Запорізька одіссея Президента : короля грає король.

Узяти хоча б тезу про неготовність країни до змішаної системи виборів. Що мав на увазі глава держави? Можливо, він просто поділився зі студентами своїми роздумами (які чомусь суперечать його ж офіційним заявам). А можливо, це початок підготовки громадської думки до розгону майбутнього парламенту, - в тому випадку, якщо виборці через такий "розгул анархії" (чим, очевидно, уявляється Л. Кучмі пропорціонально-мажоритарна виборча система) виявлять недостатню свідомість і віддадуть надто багато голосів "неправильним" партіям і надто мало - "правильним".

А як накажете розцінити жалкування Президента з приводу надто м'якого формулювання відставки Павла Лазаренка з посади прем'єр-міністра? Ну й чому ж, скажіть, липневе формулювання було таким м'яким і бюрократично-нейтральним, якщо у Президента (судячи з його нинішнього висловлювання), були всі підстави підписати указ, формула якого прозвучала б обвинувальним вердиктом? Чому цього не було зроблено? Президент приховав від народу щось погане? Чому? Якщо просто тому, що пожалів Павла Івановича, який перебував у цей час у лікарні (чи то з "фізичним виснаженням і перевтомою", чи то з "варикозним розширенням вен і хронічним тромбофлебітом"), то про це треба говорити і не треба соромитися - це ж таке добре, людяне почуття, воно робить Президентові честь. Але тоді незрозуміло, чому він тепер жалкує через свою поблажливість? Невже ж тому, що екс-прем'єр одужав якось дуже скоро, а одужавши, щосили зайнявся політичною діяльністю?

Ну, а як розуміти обіцянку глави держави, гаранта Конституції і таке інше, і таке інше - назвати перед виборами імена власників тіньового капіталу? Чому - перед виборами, а не просто сьогодні? Чому не вчора, не півроку тому? Президент хоче дати "тіньовикам" час "одуматися" і повернути пенсіонерам "привласнені кошти"? Або очікується, що кошти мають бути витрачені якось інакше? На щось, також пов'язане з виборами? Про це не хочеться говорити, не хочеться навіть думати, але в такому дивному формулюванні погроза гаранта Основного закону найбільше нагадує примітивний шантаж. Хоча, звичайно, не можна виключити і глибокого стратегічного розрахунку: нехай, мовляв, погані, нехороші люди, власники тіньового капіталу, які обдурили Президента і народ, поки що чимдуж тратять свої "тіньові" заощадження - на виборчу кампанію, на "заводи, газети, пароплави", на рябчиків та ананаси в шампанському, на "дівчат" і паюсну ікру - і таким чином украй вичерпують стратегічні резерви, вкрадені у пенсіонерів. А Президент, Леонід Данилович, прямо перед виборами як виступить (якщо не на білому коні, то вже точно - з білої трибуни), як назве їхні (тіньовиків) імена і... Чесно кажучи, далі не знаю, можливо, їм соромно стане або ще щось. І взагалі, "стратегічна" версія, звичайно, не така огидна, як "шантажна", але також не подобається: з неї випливає, що Президент боїться цих самих "тіньових власників", а цього ніяк не може бути, принаймні не повинно бути.

Відзначимо заодно і дивне уявлення Леоніда Кучми про вільну пресу, якої, з його слів, в Україні просто немає: "Більшість газет комусь належать, і я знаю кому". А хто цього не знає? Як у класика: "Подумаєш, біном Ньютона". Навіть я, приміром, знаю одну абсолютно "неосудну" газету, яку чомусь вважають пов'язаною із самим Президентом. А ще Києвом улітку ходили чутки про те, що друзі Президента й нового уряду намагалися придбати пару-трійку газет. На які кошти, не розказують, так що невідомо, чи то на скромні трудові заощадження, чи то також вони мали намір розплачуватися "пенсіонерськими". Але головна проблема полягає в тому, що "вільні" (у значенні "які нікому не належать") газети існують тільки як народна творчість на парканах. А в більш широкому значенні під "вільною" розуміється преса, незалежна від влади, в тому числі й від Президента України.

Чи можна пояснити всі ці та багато інших невідповідностей? Ми звикли поважати владу, поважати нами ж обраного Президента. Тому, коли він говорить щось дивне, на виручку приходить рятівна формула: "Президента підставили". Хто? Та хто завгодно. Так здавна повелося: "Цар хороший, а бояри погані", - недбайливі чиновники, знахабнілі адміністратори, некомпетентні радники, бездарні спічрайтери і т. ін. Однак у запорізькій промові Президента численні "дивацтва", що й раніше часто зустрічалися в його виступах, зібрані майже всі. І разом вони виглядають дуже цілісно. І можна припустити, навіть повірити, що проблема не в "боярах", а в самому Президентові. Людина Леонід Кучма саме так і дивиться на світ, він дійсно вважає, що проводить реформи і є "верховним арбітром нації і головним символом країни", він вірить, що "свобода" для преси - синонім її "продажності" і що парламент усе робить "на зло". Мабуть, він справді не усвідомлює всього дивацтва (якщо не безглуздості) своєї обіцянки "пізно або рано всіх викрити" і не розуміє, що, засмучуючись через втрачену можливість "на пні" знищити Лазаренка, він сам займається "політичним ексгібіціонізмом". Наш Президент по-своєму дуже щира й цілісна людина. І якщо його помічники, референти та інші дають йому поради, то, скоріш за все, саме ті, на які, як вони вважають, він від них чекає. І якщо вони виступають із заявами (про "моральний символ і верховний арбітр нації" або щодо вивчення питання про розпуск парламенту), то лише з такими, від яких не чекають президентського осуду.

Головним наслідком запорізької епопеї Леоніда Кучми має стати остаточна відмова від формули "підставок". Це тільки в театрі "короля грає почет" із призначених режисером статистів. А у структурах виконавчої влади України режисер - сам Президент.