ЯК КАЗКУ ЗРОБИТИ ДIЙСНIСТЮ

— Новина про ваше призначення на посаду керівника нещодавно створеного Управління стратегічних ініціатив Адміністрації Президента отримала помітний резонанс у ЗМІ. Водночас стосовно того, чим ви повинні займатися на цій посаді, досі існують тільки гіпотези. Які ж реальні цілі та завдання вашого підрозділу?

— На даний момент Управління стратегічних ініціатив знаходиться у процесі формування. Готується положення, затверджується штат. Відбулася розмова з Президентом, що дозволяє зробити наступний крок до конкретного формулювання тих стратегічних проектів, які він схвалив. Головне, над чим повинне працювати Управління стратегічних ініціатив, — це вирішення питання про те, яким чином Україна може ввійти у новий глобалізований світ. Чим наша країна може зацікавити решту світу, що вона може запропонувати такого, щоб стати його важливою складовою? Іншими словами, пошук нашого місця в світі. Як і Росія, Україна нині стоїть на роздоріжжі. Можна скотитися вниз, перейшовши у так званий третій світ, а можна, навпаки, піднятися вгору, зайнявши місце серед цивілізованих держав. Ми пропонуватимемо на розгляд глави держави проривні вектори розвитку, які допоможуть Україні зберегти своє обличчя в цьому новому, більш складному світі. Друга можлива складова діяльності управління — курирування стратегічних проектів. Наприклад, будується нафтопровід Одеса — Гданськ. До роботи залучено цілу низку різних відомств. Однак потрібен певний політичний центр, який би займався цією справою загалом і у разі необхідності міг би скоординувати зусилля в тому чи іншому напрямі. Чи візьмемо проблему СНІДу. На боротьбу з ним ООН дає Україні чималі гроші. Відповідно, потрібен хтось, хто дивитиметься, щоб їх використали виключно за призначенням. Третій приклад — розвиток громадянського суспільства. Щоб процес рухався, необхідно його відстежувати та усувати перешкоди. Дуже багато подібних проблем у наших міжнародних справах. Наприклад, Литва звернулася до України з пропозиціями для розвитку співпраці у різних сферах створити спільні ради на рівні президентів, Кабміну, а також заснувати спільний інтелектуальний форум. Корисні ініціативи, але поки що всі вони провисли. Необхідно, щоб хтось приділив увагу цьому питанню. Чи такий приклад. В Україні є іномовлення. Але воно перебуває на межі виживання. Практично немає своїх видань іноземними мовами. Проведення «інвентаризації» подібного «господарства» — також один із можливих напрямів нашої діяльності.

— Протягом останніх років владi довелося витримати ряд дуже сильних ударів по своєму іміджу. Чи займатиметься ваше управління іміджем влади та конкретно глави держави?

— Такий напрям також існує. Хоч у цьому випадку краще говорити не про імідж влади та її конкретних представників, а про імідж України в очах зарубіжної аудиторії. Вирішення цього питання дозволяє залучати іноземні інвестиції в країну, розвивати туризм, усім ходити з гордо піднятою головою.

— Як конкретно можна покращити імідж країни? Скільки це коштує?

— Багато країн витрачають на свій імідж за кордоном величезні гроші. Наприклад, Росія за рік витрачає з цiєю метою близько $ 125 млн. Оскільки навіть подібної суми у нас немає, не йдеться про те, щоб підняти загальний барабанний бій. Це можуть бути завдання на переконання вельми вузької цільової аудиторії в тому чи іншому конкретному питанні. Наприклад, якщо ми хочемо побудувати спільний із Польщею трубопровід, необхідно переконати наших сусідів, що з нами можна мати справу і для них це буде вигідно.

— Чи йдеться про створення певного кризового центру, який би міг оперативно нейтралізувати інформаційні наслідки негативних для іміджу країни подій?

— Це ще одне з потенційних завдань для нашого управління. Кризовий менеджмент — вразливе місце нашої держави. Часто він є ситуативним. Тобто щоразу, коли виникає потреба на щось оперативно відреагувати, наші структури це роблять експромтом і, як правило, непрофесійно. Потрібна структура, яка б заздалегідь відпрацьовувала варіанти дій (офіційних заяв і т.д.) на випадок певних форс-мажорних обставин. Подібні заготовлення — це як консерви, у яких законсервовано час. У критичний момент ми їх відкриваємо — і якийсь відрізок часу зекономили.

