«Україна ще не досягла точки неповернення»

13 серпня в завідувача відділу історії, теорії та методології соціології, професора, доктора філософських наук, заступника директора Інституту соціології НАН України Євгена ГОЛОВАХИ — день народження. Із 2007 року Євген Іванович очолює науковий конкурс «Кращий молодий соціолог року» імені Наталії Паніної. Конкурс є унікальним для України з огляду на те, що це перша премія для молодих учених, заснована науковою громадськістю, і перша премія, названа іменем жінки-вченого. Окрім наукових робіт, Євген Головаха є автором віршованої збірки і збірки афоризмів. Ось деякі його гострі вислови: «Силі переконань важко встояти перед переконанням силою», «Два засоби не чути неприємної правди: затиснути вуха собі або рота іншим», «Усе життя збирав на чорний день. Цей день настав, коли все накопичене вкрали»...

Привітавши іменинника, газета «День» поцікавилася, як людина, яка все життя присвятила вивченню психології й суспільних настроїв, оцінює 20 останніх років, які прожила Україна. Євген Іванович, володіючи величезним обсягом дослідницього матеріалу, на цю тему дав безліч інтерв’ю як нашому виданню, так й іншим ЗМІ. Тож його думка — завжди важлива й дуже цікава.

— Євгене Івановичу, на вашу думку, наскільки за 20 років змінилися настрої та спосіб мислення у наших громадян? Можливо, повільні зміни у суспільстві, відсутність значних реформ говорять про те, що ми важко адаптуємося до нових умов?

— Якщо порівнювати із 24 серпня 1991 року, то зміни є дуже суттєві — в настроях, орієнтаціях і навіть — у способі життя і можливостях адаптації до суспільних реалій. Скажімо, на момент оголошення незалежності у суспільстві панували дуже оптимістичні, я би навіть сказав ейфорійні настрої. Так, існувала впевненість, що Україні достатньо стати самостійної і більше не працювати на велику державу і суспільство заживе так, як на Заході... По-друге, була впевненість, що капіталізм, як суспільний устрій, який надає можливість здійснювати власну економічну діяльність, теж дуже швидко допоможе країні стати більш економічно розвиненою. Але все ж таки це були настрої, які не відповідали дійсності, реаліям, які тоді існували. Бо країна була готова тільки на рівні настроїв, а не на рівні дій. І коли в перші роки незалежності люди попеклися — багато хто пам’ятає, які були складні і важкі часи, — от тоді ці ейфорійні настрої досить швидко змінилися на протилежні. На негативізм, на негативні оцінки всього, що відбувається. Це дійсно було справедливо, тому що відбувалися тектонічні інституціональні зміни: утворилася зовсім нова система, до якої ми ще не були готові. І от до цього нам довелося адаптуватися. Зрозуміло, що найтяжчими були 90-ті роки. Бо тоді зовсім у нас не було навиків до життя в суспільстві, яке змінюється. У нас навіть не було і людей, які б могли транслювати цінності і культуру (економічну, політичну) капіталістичного суспільства. Не було такого не тільки для пересічного громадянина, а й не було управлінців, які б розуміли, яким складним суспільством вони керують. Також у 90-ті роки було велике падіння і економічне, і моральне. Але що дуже важливо, то у ці роки ( у нас в 90-ті роки були такі втрати ВВП, які можна порівняти із ситуацією малорозвинених країн) в Україні збереглася певна стабільність, певна інтегрованість суспільства. Проте розчарування, до речі, і досі зберігається. В 90-х роках самопочуття українців трималося на шкалі два за п’ятибальною системою, а от в останній час наше самопочуття все ж таки наближається до «трієчки».

Великим випробуванням для суспільства була криза у 2000-х роках. Проте ми побачили, що громадяни України змогли адаптуватися до ситуації, що є ознакою, що певний рівень пристосованості людей до нових умов вже є. Тобто люди змогли особисто так адаптуватися до економічних змін, що нас криза вже не відкинула в оці страшенні 90-ті.

В чому зараз існує велика проблема. 20 років ми в чомусь розвивалися, а в чомусь пасли задніх. Тому що багато орієнтацій, які тоді панували — проринкові, демократичні — зараз багато в чому змінилися на антиринкові і антидемократичні. І зараз однозначно ситуацію оцінити неможливо. Ми розвиваємося багато в чому — нерівномірно і неоднозначно. Наприклад, в нас побільшало свободи слова, є опозиційні ЗМІ, де дійсно не сприймається переслідування опозиції, а політикум заявляє про європейський вектор. Але події навколо арешту Юлії Тимошенко психологічно люди не сприймають. Бо все ж таки вони розуміють — такі дії влади можуть загрожувати й існуванню опозиції в Україні. Ще одна ознака нашої культури, на відміну від нашого північного сусіда, — що у нас немає обожнювання влади, немає її сакралізації. У нас до влади ставляться критично: спочатку — аванс, а потім люди слідкують за результатом. Це, до речі, одна із наших серйозних надій на майбутнє. Хоча це теж не виключає будь-яких сценаріїв подальшого розвитку. Все залежить від нас самих. Бо ще суспільство не досягло точки неповернення (коли злітає літак і наступає точка неповернення). У нас ще немає такої точки щодо задекларованого демократичного розвитку. За 20 років ми до неї ще не дійшли. Я дуже сподіваюся, що років за 10 ми будемо у цій точці.

— На вашу думку, що за ці роки ми втратили?

— Втратили два періоди великої довіри і надії. Це перший рік незалежності і 2005 рік — Майдан. Теж була довіра, сподівання, але так і не реалізовані. Тоді можна було починати реальні реформи, вони були б підтримані, люди їх хотіли. Зараз значно важче їх проводити — із значно меншим рівнем довіри.

— Які можна робити прогнози з приводу майбутнього України?

— В останні дні ми спостерігаємо такі події в Україні, які можуть створити перед нами дуже суттєві проблеми. Перше — це економічні, адже ми стоїмо на порозі нової економічної кризи. Вона позначиться на Україні, бо ми живемо в глобалізованому світі і якщо економіка падатиме у інших державах, то це впливатиме на економіку в Україні. Тоді дуже важко буде здійснювати економічні реформи. Друге — внутрішньополітична ситуація. Зараз вона загострюється у зв’язку з тим, що немає співпраці та діалогу між владою та опозицією. Ми бачимо дійсно жорстку конфронтацію. Як ми знаємо, в Україні вистачає політичних пристрастей, отже, у нас знову може бути політична криза разом із економічною. Єдине, на що треба сподіватися, що такі періоди ми вже переживали не один раз, і що у виборців вистачить мудрості, а політики зрозуміють, що вони відповідальні перед країною. І у зв’язку з нашою кризою, на нас будуть тиснути ззовні — це теж нам не на користь. Тому я сподіваюся на мудрість політиків, які зрозуміють, що ми всі — в одному човні.