Архангел прилетів...

У кожного пам’ятника, як і в людини, є своя біографія. У одних вона вміщується в рядок, у інших — не вкладається у роман із продовженням. Потьмянілі від пилюки часів пам’ятники реставрують, зруйновані — відновлюють, а знесені тоталітарним режимом намагаються відтворити наново. Незважаючи на свою статичність, пам’ятники пересуваються, і не тільки з плином часу, але й у просторі. У брежнєвські часи часто показували фільми, головною ізюминкою яких був обмін радянського розвідника на американського шпигуна. Модний сьогодні «міжнародний» обмін пам’ятниками іноді нагадує процес, який, як правило, залишаючись у фільмі за кадром, мається на увазі як щось само собою зрозуміле. (В однакових умовах провалу радянський завжди був героєм-розвідником, а американець — безславним шпигуном.) Важко, наприклад, уявити, чим пальма з рейки може нагадувати москвичам Україну, але «Царь-пушка» в Донецьку сповна символізує історичну могутність і славу Російської імперії.

Незамінних пам’ятників не буває. На зміну бронзовому архистратигу Михайлу — заступнику Києва, що прикрашав майдан Незалежності, прийшов його «молодший брат» із властивими молодій порослі ознаками акселерації. Подейкують, що Михайло-1 був не до вподоби саме через свій неспортивний, худосочний вигляд. Мускулиста, ширококрила фігура Михайла-2, що підноситься над Лядськими воротами, добре вписалася в хаотичне скупчення монументальних гігантів у центрі столиці. На відміну від творчого безладдя на головній площі країни, у Донецьку пам’ятники розташовано строго за прямими лініями по обидва боки проспекту Леніна.

Реконструкція майдану Незалежності круто змінила долю Михайла-1. Скульптура святого підносилася над галасливим морем мирського життя поблизу Головпоштамту. Можливо, тому ставлення до Михайла-1 носило світський, а часом і фамільярний характер. «У миру» статую архистратига часто величали «почтальоном Печкиным». Студенти називали пам’ятник Бетменом за його схожість із легендарним кіногероєм, відомим як «людина-кажан». Біля Бетмена молодь призначала одне одному зустрічі, але незабаром із улюбленим героєм довелося розлучитися. Під час реконструкції майдану пам’ятник було демонтовано. На церемонії відкриття нового монумента (чудово описаної К. Рильовим — «День», 25 грудня 2001 р.) мер Києва О. Омельченко повідомив, що старого Михайла передали в подарунок Донецьку. «Вони у відповідь прислали нам пальму з рейки...»

Михайло-1 вирушив у далеку подорож. Не варто заглиблюватися в прозаїчні подробиці вантаження і транспортування, адже пам’ятник — це не метри і тонни, а образ, і якщо у героя є крила, він повинен літати. Михайло-1 прилетів до Донецька, приземлившись поблизу «Олімпу» («Боги також мужики»), на проспекті Леніна. Тут проходить своєрідне перехрестя духовних і атеїстичних начал. З одного боку, пам’ятник прикрашає площу перед кафедральним Свято-Преображенським собором, з другого, — у Ворошилівському районі. Назва «Ворошилівський» найкраще поєднується зі словом «стрілок». Це як зубний — обов’язково біль, а валютний — неодмінно коридор. Бетмен — «ворошилівський стрілок» — ще одна невидима трансформація монументального образу. Під час горбачовської перебудови на вимогу громадських організацій провели референдум iз метою перейменування району. Більшість жителів проголосувала за назву «Центральний». Волевиявлення громадян розбилося об прийоми партократів: «У країні не може бути другого центрального, до того ж районного комітету КПРС». Немає ні тієї країни, ні ЦК, є «Ворошилівський район». Правду кажучи, з новим пам’ятником донеччанам, звісно, пощастило, оскільки Михайло, як і його київський брат, — оригінал. Не за своїм характером, а у значенні ексклюзивної статуї. «Царь- пушка» — копія, і прикрашає вона місто так само, як і «ворошилівський» район, тому що в Донецьку ніколи не було ні Ворошилова, ні Бородінської битви. Пам’ятники у нас встановлюють, на жаль, не за результатами опитувань громадської думки, більшість із них не народні, а «елітні». За допомогою подарунків і обміну пам’ятниками еліта часто-густо піклується про свій політичний вплив. Подарунки також бувають різні. Українська діаспора вважає кращим подарунком для України бібліотеки. Задавивши власне книговидання податками, ми подарували російським книговидавцям свій книжковий ринок. Справді нерозсудливий подарунок! Це ж не чавунна гармата і не мармурове сало...

Відкриття пам’ятника відбулося минулого тижня і було приурочене до 70-річчя Донецької області. Київську делегацію очолив міський голова О. Омельченко. Він «представив» дар Донецьку від Києва — оберіг міста. Донецька делегація подарувала київському меру годинник із надписом «Шахтар — чемпіон». У Донецьку з небувалою пишнотою і помпезністю святкувалося чемпіонство «народної» команди (немов інші — антинародні). Організатори запросили московських поп-зірок (неначе немає своїх, а в італійських та інших «зник голос»). Зачепивши у своєму виступі й футбольну тему, О. Омельченко заявив, що його рідний «Арсенал» не подарує «Шахтарю» жодного зайвого очка. Як у воду дивився. В першому ж турі чемпіонату України сталася сенсація. Молода, недосвідчена команда показала зуби і майстерність. Виявила волю і дала справжній бій чемпіону, ледве не відібравши у нього всі три очки. Донеччани продовжують знайомитися з новим пам’ятником. У спекотний літній полудень нечасті перехожі підходять до монумента, розглядаючи крізь пекучі промені сонця крила, меч і плащ. Віруючі хрестяться з поклоном. Швидше за все, києво-донецький Михайло стане не світським, а релігійним героєм. Поблизу завершується будівництво кафедрального собору, і біля підніжжя пам’ятника зупинятимуться прихожани. Архистратиг Михайло набагато частіше, ніж освідчення закоханих, почує молитви віруючих. Сьогодні всі моляться за здоров’я і порятунок потерпілих шахтарів.