— Завдання, перераховані вами, для своєї реалізації вимагають не тільки професійного підходу, але й серйозних владних важелів впливу. Чи отримаєте ви їх у своє розпорядження? Чи є розуміння необхідності в такій роботі з боку глави держави?

— Питання про повноваження — типова проблема для будь-якого новоствореного бюрократичного осередку. Що стосується розуміння необхідності нашої роботи з боку Президента, то воно, звісно, є. Ми отримуємо право координувати подібні ініціативи, проекти, що виконуються іншими державними структурами.

— Існує стереотип, що деякі з останніх призначень в Адміністрації Президента зроблено частково відповідно до принципу нейтралізації впливу одних політичних сил впливом інших. Наскільки ви згодні з такою оцінкою?

— Я не думаю, що система противаг — оптимальний варіант для органу державної влади. Назвіть хоч одне міністерство, де б, скажімо, держсекретар призначався для «стеження» за міністром. Якщо задати подібну програму, все зведеться до того, що окремі елементи системи воюватимуть один з одним. Це не життєздатний варіант, відповідно, він не може слугувати моделлю для адміністрації. Дійові особи в Адміністрації Президента працюють у єдиній команді, за єдиними принципами. Кожному із них делеговано певні повноваження. І команда загалом може вже не хвилюватися за ту чи іншу ланку роботи.

— Яка тоді, на вашу думку, логіка останніх кадрових рішень?

— Неважко зауважити, що практично всі новопризначені фігури прийшли не зі сфери держуправління. Глава адміністрації Віктор Медведчук — з політики, хтось — із бізнесу, ще хтось, як я, наприклад, — з науки. Кожен із нас приніс зі свого середовища абсолютно нові, і притому більш ефективні методи роботи. Є ще одна дуже важлива перевага нових керівників адміністрації над традиційними бюрократами. Бюрократ у чистому вигляді виживає 25 років поспіль при всіх президентах та урядах. Типовий чиновник-бюрократ не готовий до жодних ризикованих рухів, вони йому не потрібні. Мета бюрократа — втриматися у кріслі. Люди, які прийшли сьогодні на Банкову, подібних установок не мають і триматися за крісло 25 років не будуть. У них зовсім інша система виживання. А тому вони здатні на реальні, рішучі дії — якраз такі, яких і вимагає ситуація у країні.

— Дехто вже назвав Адміністрацію Президента передвиборним штабом невідомого кандидата в президенти від партії влади...

— По-перше, якщо кандидат невідомий, як цей штаб може працювати? Особливістю виборчих технологій якраз і є чітке знання, хто є кандидат та як його можна подавати конкретній цільовій аудиторії. По-друге, всі чомусь забувають, що президентській адміністрації доводиться думати переважно якраз не про вибори. Досить глянути на назви відділів та управлінь. Тут і економічна політика, і зовнішня політика, і правова політика, і регіональна. Більшості працюючих тут чиновників до виборчих кампаній взагалі діла немає. Вони повинні забезпечити безперебійний ритм життя країни сьогодні, завтра і післязавтра.

— Ви стали на службу до влади. Вас не хвилює, що тепер уже не зможете, як раніше, називати себе незалежним експертом?

— По-перше, я, як і раніше, не пов’язаний із жодною конкретною політичною силою, оскільки не є членом якої-небудь партії. Так що частку експертної незалежності, як і раніше, маю. Просто тепер різко розширилися ті параметри, які потрібно брати до уваги при тому чи іншому аналізі. Колись абстрактні істини сьогодні з’являються переді мною цілком відчутно.

По-друге, для мене дуже важливо брати участь у формуванні точки зору влади і точки зору на владу. Адже людина, яка сидить біля телевізора, хотіла б знати, що саме її чекає, наскільки адекватно влада реагує на ті виклики, які виникають. Саме Адміністрація Президента повинна цю точку зору формувати і донести до відома населення.

