28 – й «регіон»

І – ніякої державної мови в чужій державі. Хіба між собою. Пошепки! Щоб утолити душевний голод за рідною знаковою системою. А то нащадки козаків і західноукраїнських аріїв із пістолями, пищалями і кинжалами завітають у гості й замість «добрий день» скажуть:

– Гроші, землячки, а то заземлимо!

Заземлятися ніхто не хоче – віддають. Кленуть у душі антипатріотично своїх, а потім себе, що не навчалися бути несхожими на українців.

Серед українських заробітчан у Португалії переважають жителі західноукраїнських областей (майже 60 тисяч осiб). Про це йдеться в дослідженні науковців з університету в португальському місті Коїмба.

Згідно з експерними оцінками, від 6 до 7 мільйонів українців перебувають на тимчасових заробітках чи еміграції за кордоном, найбільше їх у Португалії – 150 тисяч. Переважно це чоловіки з доброю професійною освітою віком від 18 до 50 років. Зазвичай українських заробітчан беруть на важку фізичну працю, проте чимало українських чоловіків непогано зарекомендували себе як автослюсарі чи малярі. Один із дослідників, науковий співробітник ЛНУ імені Івана Франка Віктор Сусак, запевняє, що «демографічну прогалину» в Португалії заповнюють переважно емігранти з України, а найболючішим для українського суспільства є факт, що 90 відсотків з них – це люди з вищою освітою. На думку науковця, якщо відтік робочої сили й надалі проходитиме у такому високому темпі, то в близькому майбутньому Україна опиниться перед тією ж демографічною проблемою, від якої нині потерпають усі європейські країни.

Підрахувати, власне, можуть лише португальці. Наші, через горезвісну недосконалість законодавства й милі національні лінощі та байдужість, за своїми синами й доньками не вельми спостерігають. Заступник начальника відділу у справах національностей і міграції Закарпатської облдержадміністрації Микола Товт сказав, що їх сфера – це чужі біженці на території України, а не свої за рубежами Вітчизни. І порадив звернутися до директора обласного центру зайнятості Людвіга Фрінта. Він був на лікарняному, а від його співробітників автор дізнався, що закарпатські фірми, які займаються працевлаштуванням за кордоном, повинні звітувати перед центром зайнятості, але весь час заявляють, що нікуди й нікого не відправили. Мені дали телефони кількох фірм в Ужгороді, які володіли ліцензіями на працевлаштування за кордоном. Але справи там дійсно були кепські. Так і не вдалося зв’язатися з фірмами «Інтер джобс», «Уніком сервіс» та «Гелікон». Начальник обласного управління статистики Василь Ільтьо сказав, що заробітчани відправляються за кордон із різними оказіями, частіше нелегальними і напівлегальними, тому годі й думати про їх облік.

...Найбільшими хуліганами і пройдисвітами в Португалії вважалися бразільці, але і вони, навіть не дочікуючись бійки, втікають із місцевих нічліжок зі швидкістю їхнього Пеле, коли лише зачинається словесна сварка. При цьому кричать щось на зразок:

– Караул! Українці знову сказились!

Але португальська поліція до такого відноситься байдуже: хоч і передушіть один одного – лиш наших португезіш не чіпайте. Значне число останніх розселялося в Бразилії, Франції, США, Канаді, Німеччині. Тому вони цілком спокійно, як до перелітних гайворонків, ставляться до українців, які налетіли до них на працю, що їм самим не до шмиги. З португальцями таке розпорошення трапилося в 60-х, із нами зараз – від нерозуміння величі грандіозних щоденних реформ.

Які вони – португальські заробітки? Про це кореспондент «Дня» розмовляв з кількома заробітчанами.

Віктор ГАЙДУ, Берегово:

– Подали документи в київську фірму. Їхали через Німеччину. А потім опинилися в Лісабоні. Там так звані працевлаштувальники відвезли в готель і десь зникли. Чекали їх і роботи місяць, а потім почали шукати самі. І знайшли. Через португальський «соціал». Переїхали в місто Порту. Там, у такому ж «соціалі» нас чекали господарі... Соціал – як у нас центри зайнятості, для бідних узагалі-то вони... Посадили в машину, повезли до свого адвоката, де підписали контракт на роботи, щоби в нас була річна трудова віза. Повезли в свій офіс показати, що робити. Жалюзі (вони казали – штори) зовні на вікнах установлювали або ремонтували. Робота легка, але низькооплачувана. Приблизно 360 доларів США на місяць. Столяри, електрики, що тягнули лінії, заробляли по 1000 доларів. Але нам туди не пощастило.

