Скульптор із підземелля Микола Шматько
Приватна галерея Миколи Гавриловича налічує 150 робіт живопису та понад 50 скульптур із італійського й уральського мармуру. Тільки білого. Експертна оцінка вартості такої колекції, за найскромнішими підрахунками, становить два мільйони доларів. Розташовується це багатство в підземному приміщенні на площі 100 квадратних метрів. Розташовується вимушено. І це окрема історія.
Є В ТЕЩІ ГОРОД — ТАМ І «ОКОПАВСЯ»
Кілька років тому Микола Гаврилович зі своєю сім'єю переїхав із Одеської області на батьківщину дружини — в невелике шахтарське містечко на Луганщині. Домашнього добра в Шматька було мало. Основним вантажем при переїзді були біломармурові скульптури, які тривалий час перебували під відкритим небом і потішали своєю наготою місцеве населення. Обіцяного приміщення Шматькові так і не дали, а бити численні поклони перед начальниками Микола Гаврилович не став. Плюнув на всі їхні обіцянки, продав машину, дещо з найціннішого, умовив тещу віддати йому частину городу й «окопався». Стільки КамАЗом землі довелося вивезти з садиби, поки розмір приміщення не досяг бажаного. Стіни майбутньої галереї укріпив каменем-«дикуном», дахом стали бетонні перекриття. Для майстерні, щоправда, місця не вистачило, тому довгі роки доводилося працювати на вулиці. І тільки нинішнього літа Микола Гаврилович за допомогою синів Андрія й Рафаеля спорудив времянку із шиферу.
Своїх робіт Шматько не продає, тому сім'я постійно бідує. А якщо після виконання великого замовлення гроші й з'являються, то йдуть вони на закупівлю матеріалу. Був би Микола Гаврилович підприємливою людиною, міг би добре заробити на галереї, але за вхід сюди грошей він ніколи не бере, хоч людей, що бажають подивитися на чудо, подекуди тут буває багато. Для істинних шанувальників мистецтва галерея відкрита завжди, навіть уночі. Отже, з повним правом вона може називатися народною.
Думки про талант скульптора у фахівців різні. Одні захоплюються, на оцінку інших значною мірою впливає те, що Микола Гаврилович не має високих звань і навіть спеціальної освіти. Інші просто заздрять, тому що за своє життя, працюючи в основному на замовлення, вони здобули й ім'я, і популярність, однак позбулися головного — своїх робіт. А Шматько вважав справою свого життя створення галереї й працює над цим уже понад тридцять років, прославляючи образ Жінки, Матері, Краси.
Поки була можливість, мармур йому доставляли з Італії. Одеські моряки в цьому допомагали. Коли сім'я переїхала в Червоний Промінь, з матеріалом почалися проблеми. Миколі Гавриловичу довелося здолати масу труднощів, щоб отримати дозвіл на користування кар'єром на Уралі. Не член Спілки художників такого права отримати не міг. Шматько отримав. Доля все-таки прихильна до цієї людини.
СИЛА МАРМУРУ + СИЛА МИСТЕЦТВА
Майже всі скульптури Шматька — оголена жіноча натура. Проте нагота не безсоромна. Вона не викликає безглуздих думок. Мармур такий податливий в руках майстра, що Миколі Гавриловичу вдається передати кожну жилочку, м'яз, складочку жіночого тіла. До нього хочеться торкнутись. І дивина: камінь не холодить руку. Навпаки — здається, що від скульптури віє теплом, живою енергією.
В галереї є одна робота, про яку хочеться розповісти окремо.
Коли кілька років тому на уральському кар'єрі Микола Гаврилович вибирав потрібні йому розміри мармуру (а те, як потрапив він до кар'єру, — теж вельми цікава історія), робітники порадили йому взяти моноліт відповідних розмірів, але не чисто білий, а з темними вкрапленнями. Скульптор спочатку відмовився від пропозиції, оскільки працював виключно з білим мармуром. Та трохи згодом, як він пізніше розповідав, незнана сила привела його до моноліту і, дослухаючись до внутрішнього голосу, Микола Гаврилович раптом вирішив моноліт усе ж купити, хоч ідеї, як його використати, в нього на той момент не було. Вже по дорозі додому прийшло бажання різьбити Пророка.
Перш ніж приступити до роботи над образом, скульптор робить ескіз, потім гіпсовий варіант. Із Пророком було інакше. Як розповідає Микола Гаврилович, до каменю його тягло нестримно. Він бачив цього Пророка так виразно, так чітко, що ескіз не знадобився. Камінь давав цілющу силу, а коли скульптор висік голову святої людини, відчув сильні, живі потоки енергетики, що йдуть від Пророка. Сьогодні ця скульптура займає центральне місце в галереї Шматька. Кажуть, вона має цілющу силу. Численні записи відвідувачів у книзі відгуків це підтверджують.
У галереї було багато різного люду: і професори, і вчені, й художники, й видатні бізнесмени з охоронцями, й іноземці, й великі державні чиновники. Один американець, до речі, довго не наважувався увійти до підземелля через старі двері. А коли познайомився з творчістю скульптора, здивувався іншому: як можна такий талант у прямому значенні зарити в землю? Адресувалося це, ясна річ, не Шматькові, а державній владі, керівництву міста, області, які вже протягом кількох років не можуть вирішити питання про виділення скульпторові приміщення для галереї. Тим більше, що в зв'язку із закриттям шахт у області з'явилося багато просторих приміщень, придатних для розміщення в них галереї. Підкреслимо ще раз — народної галереї.