По-третє, у цій же площині лежить ідея відвертості влади, конкурсного набору до Адміністрації Президента. Чим влада буде прозорішою, тим спокійніше спатимуть вночі громадяни, оскільки вони знатимуть, що влада працює на них і за них.

— Певним інформаційним приводом минулого тижня стала одна iз ініціатив голови парламентського комітету з питань свободи слова Миколи Томенка. Мається на увазі його пропозиція платити по 5 тисяч гривень кожному журналісту, який надасть інформацію про факти цензури в його виданні. Як ви ставитеся до подібних методів боротьби свободу слова?

— Що ж, у пана Томенка багато цікавих ідей. Якби на кожну з них встановити премію в 5 тисяч гривень, пишуча братія просто озолотилася б. Однак у цьому випадку було б переконливiше, якби суму не просто назвали, але ще й продемонстрована у мішечку з дзвінкими монетками. А кажучи серйозно, проблема наших ЗМІ не стільки у цензурі, скільки в якості журналістики. Візьмiмо, наприклад, телебачення. Мені як глядачу дуже не вистачає інтелектуальних програм, просто розумних людей в ефірі. Треба б дати роботу розуму телеглядача, а ТБ задіює тільки очі та вуха. До чого тут цензура?

— Як ви оцінюєте результати довиборів до парламенту у трьох округах?

— З погляду впливу на ситуацію в країні я взагалі не бачу значущості цієї події. Поїзд виборів давно пішов. Ця проблема може роздуватися тільки штучно. Так можна брати будь-яку подію, вплітати туди власну персону і чекати результату.

— Проте представники «Нашої України» схильні вважати, що результат довиборів — торжество адмінресурсу в концентрованому вигляді...

— А яким тоді чином вдалося обратися нашеукраїнцю Миколі Одайнику? На мою думку, отриманий результат реально відображає наявне в країні розстановку сил. А щодо 35-го округу, то така ж ситуація, тільки навпаки, була там три місяці тому. Отже, коли Жир знімає свого головного суперника Драчевського, — це торжество демократії. Коли ж Драчевський точно так само, тобто через суд, зняв Жира, — це вже торжество адмінресурсу. Дивна арифметика...

— Вже стало модним пояснювати все те, що відбувається у великій політиці, грядущими президентськими виборами. Який реальний вплив цієї події на політичне життя?

— Безумовно, 2004 рік уже позначено певним пунктиром. Однак проблеми сьогоднішнього дня більш вагомі. І якщо політична система вже дивиться у той бік, то система бюрократична зайнята зовсім іншим. З цього погляду опозиції набагато легше, у неї в голові виключно президентські вибори, на все інше вона може не звертати уваги.

— Яким, на ваш погляд, повинен бути кандидат, який має шанси на перемогу?

— Насамперед у нього повинне бути стратегічне бачення майбутнього країни. Ми втомилися від невиразних конструкцій. Ми маємо потребу в конкретиці.

— Що може стати ідеологічним стержнем, навколо якого розгорнуться дискусії у майбутній президентській кампанії?

— Предметом для дискусій може стати взятий країною курс на євроінтеграцію в плані того, як це позначатиметься на відносинах із Росією. Проте на сьогоднішній день ще дуже багато незаповнених клітинок у цьому майбутньому, щоб про це говорити конкретно.

— Чи означає ваш перехід в Адміністрацію, що з викладацькою діяльністю доведеться розпрощатися?

— Звичайно, стало складніше, але кидати цю частину свого життя я поки не маю наміру. Більш того, останнім часом мені доводиться викладати не тільки в Україні. Зокрема, я зовсім нещодавно читав лекції у МДІМВ, а також у Санкт-Петербурзькому університеті. Той факт, що мене запросили ці авторитетні вищі навчальні заклади, говорить і про те, що наш вітчизняний інтелектуальний продукт може бути запитаний. Ми спроможні конкурувати з іншим світом. Є, до речі, запрошення до одного з грецьких університетів — прочитати цикл лекцій із проблем інформаційних воєн, а також до Німеччини — на форум з питань розвитку паблик рілейшнз у Східній Європі.