Дослідник волинського краю

Волинь — один із наймальовничіших куточків України, який вражає усіх, хто його відвідує, синьоокими озерами і густими лісами. Ця земля дарувала натхнення багатьом відомим людям, серед них — поліглот Агатангел Кримський, композитор Ігор Стравінський, астроном Олена Полонська тощо.

Уродженцем Волині був і один із найкращих дослідників її минулого — Олександр Цинкаловський. Він народився 9 січня 1898 р. у Володимирі-Волинському. Батько майбутнього ученого — Микола Цинкаловський — царський держслужбовець високого рангу (походив з Київщини), мати — Христина — була донькою Павла Нітецького — польського дворянина, учасника повстання проти царату 1831 р. Саме від діда Павла — знаного на Волині збирача старожитностей, юнак переймає любов до вивчення минулого рідного краю, адже місто Володимир з його старовинним княжим дитинцем і середньовічними церквами, ніби запрошувало подорожувати в минуле.

У психології є поняття «особливий чоловік» — це людина, яка сприяє становленню юнака. Таким наставником для Олександра був його дід Павло.

Дар до науки і творчості молодий чоловік міг перейняти і від баронеси фон Вольф — своєї прабабусі, німецької письменниці, яка друкувалася в типографії Ситіна в Санкт-Петербурзі. Вже будучи відомим ученим, Олександр Миколайович дослідив, що прізвище Цинкаловський має монголо-татарське походження і перекладається як частина візка. Тож, маючи в роду татар, поляків і німців, Цинкаловський був щирим патріотом України, вболівав за майбутнє її історико-культурної спадщини, бо в одному з листів до родини писав: «Нікого не цікавить, яка доля все це спіткає, як не одна наша пам’ятка загинула, а наші люди будуть їсти, спати, і мовчати...»

НА ШЛЯХУ ДО ВЕЛИКОЇ НАУКИ

Навчаючись у Ковельській гімназії, молодий Цинкаловський від учителя Шуровського ще більше перейняв любов до української історії та фольклору.

Із початком Першої світової війни Цинкаловські виїздять углиб Російської імперії. Олександр навчається в Казанському університеті. Голод, війна, відсутність нормальних життєвих умов не зламали у молодого чоловіка віри у свої сили і любові до України. У 1918 р. він повертається до Зв’ягеля (тепер — Новоград-Волинський), де служить у культурному відділі армії УНР.

Прагнучи вдосконалити свої знання, Олександр вступає на богословський факультет Варшавського університету, який закінчив у 1925 р. У той же час захистив магістерську дисертацію «Сліди християнства на Волині до князя Володимира», в якій науково доводить, що християнство поширювалося на Волині ще до офіційного його прийняття в Києві у 988 році.

Справжньою школою життя для Олександра Цинкаловського було вчителювання в селі Осмиловичі Іваничівського району — у Волинському Прибужжі, де він вчиться спілкуватися з людьми праці, носіями історичної спадщини, записує від них перекази, досліджує археологічні пам’ятки.

Згодом поступається місцем вчителя в Осмиловичах своїй сестрі Олені і переїздить до Варшави — там за порадою знаного археолога Антоновича стає співробітником Державного археологічного музею, збирає цінні матеріали на Волині.

1939 р. ученого призначають керівником краєзнавчого музею при Кременецькому ліцеї, але з приходом радянської влади до Західної України Олександр разом із дружиною Регіною емігрує до Польщі, як з’ясувалося, назавжди.

ВІН ПІШКИ ОБІЙШОВ УСЮ ВОЛИНЬ

Олександр Цинкаловський — учений-енциклопедист. Йому належать фахові дослідження з археології Волині і Володимирщини, сфрагістики (наука про печатки), боністики (вивчає паперові гроші), нумізматики, сакральної архітектури і живопису, фольклору й етнографії тощо. Дослідника дуже дивував той факт, що історія Волині в радянській літературі розпочиналася з 17 вересня 1939 р., а як же тисячоліття до того? Учений досліджував мандрівку Т. Шевченка по Волині, довів, що у XVII столітті тут була вже своя опера (!), вивчив історію чи не кожного маленького села, хутора, урочища.

1944 р. у часи Варшавського повстання напівголодні, разом з дружиною, вони виносять з палаючого помешкання не особисте майно, а рукописи наукових праць...

Уже у повоєнний час історик відновив втрачені рукописи, скрупульозно збираючи їх у бібліотеках європейських університетів.

Науковець досліджував Стару (історичну) Волинь, до складу якої входять сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська, частково Хмельницька і Тернопільська області. Щоб краще пізнати їхню історію, дослідник на підводі, а часто і пішки обійшов увесь край. Багатьох з цих населених пунктів нині вже немає на карті, але Олександр Миколайович увіковічнив їх на сторінках двотомного словника «Стара Волинь і Волинське Полісся», який видали у Канаді — вже по смерті автора. У цій фундаментальній праці описано понад п’ять тисяч історичних об’єктів.

У поліському селі Сераховичі археолог знайшов човен зі скарбом римських срібних монет і безкорисливо передав їх до музею, а у листі до сестри писав: «Вишли кілька злотих, жити треба... Дасть Бог, віддячу за добре до мене ставлення...»

Учений довів, що Волинь — це регіон, який торгував з римськими колоніями у Північному Причорномор’ї, бо річка Прип’ять і її притоки слугували комунікативними шляхами (на цій території виявлені цінні археологічні знахідки).

Олександр Цинкаловський — унікальна особистість, інтелігентна людина, навчав молодших колег збирати для науки навіть найдрібніші історичні артефакти. Цими спогадами поділилася з нами племінниця ученого Наталія Назарівна Грабарчук, що передала до історичного музею Володимира-Волинського листи ученого, бронзову медаль, якою його нагородила Польська академія наук.

Помер науковець 19 квітня 1983 р. у Кракові, похований на Вольському православному цвинтарі у Варшаві. Його останніми словами були: «Волинь, сестра, додому... Я дуже сумую за тобою, а ще більше — за Україною...»

Про таких самовідданих людей гарно написав мислитель Микола Реріх: «Справжній син своєї Батьківщини — той, хто прагне її покращення і вдосконалення». Таким був Олександр Цинкаловський — невтомний дослідник Волинського краю.