ВIД «ЛИСТА ЧОТИРЬОХ» ДО «СТАТТI ДВОХ»: КРОК УПЕРЕД

«...Якщо ми чогось навчилися, так це того, що майбутнє України вона визначає для себе сама. Сторонні можуть допомагати або заважати, але їхній вплив є мінімальним. Принциповий вибір — за Україною. Ніколи раніше Україна не мала можливості зробити такий вибір. Ніколи раніше вона не несла таку відповідальність за себе самостійно.

Насправді, в політичному сенсі, іншого шляху немає. Україна або має рухатися разом із цивілізованим світом як відповідальна демократична країна, або її нерішучість ізолює її. Є ознаки, що керівництво України розуміє цю альтернативу і робить правильні кроки у своїй зовнішній політиці, але у віддаленій перспективі успіх зовнішньої політики України залежатиме від внутрішнього вибору — політичного і економічного характеру України як держави. Ці риси фундаментально визначають можливості України як партнера в євроатлантичній спільноті...

Озираючись на минуле десятиліття пострадянського перехідного періоду, можна сказати, що найгірші пророцтва песимістів не справдилися. Результат є добрим: зникнення лиха вже само по собі можна назвати успіхом. Однак треба також визнати, що Україна не спромоглася втілити в життя і світлі сподівання оптимістів...

Зникнення Ґонґадзе і скандал навколо касет Мельниченка (колишнього охоронця Президента, який заявляє, що зробив ці записи) зі звинуваченнями на адресу Президента Кучми та інших високих посадовців спричинилися до бурхливих подій у сфері української політики наприкінці 2000 р., тобто тоді, коли позитивний ефект економічних перетворень став помітним і відчутним. Після того як у квітні 2001 р. Сполучені Штати задовольнили прохання Мельниченка про надання йому статусу біженця, американо-українські відносини дещо погіршились, навіть незважаючи на те, що американські офіційні особи ухвалили це рішення виключно на основі американських законів про імміґрацію.

Відсутність прогресу в розслідуванні справи Ґонґадзе, про що зауважував навіть Президент Кучма, загострила питання про верховенство права в Україні. Хиткий політичний союз, який забезпечував парламентську співпрацю у ключових реформах, перестав існувати.

Багато західних країн наполягали, щоб Україна провела швидке і прозоре розслідування справи, результатам якого можна було б довіряти...

Коли наприкінці травня 2001 р. був призначений новий Прем’єр-міністр, суспільні настрої були далекі від оптимізму. Чи не потрапить українська політика знову у глухий кут, чи не будуть заморожені економічні і політичні реформи? Та найгірші побоювання, на щастя, не справдилися. Тривали фіскальні реформи, у вересні 2001 р. Україна відновила програму співпраці з МВФ, просувається вперед реструктуризація з Паризьким клубом. Були прийняті важливі економічні закони, насамперед Бюджетний і Кримінальний кодекси. Парламент розглядає інші ключові законодавчі акти — Земельний, Податковий і Митний кодекси, закон про незалежний судоустрій, закон про захист прав інтелектуальної власності. Якщо вони будуть ухвалені, це започаткує нову стадію економічного прогресу України. Спроможність Президента Кучми, Прем’єр-міністра і парламенту досягти консенсусу для здійснення цих законів у той час, коли Україна наближається до парламентських виборів 2002 р., стане головним випробуванням національної відданості справі інтеграції в євроатлантичні ринкові структури.

Поза всяким сумнівом, Україна має розвіяти хмару, яку утворила справа Ґонґадзе, якщо вона хоче відновити міжнародну і внутрішню довіру до української влади...

Сполучені Штати постійно заохочували добрі відносини між Україною і Росією як сусідами: Україна, що реформується, повинна прагнути, аби поруч з її кордонами була охоплена реформами Росія, і навпаки. Україні, мабуть, завжди будуть потрібні російські енергоносії; ці країни мають бути головними торговельними партнерами. Сполучені Штати підтримують і регіональні, і двосторонні економічні угоди, якщо країни вільно їх укладають, і це не зменшує можливості цих країн інтегруватися в міжнародний ринок і трансатлантичну спільноту...

Найкращими гарантіями суверенітету України та її рівноправних відносин з Росією на віддалену перспективу є її відданість ідеалам демократії і розвиток ефективної економіки, пов’язаної зі світовим ринком. Президент Кучма недвозначно заявляв, що Україна зробила «європейський вибір» і що інших варіантів її зовнішньої політики немає. Україна поступово починає усвідомлювати, що цей європейський вибір більшою мірою є питанням внутрішньої, а не зовнішньої політики.

«Європейськість» залежить від вільних і чесних виборів, свободи преси, об’єктивності судів, ефективної податкової системи, впевненості у верховенстві права, іншими словами, вона є вибором внутрішньої політики, який зробить Україна. Як сказав Президент Дж.Буш у червні 2001 р., «якщо це є прагненням України, ми маємо винагородити його».