Пам'ятаючи про те, що людина — коваль свого щастя, Микола Гаврилович сьогодні розраховує тільки на свої сили. І духовні, й матеріальні.
БАГАЧ—БІДНЯК
Микола Гаврилович — один з тих, кого називають диваками. Якось він вирішив здійснити свою мрію — зустрітися з відомою француженкою російського походження, яка позувала Майолю, Пікассо, Ренуару, а сьогодні володіє приватною картинною галереєю, — мадам Верні. Шлях від Луганська до Парижа він подолав із безліччю перешкод. Від Дрездена до Парижа їхав на поганенькому велосипеді, економлячи кошти. Спав у копиці сіна, рятувався від холоду в поліетиленовому мішку, не соромився допомоги від невідомих йому людей. І хоча перед мадам Верні — багатою і все такою ж красивою, розкішною жінкою, незважаючи на її роки, — з'явився в майці й шортах не першої свіжості, жебраком себе не почував і гідності не втратив. Його переповнювали захоплення й радість, які охоплюють людину, коли вона досягає заповітного.
Мадам Верні не знехтувала спілкуванням із невідомим їй скульптором. Дуже уважно переглянула альбом із фотокопіями його робіт і, перегорнувши останню сторінку, порадила: не розкидайте національних талантів по всьому світу. Це зробить вашу країну вбогою. Твори мистецтва повинні належати вашому народові. Завдяки цьому країна стане сильною.
І ще мадам Верні напророкувала йому багатство. За короткий час бесіди вона змогла побачити талант цієї вже немолодої людини і... пожаліти його за бідність.
Ох, мадам Верні!.. Почули б ваші слова люди, від яких багато що залежить у долі краснопроміньського скульптора Шматька.
Адже бувають дні, коли родині Шматьків немає за що купити хліба. Зате майже завжди є резервна банка розчинної кави для гостей. Сім'я, що складається з чотирьох чоловік, частіше за все бідує, а якщо й випадає яка копійка, скульптор вкладає її в свої задуми. Дружина його розуміє, хоч, як і кожна жінка, хотіла б і теплий будинок мати, а не жити в підземеллі, потерпаючи від холоду зимовими вечорами, і від спокою вона б не відмовилася, тим більше, що зі здоров'ям у неї не гаразд. Та, знаючи характер чоловіка, не заважає йому в роботі.
Майже два роки тому після виконання замовлення одного великого бізнесмена Микола Гаврилович вирішив витратити отримані за роботу гроші на своєрідні подарунки для президентів провідних країн світу. В Америку, Австралію, Німеччину, Францію та інші країни спеціальною поштою він відіслав альбоми з кольоровими фоторепродукціями своїх робіт, з побажаннями подальшого зміцнення світової співдружності. Першою на подарунок відгукнулась Австралія. Подякувавши Шматькові за увагу, його запросили попрацювати в країні, не виключаючи можливості постійного тут мешкання. Пообіцяли й надання матеріальної допомоги при переїзді й облаштуванні на новому місці. Однак Микола Гаврилович від запрошення відмовився, слова Діни Верні добре закарбувалися в його пам'яті: ваші твори повинні належати вашому народові. Він іще сподівався, що його помітять у своїй країні й по заслузі оцінять.
«НЕМАЄ ПРОРОКА У СВОЇЙ ВІТЧИЗНІ»
Зараз скульптор уже не такий категоричний. І зрозуміти його можна.
Приватна галерея Шматька — унікальне зібрання творів одного автора. Микола Гаврилович може претендувати на звання короля мармуру. І цей самородок буквально знаходиться під землею. За всі ці роки він не отримав ані крихти уваги від своєї держави. Мова йде про створення умов для творчості. Й для життя також. Нинішню зиму, наприклад, сім'я провела в холоді. Підземелля на 100 кв.м прогріти важко, тим більше, якщо немає вугілля. Раїса Андріївна, дружина скульптора, свого часу працювала на місцевій шахті 4-біс і має право на безкоштовне вугілля. Однак уже два роки сім'я Шматьків палива не отримує, стоїть у черзі за своїми тоннами. Тому Микола Гаврилович готовий уже поїхати туди, де будуть створені для його творчості й життя пристойні умови. Україна продовжує втрачати свої таланти.
Наприкінці серпня нинішнього року гостем Шматька став народний депутат Євген Марчук. Перш, ніж показати йому своє зібрання творів, Микола Гаврилович поділився з гостем своєю головною новиною: влітку він привіз із Уралу 16 тонн мармуру, половину якого йому подарувало керівництво російського кар'єру. Інша частина — допомога спонсора. Це означає, що скульптор сьогодні знаходиться в піку творчості. Це значить, що вже завтра він здивує своїх шанувальників черговим своїм витвором. Євген Кирилович дав високу оцінку мармуровим творам скульптора. Його захопила майстерність цієї людини і вразило те, що в країні не знають про такого самородка. «Чи буду я президентом країни, чи ні,— сказав він Шматькові, — але докладу зусиль, щоб Україна бачила Ваше мистецтво». В книзі відгуків Євген Кирилович написав: «Я радий, що познайомився з дивовижною людиною — художником Миколою Гавриловичем Шматьком. Бажаю успіхів, творчого везіння та здоров'я. Бажаю удачі і — до зустрічі».
А Микола Гаврилович після відвідин галереї кандидатом у президенти країни Євгеном Марчуком сказав так: після того, як людина такого високого культурного рівня й рангу звернула увагу на мої твори, в мене з'явилася надія, що моє мистецтво не буде забутим, а в культурі України почнуться зміни.
