ЦИТАТА «Дня»

— Вікторе Федоровичу, ви виявилися героєм найгучнішої спортивної сенсації в Україні минулого року: прем’єр-міністр став ще й президентом НОК! Збоку все виглядало дуже несподівано. Плюс до всього ваш прем’єрський стаж нараховував на той час усього один місяць... Поясніть, як усе це сталося?

— Розповідаю як на духу. Ініціатором мого походу до «олімпійської влади» слід вважати Президента країни Леоніда Даниловича Кучму. Він щиро вболiває за долю українського спорту і вельми стурбований стосовно підготовки наших спортсменів до Ігор-2004 в Афінах. Занепокоєння глави держави можна зрозуміти і розділити: на попередніх Олімпіадах, й особливо у Сіднеї, Україна, яка колись приносила майже чверть олімпійських нагород до скарбнички радянської збірної, виступала набагато нижче за свої можливостi.

— Тепер усе зрозуміло: перша за рангом людина в державі наказала очолити НОК — друга слухняно взяла під козирок...

— Ну, не зовсім так. Річ у тому, що я значною мірою вже був, як кажуть, «у темі». Їздив на Олімпіаду до Сіднея як представник Президента України, будучи тоді ще губернатором Донецької області. Зазвичай подібну місію виконує хтось із керівників держави, але Леонід Данилович розпорядився інакше: на першу половину Ігор в Австралії призначив своїм повпредом харківського губернатора, на другу — мене. Чому глава держави так вирішив, достеменно не знаю. Можливо, свою роль вiдiграли спортивні досягнення, авторитет наших регіонів. Але тоді ми справді, як ви висловилися, просто «взяли під козирок», не обговорюючи наказу Президента.