Довгострокові цілі Сполучених Штатів щодо України і самої України збігаються: демократична, ринково налаштована, заможна держава, заснована на верховенстві права та інтегрована в Європу. Для Сполучених Штатів ці цілі є постійними і підкріплюються міцним двопартійним консенсусом. Для досягнення цієї мети надзвичайно важливо і надалі зосереджуватися на довгострокових цілях і не дозволяти кожній зміні внутрішньої політики України впливати на політику щодо неї Сполучених Штатів.

Уроки останніх 10 років свідчать, що успіх міжнародних зусиль з підтримки України залежатиме передусім від чіткості та ефективності її власних зусиль у розбудові відкритої демократичної політичної системи та конкурентної ринкової економіки...

Подані нижче питання порядку денного є не переліком побажань Сполучених Штатів, а віддзеркаленням коментарів, які ми неодноразово чуємо від українських офіційних осіб і діячів...

Залишається серйозна стурбованість через справу Ґонґадзе, яка стала справжнім лакмусовим папірцем на існування в Україні верховенства права... Українська влада запросила фахівців з ФБР повернутися в Україну і провести консультації по справі. Якщо Генеральний прокурор поділиться з ФБР свідченнями і матеріалами і приєднається до серйозного діалогу з ходу розслідування, такі дії будуть правильними кроками для створення атмосфери довіри. На користь ситуації також були б публічні обговорення правоохоронцями ходу розслідування справ про вбивства або напади на журналістів — як сигнал, що з насильством проти журналістів влада миритися не буде...

Вільний і чесний передвиборний процес з його кульмінацією під час проведення вільних і чесних парламентських виборів у березні 2002 року стануть потужним сигналом міжнародній спільноті про політичну зрілість України та перехід її на рейки демократичних реформ. Вони також допоможуть посилити внутрішню довіру до української політичної системи...

Ключовими питаннями будуть: роль преси, надання губернаторами і мерами рівних умов усім сторонам, роль судів у вирішенні суперечок, широка участь спостерігачів, проведення паралельного підрахунку голосів, що породжує довіру до офіційних результатів, ефективні механізми реагування на порушення під час передвиборної кампанії...

Всім країнам властиві певні протиріччя і суперечки під час проведення виборів; останні президентські вибори в Сполучених Штатах продемонстрували, що США теж не є винятком. Для будь-якої країни відпрацювання механізмів досягнення консенсусу щодо остаточних результатів виборів і створення впевненості, що врешті-решт поважається верховенство права, є ключем для зміцнення довіри до власної влади...

Серед завдань, вирішивши які Україна зможе і надалі відігравати значну і конструктивну роль, слід назвати прийняття закону про боротьбу з відмиванням грошей для запобігання потраплянню фінансових ресурсів до рук терористів...

Україна може продовжувати працювати з Молдовою над питаннями контролю кордону з Придністров’ям. У себе вдома Україна може запевнити своїх громадян, що боротьба з тероризмом і дотримання свобод мають рухатися разом, бо саме свобода є серцевиною цінностей, які зазнали нападу...

Із наближенням виборів спокуса збільшити видаткову частину бюджету посилюватиметься. Президентське керівництво буде вирішальним для підтримання фінансової стабільності і збереження умов для низької інфляції та економічного зростання, в той же час даючи змогу урядові виконати свої ключові завдання з виплати зарплат і пенсій...

Після важливих кроків з переходу від бартеру до грошових розрахунків у секторі електроенергетики енергетичні реформи зупинилися. Відсутність рішучих дій у цій сфері становить загрозу національній безпеці — виникає ризик збанкрутування країни... Україна також має серйозно взятися за вирішення проблеми найбільшого джерела корупції в країні: своїх газових операцій з Росією.

Проте загалом події розвиваються на користь Україні...»

КОМЕНТАРI

Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту міжнародного аналізу та політичних досліджень:

— Поява статті у співавторстві не повинна викликати особливого здивування, тому що і Пайфер, і Паскуаль призначалися ще попередньою адміністрацією, консультувалися один з одним. У США сьогодні досить мало політичних експертів з питань України, і Пайфер залишається серед активних консультантів і фахівців.

Інша річ, що це певна межова стаття. Вона нібито формулює установки і підходи, які не були чітко висловлені та систематизовані раніше. Ми бачили ранiше певні натяки: ви покажіть, що ви можете діяти самостійно, створювати відповідні інститути, розвивати ринкову економіку, демократію, свободу слова... З другого боку, можна говорити про те, що чіткої, розгорнутої політики стосовно України у США після 1998 року загалом-то і не було. Я би сказав, що стаття Пайфера і Паскуаля передує формуванню більш чіткої позиції республіканської адміністрації стосовно України, певного сценарію дій. При цьому не слід думати, що у США політичні рекомендації щодо конкретного напряму зовнішньої політики формуються так, як формувалися резолюції з’їздів КПРС: преамбула, вступ, висновок, політична значущість і т.д. Це, швидше, платформи, які включають пріоритетні, важливі та другорядні інтереси. У рамках цих платформ якісь економічні протиріччя мають другорядний характер і повинні регулюватися з урахуванням пріоритетних цілей.

