не бажає перевантажувати власного човна, переповненого проблемами, пов’язаними з розширенням. При цьому можна все частіше почути, що на Заході вітають європейське розташування і європейську спрямованість української політики. Тут можна відзначити, зокрема, позитивне ставлення до України Великої Британії, все більш активну розвідку можливостей з боку Німеччини, початок сприйняття України у Франції.

ЄС все ще виходить з того, що обом сторонам варто спочатку до кінця виконати Угоду про партнерство та співробітництво, морально застарілу ще на час набуття нею чинності, а вже потім, можливо, ставити питання про форму залучення України. Угода не передбачає можливості українського членства, на відміну від «Європейських угод», підписаних ЄС з країнами Центрально-Східної Європи. Програма TACIS (технічна допомога країнам СНД та Монголії), яка є базовою в процесі допомоги ЄС Україні, має абсолютно іншу психологію, ніж програма PHARE, спрямована на адаптацію Польщі та Угорщини до критеріїв ЄС, серед іншого — і в тому, що стосується оновлення еліт. У Європейському Союзі визнають, що програма TACIS довела свою величезну неефективність, проте нічого якісно нового не пропонують, посилаючися на нестачу коштів.

В ЄС, як і в НАТО наголошують передусім на двох моментах. По-перше, в жодному випадку не можна залишати Україну поза діалогом, і сам діалог потрібно нарощувати. І по-друге — сьогодні варто обговорювати не стільки теоретичні можливості, скільки конкретні справи. У число конкретних справ входять — торгівля, спільна боротьба з нелегальною міграцією, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків. Цілком стандартний набір, який навряд чи коли-небудь буде неактуальним.

У той же час після 11 вересня Захід по-новому став оцінювати ситуацію з джерелами постачання енергоносіїв, при чому інтерес до України значно виріс, і перспективи різних варіантів з українською участю виглядають непогано. З урахуванням ситуації, яка створюється після 11-го вересня, по-новому виглядають перспективи співробітництва України з Євросоюзом та НАТО в галузі європейської безпеки. При цьому від представників НАТО можна почути, що Україна «недооцінила потенціал співробітництва» з Альянсом. Рівень проголошеного «особливого партнерства» між Україною та НАТО все ще не є чимось настільки реальним, щоб можна було говорити, що українська позиція не тільки має вплив на процес прийняття остаточних рішень, але взагалі має те значення, про яке так часто говориться.

Багато говориться про необхідність знайти спосіб уникнення створення нових розподільчих ліній в Європі — проте ніхто не пропонує жодного реального рішення, яке б дійсно давало можливість Україні не просто не відчувати себе ізольованою від загальноєвропейських процесів, але брати в них активну участь. Варшава, зокрема, сьогодні пропонує запровадження спрощеного візового режиму на кордоні з Україною, згідно з яким віза була б дійсною кілька років і коштувала б при цьому мінімум грошей і зусиль. Європейський Союз, у свою чергу, вимагає від країн- кандидатів на вступ повного виконання норм шенгенського режиму. І досі немає жодного свідчення про те, що ЄС готовий у випадку України піти на перегляд або виняток з шенгенських правил. Представники ЄС на ці питання сьогодні просто не відповідають. Як не відповідають і на деякі інші. Щоправда, останнім часом — це відчувається і на міжнародних форумах, і під час візитів делегацій (зокрема, делегації Європарламенту) Україні все частіше говорять, що ніхто не відкидатиме її права на вступ до ЄС, якщо вона виконає так звані Копенгагенські критерії. Тобто забезпечить повагу до прав людини, демократичний розвиток суспільства, вибудує конкурентоздатну ринкову економіку. До набору входять і свобода слова та преси, і багато чого іншого. Представники Заходу часто наголошують на необхідності ефективного управління державою, боротьби з корупцією, власне, наведення ладу в Україні відповідно до загальноєврпоейських норм. Тому не дивно, що певні висновки робитимуться з того, як саме проходитимуть парламентські вибори. Мається на увазі не лише день голосування, але й сама кампанія.

УКРАЇНСЬКІ СЦЕНАРІЇ

Можливих сценаріїв подальшого розвитку існує кілька. Один з них — слідування російським фарватером при формальному збереженні незалежності. Можливо, це б влаштовувало Захід, принаймні, за ситуацією до 11-го вересня. Сьогодні ситуація трохи інша. Не кажучи вже про те, що такого роду розвиток назавжди поховає сподівання України стати природною часткою європейського простору, який складається не тільки з Заходу.

Інший можливий варіант розвитку подій ще гірший. Мається на увазі збереження України як буфера між Заходом та Росією. Оскільки, як уже говорилося, обидві сторони мають всі шанси та можливості встановити партнерство, Україна ризикує просто залишитися на узбіччі Європи. Саме до цього можуть призвести «еквілібристика» української зовнішньої політики і недорозвинений внутрішній устрій держави, базований на дещо модернізованій (причому не в бік покращення) радянській моделі. Найбільш бажаним багатьом видається третій варіант — поступовий, важкий, але постійний розвиток в європейському напрямку паралельно із справжнім партнерством з Росією та Сполученими Штатами, із залученням різноманітних західних джерел в інтересах власного розвитку, системною модернізацією всіх сфер життя, рівноправною інтеграцією до глобальної економічної системи. Бажано — на своїх умовах. Що дійсно потребуватиме і власних гігантських зусиль, і адекватної допомоги з боку Заходу. В цьому контексті дійсно зайвими є як суперництво з Росією за честь бути першим, так і повністю прозахідна орієнтація.

Інструментів для початку не так уже й мало. Система газопроводів, яка цілком може бути приватизованою за участі і російських, і західних капіталів. Забезпечення нормальних умов роботи для західного капіталу. Забезпечення альтернативних шляхів доставки нафти. Ініціативна позиція у створенні європейських сил швидкого реагування. Ліквідація підстав для постійних звинувачень на Заході. Нормальна повсякденна робота з формування іміджу країни на основі реальних фактів, відповідальної політики і адекватного європейським нормам реагування на інформацію. Все це не є якимось секретом, про це говориться постійно. Але сьогодні просто є можливість використати ситуацію у власних інтересах.