Євген ГОЛОВАХА: «Iснує тактичний песимізм, але стратегічно — ми оптимісти»
В газеті «День» є чудова традиція — телефонувати напередодні дня народження відомим людям, нашим авторам. Мета — привітати, безумовно, і поставити кілька цікавих актуальних запитань. Дзвінок імениннику цього разу був адресований відомому українському соціологу Євгену Івановичу ГОЛОВАСІ. В понеділок йому виповнюється 62 роки. Тема нашого спілкування, на жаль, була не дуже святкова — почали ми з «мовного» питання.
— Євгене Івановичу, суспільні протести, численні заяви, матеріали в ЗМІ, зустріч з інтелігенцією — проігноровані. Закон про мовну політику Віктор Янукович все-таки підписав. По що це свідчить?
— Це означає, що у нас почалися вибори — виконання обіцянок. Також це одна з передвиборчих технологій. Отже «мовний» закон я розглядаю саме як дію напередодні виборів.
— Не вплинула навіть інтелігенція.
— Щоб ставилися з більшою повагою до інтелігенції, їй треба самій займати досить чітку політичну позицію. Вона повинна підвищувати свою соціальну значимість. Я не думаю, що хтось буде поважати інтелігенцію тільки тому, що вона інтелігенція. Поважають тих, у кого є слово, яке доходить до людей, у кого є економічний, політичний, соціальний капітал. А щодо того, що інтелігенція володіє символічним капіталом, то повага до нього у нас ще формуватиметься довго. На жаль, наше суспільство ще не на такому рівні, щоб поважати символічний капітал. Перш за все у нас поважають політичний і соціальний капітал. Інтелігенція має це зрозуміти, і брати більш активну участь в цьому напрямку, а не відзначатися окремими акціями.
— Як закон вплине на єдність суспільства?
— Україна, дійсно, має складну мовну ситуацію. Тому треба знайти шляхи її вирішення так, щоб не було зневаги до мовних і культурних цінностей різних людей. Моя думка така. Цей закон не треба було вирішувати на цьому етапі соціального, економічного, політичного розвитку країни. Такі питання мають вирішувати наступні покоління — більш освічені, у яких буде більш високий рівень демократичної культури і культури взагалі. Зараз це питання конструктивно не може бути вирішене. Повинні ще сформуватися політичні і культурні ресурси в країні. Сьогодні варто було зберігати статус-кво, тобто правила гри, які люди розуміють.
— Чи можна вважати нинішню ситуацію програшем націонал-демократії?
— Поразка була тоді, коли вони не використали можливість продемонструвати, що вони дійсно нові політики. У них був шанс — влада, коли націонал-демократи могли проявити себе, але нічого не змінилося. Зараз треба прикласти дуже багато зусиль, щоб переконати більшість людей в тому, що вони зробили роботу над помилками. Сьогодні це просто наслідки попередньої поразки.
— Передвиборча кампанія набирає обертів, але люди зневірені в політиках. Як ви вважаєте, чи здатні сьогодні виборці обрати якісну владу?
— Дійсно, у людей є розчарування. Вони тривають вже 20 років. Але як би там не було, поступово з’являються нові політичні сили. Ця ситуація буде сприяти пошуку нових шляхів, лідерів. Я вважаю, що зміна виборчої системи була не на часі, але навіть вона дає можливість підтримати тих кандидатів, яких вони вважають перспективними. Тобто все буде залежати від того, чи зрозуміють люди, що Україна проходить дуже складний етап. Але в цілому це не означає, що незадоволеність двадцятьма роками незалежності приречена. Врешті решт, можна знайти конструктивні шляхи, ходити на вибори, шукати тих, на кого можна покладати надії.
— Вони вже оприлюднили свої кандидатів. Можна когось знайти?
— Не можна одразу знайти досконалих політиків. Треба бачити реальну ситуацію, шукати тих, хто більш-менш відповідає твоїм культурним, соціальним вподобанням. Я думаю, що це єдина перспектива. Навіть якщо буде ще одне розчарування, все одно домагатися свого. Весь світ це проходив. Наші сусіди, болгари, румуни, наприклад, хоч вони і в Євросоюзі, там досить скептично ставляться до політиків, існує велике розчарування. Але це не означає, що ці люди не будуть шукати перспектив. Будуть. Так повинні діяти і ми. Взагалі українцям притаманний стратегічний оптимізм. Наші опитування підтверджують, що існує тактичний песимізм, але стратегічно — ми оптимісти.
— Виходячи з нинішніх соціологічних даних, які перспективи зміни конфігурації в парламенті?
— Це буде залежати від того, чи прийдуть від опозиції принципові люди. Якщо прийдуть, тоді будуть зміни, якщо ні, ми отримаємо ситуацію, коли спочатку перемагають одні сили, а потім вимальовується зовсім інша конфігурація в парламенті. Ми це бачили неодноразово, починаючи з часів президента Кучми, коли перемагали одні партії, а більшість утворювалася прокучмівська. Будемо сподіватися, що цього разу помилки будуть враховані.
— Чи є небезпека, що нинішні процеси, враховуючи питання мови, можуть стати незворотними, тобто небезпечними для державності?
— Не думаю, що «мовний» закон призведе до того, що люди будуть відмовлятися від своєї державності. Можуть виникнути інші проблеми: мовного розмежування, регіональних суперечностей. Але все одно я не бачу загроз для існування української державності. Існування України як держави в світі вже ніхто не заперечує. Один закон не може збудити хвилю. До того ж, це не конституційний закон. Всі ті, хто вважає цей закон загрозою для країни, повинні це доводити. Іншого шляху немає. В демократичній країні, якою ми ще залишаємося, перш за все це треба доносити виборцям. А вони вже будуть вирішувати. Ми не приречені на незмінність ситуації.