Найближчим часом ми на прикладі якихось непрямих моментів побачимо, яку позицію стосовно України зайняли США. Якщо американська сторона буде пом’якшувати торгові протиріччя і обмеження в імпорті, це буде означати, що принаймні до закінчення парламентських виборів США зайняли м’яку позицію, з тим, щоб загострення торгових відносин не накладалося на передвиборний контекст. Адже це може призвести лише до посилення антиамериканських настроїв в українському суспільстві й таким чином посилити позиції людей, які декларують антизахідні цілі та лозунги.

Григорій НЕМИРЯ, директор Центру європейських та міжнародних досліджень Інституту міжнародних відносин:

— Я б звернув увагу на дві, як на мене, ключові організуючі тези цієї статті. Перша теза — про необхідність для Сполучених Штатів дотримуватись довгострокової стратегії щодо України, не ігноруючи при цьому поточних подій. Автори вважають, що здатність із ними впоратися буде сильнішою, якщо вони будуть інтегровані в послідовну довготривалу стратегію. Цей принцип, на мою думку, стосується не лише внутрішньої політики України. В розширеному тлумаченні він поширюється й на зміни у міжнародному середовищі. Це дуже важливо, оскільки доводилося вже неодноразово чути думки окремих експертів, що після 11 вересня 2001 року Україна втратила своє стратегічне значення для США, що вибудовують нові відносини з Росією як з одним із провідних учасників міжнародної коаліції проти тероризму.

Друга теза — про те, що сьогодні Україна має найсприятливіші можливості зробити вирішальний крок у напрямі демократії з ринковою економікою і поглибити інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури. Рівень інституційної готовності, якість політичного процесу та ступінь громадської підтримки — найважливіші параметри такого кроку. Не можу не погодитись, що «європейськість» України «залежить від вільних і чесних виборів, свободи преси, об’єктивності судів, ефективності податкової системи, впевненості у верховенстві права».

Всі в Україні, і політики, і пересічні громадяни, мають зрозуміти, що «європейський вибір» — це не лише велика можливість, а й велика відповідальність. Цей вибір проходить випробовування не на міжнародних конференціях і зустрічах «без краваток». Справжній тест відбувається в деталях внутрішньої політики, яка має бути більш прозорою і послідовною.

Насамкiнець хотів би звернути увагу на те, що авторами статті є колишній і теперішній посли США в Україні, наочно демонструє спадкоємність політики. До речі, в тому ж номері журналу опубліковано статті про Росію, Балтійські країни, Середню Азію і Кавказ. Українському читачеві було б цікаво познайомитись з ними, щоб порівняти, які з колишніх республік СРСР краще використали 10 років незалежності.

Вадим КАРАСЬОВ, політолог:

— Факт появи статті двох відомих американських дипломатів, які впливають на американську зовнішню політику, стосовно нових пострадянських демократій може свідчити про прагнення США до переукладення геополітичної «угоди», договору, курсу з Україною. Що, зрозуміло, стосується не тільки двох даних стратегічних партнерів, але може спроектуватися у більш широкому пострадянському, і навіть міжнародному контексті.

Автори звертаються до України не стільки з «батьківських» позицій, скільки як до країни, що відбулася, яка цілком здатна провести прогнозовану і зрозумілу, самостійну політику. За цим стоїть не тільки визнання того факту, що Україна є постійною геополітичною величиною, але й необхідність того, щоб зовнішньополітична, і загалом політична, еліта України розраховували не стільки на зовнішнє символічне чи матеріальне спонсорство, скільки на власну розроблену зовнішньополітичну доктрину.

«Геополітичний пас», виданий двома американськими дипломатами, може свідчити і про те, що в сучасному новому світовому порядку, у нових регіональних і глобальних геополітичних розкладах Україна повинна розраховувати лише на власні сили, на власну зовнішньополітичну активність, на побудову повновагих взаємозв’язків і відносин по всьому периметру своїх глобальних і регіональних інтересів. Після цього, можливо, з’явиться корекція розуміння стратегічного партнерства США стосовно України. На місце безумовного стратегічного партнерства Америка починає поступово висувати концепцію «критичного» партнерства — перехід до відповідальної реалізації партнерства на даному етапі. «Критичне» означає, що партнерство включає в себе дотримання умов «угоди» і відстоювання власних інтересів. Це свідчить про закінчення патерналістського періоду в американо-українських відносинах. «Куряча дискографія» як гостра тема у відносинах США і України якраз і говорить про нове побудування стратегічних відносин між двома країнами. Це означає і зворотне: Україна не повинна розглядати Америку як геополітичного спонсора, як, проте, й інші країни, наприклад, Росію.