Андрій ГОНЧАРУК: «Не потрібно розглядати китайську номенклатуру як радянську»

Чи спроможна нова сімка на чолі з Сі Цзіньпінем упоратися з викликами, які стоять перед партією та другою у світі супердержавою, і як прихід нової команди може вплинути на відносини між Пекіном та Києвом? Про це в інтерв’ю «Дню» розповів завідувач відділу зовнішньої політики НІСД Андрій ГОНЧАРУК.

— Це постійна традиція, що членів Політбюро було сім. І склад Політбюро був розширений десять років тому, коли відбувалась передача влади від Цзянь Цземіня до Ху Цзіньтао. Від третього покоління до четвертого. Те, що зараз повернулись до попереднього складу і які саме посади випали з Політбюро, можна сказати, що це крок до відновлення ідеї Ден Сяопіна. Тому фахівці оцінюють це саме як прикмету того, що Китай і надалі буде розвиватися у демократичному руслі.

Головною ознакою нового керівництва, а це п’яте покоління керівників, є те, що воно, по-перше, застало ще культурну революцію, а по-друге, пройшло шлях керівників під час політики відкритості. Тобто вони знають, від чого вони відмовляються і в якому напрямку вони прямують і керують країною. Окрім того, всі нові керівники є людьми, які пройшли усі щаблі державного управління із самого низу. Тобто це люди, які мають достатньо великий життєвий досвід.

Отже, є всі підстави вважати, що нове керівництво Китаю не тільки продовжить ті настанови, які були останні 20—30 років, але й може буде трішки сміливішим щодо демократизаційних змін. Я не кажу — демократія, ще рано говорити про це в Китаї. Але те, що відбувається процес демократизації, це однозначно.

— До речі, у деяких французьких ЗМІ я читав про те, що в Китаї планується відмова від спадщини Мао. Як ви це прокоментуєте?

— Це може написати людина, яка не дуже орієнтується в китайській свідомості. Від Мао вони не відмовляться тільки тому, що він відновив велич Китаю. При Мао Китай знову став великим. І це назавжди забезпечить місце Мао на площі Тяньаньмень. Інше питання, як це виглядатиме. Чи як мавзолей, чи портрет на брамі Тяньаньмень — «Врат небесного спокою». Мао — це такий самий на сьогодні символ Китаю, як зимовий палац китайських імператорів Гугун. Тому відмовлятися від Мао в Китаї однозначно не будуть. Інше питання, що протягом року відбувалися події, які свідчили про серйозну підкилимну боротьбу між прихильниками маоїстського толку та поміркованими демократами, якими є і Ху Цзіньтао і наступник Сі Цзіньпін.

І те, що відбувалася анонсована раніше передача партійної влади від Ху Цзіньтао до Сі Цзіньпіна, свідчить, що все-таки демократичне крило міцніше і воно користується більшою підтримкою, в першу чергу, серед китайської партноменклатури.

Але не треба розглядати китайську номенклатуру, як радянську партноменклатуру. Це принципово інший світ. Це конфуціанський світ, і там ставлення до влади на рівні народу абсолютно інше.

— А як можна спрогнозувати поведінку чи дії Сі Цзіньпіна на посаді глави держави, враховуючи те, що він, як його батько, свого часу рік перебував у США, тим часом як Ху Цзіньтао навчався в Радянському Союзі?

— Це очевидно — молодше покоління орієнтовано на Захід, ніж на колишній досвід Радянського Союзу. Нинішнє покоління технократичніше, європеїзованіше і більше знайоме із західними цінностями. Але це все одно китайці, і не треба забувати, що Ден Сяопін теж навчався в Європі. Але він залишався китайцем і був другою людиною в Комуністичній партії Китаю, і двічі називався Мао Цзедуном своїм наступником, хоча після цього двічі був знятий зі своїх постів. Це теж китайський досвід, китайська специфіка.

— Нам в Україні, враховуючи прихід нового покоління, чи буде легко співпрацювати з Китаєм?

— Україні ніколи не було і не буде легко з Китаєм, тому що ми перебуваємо в абсолютно різній ваговій категорії. Але те, що Китай суттєво зацікавлений в Україні і сприймає її як важливу країну в Європі, це однозначно. Тому такий сталий поступовий розвиток, до якого Україна певним чином призвичаїлась, це для нас вигідно. Я думаю, що головні проблеми українсько-китайських відносин — в Україні, а не в Китаї.

Нам треба ці відносини наповнювати конкретним змістом і виробляти інструменти й механізми зокрема в залученні інвестицій. А у цьому плані дуже багато проблем. Тому в даному випадку, з точки зору України, в Китаї нічого не змінилось. Кон’юнктура для України залишилась абсолютно такою ж.

— Будемо сподіватися, що це Київ і використає...

— Але тут дуже багато залежить від того, наскільки Україна зможе усі ці абсолютно правильні і розумні декларації на найвищому рівні відтворити в реальному житті через всілякі конкретні проекти, домовленості, контракти. Приміром через Ділову раду Китаю. Саме цього нам не вистачає. У нас політичний крок, зокрема й на рівні найвищих осіб, зроблений, а як це провести організаційно чи економічно — з цим проблема.

— І як її вирішити?

— Треба, щоб двостороння міждержавна комісія була не тільки «паперовою», а й мала відповідний апарат і навколо цієї комісії була щоденна робота. Це справді те, чим треба сьогодні займатися. Наприклад, відносини Китаю та США: щороку відбуваються відповідні консультації, по 20 міністрів їздять туди-сюди. Це займає кілька днів, але протягом року працює величезний апарат, є інфраструктура взаємин. У нас такої інфраструктури взаємин поки що немає. І, на жаль, це наше слабке місце.

ДОВІДКА «Дня»

Андрій ГОНЧАРУК — автор багатьох наукових робіт на тему українсько-китайських відносин, професіональний китаєзнавець, завідуючий відділом зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України