Його товариш Іштван ТОВТ із Чопа продовжує:

– Працювали по вісім годин. Але, бачимо, що фірма злегка не розрахувала об’єми робіт, узявши нас, п’ятьох. Замовлень стільки, щоби гарно отримували всі, не було. Та все ж якось норму – 10 вікон на день – виконували. Та, хоч і обіцяли, зарплату не підіймали. Нібито забували. Не годували. Харчування і квартплата – за наш рахунок. На їжу (дуже скромну) йшло 80 доларів на місяць. В Україні ми більше їмо! Традиційний стіл там: ранком – монотонна яєчня, що з часом приїлася, чай і хліб із бутербродним маргарином. На обід (під вечір) – суп або борщ. Вечеря (на ніч) – макарони або картопля з котлеткою або тюфтелею. Там заморожений фарш дешевий. Їхня традиційна їжа – смажена тріска та інша риба, молюски, суп із кукурудзи – для нас задорого».

Петро БОРКОШ, Середнє:

– Безробіття серед наших – страшне. Люди звіріють. Ми, п’ятеро, під рекет потрапили. Обчистили все, що було відкладено за два місяці – від 130 до 150 доларів iз кожного. В моєму гаманці були автоправа – і ті забрали. Видно, почули деяких наших дурнів, котрі українською на вулиці говорили. Не знаєш інших мов – за кордоном заткнися. Свої брати задушать! Хтось цим промишляє. За маленькі гроші, як ми, не хоче працювати... Вони зайшли в нашу «хату» – один із пістолетом, двоє з ножами. Віддали все, що було. Хоча в основному рекет наш цивілізований – культурно попереджають, назначають суму, а не платиш – вбивають. Постійний страх і вигнав мене звідти.

Іван ГУСТЕНКО, Ужгород:

– Квартиру нам господарі шукали. Так просто португальці нашим не здають. Це тільки шеф має заручитися, що будемо платити. Потім повідомлення про сплату приходить господарю, він говорить суму, збираємо, а він розплачується. Тобто квартира за ним рахується. Наші на таких дрібницях люблять заощаджувати.

Якщо реально подивитися – то ці ж гроші, якщо напружитися, і в нас можна заробити. Але в нас чомусь не хочеться напружуватися – вірус якийсь. І там заважала нерішучість – пропонували бруднішу працю – помічниками малярів, а ми не зважились. Із наших там десь п’ять чоловік із ста добре заробляють – 1500 доларів на місяць. На будовах! Бетонники, підсобники, найбрудніші роботи. Зі всієї України там народ. В наших – по-різному складається. За три роки можна, якщо обережно, капітал збити. Одна родина з Ужгорода переїхала. Вже співають португальські пісні, і не треба їм українських...

ДО РЕЧІ

12—13 лютого з візитом у Києві перебував міністр іноземних справ Португалії Антоніо Мартинш да Круж. Глава португальского зовнішньополітичного відомства зустрівся з Президентом Леонідом Кучмою, головою Верховної Ради Володимиром Литвином, міністром іноземних справ Анатолієм Зленко і прем’єр-міністром Віктором Януковичем. Основним результатом переговорів стало підписання Угоди про тимчасову міграцію громадян України для роботи в Португалії. Підписана угода узаконює правила працевлаштування громадян України в Португалії і прирівнює їхній статус до статусу сезонних робітників.

Цікаво, що для того, щоб отримати робочу португальську візу, громадяни України повинні звертатися до посольств Португалії у Москві чи Варшаві. Португальське представництво в Києві поки що не має консульського відділу, його планують відкрити впродовж цього року. Щоправда, в українській столиці все ж таки можна отримати португальську візу — транзитну або туристичну. Їх видають у посольстві Німеччини, яке має відповідну домовленість iз португальським представництвом. Дані про кількість виданих таким чином транзитних і туристичних віз є інформацією для службового користування, — повідомили «День» в посольстві Португалії в Україні. Тобто, можна припустити, що значна кількість українців потрапляє до Португалії як «туристи» і «транзитні пасажири».