Автомобіль — не розкіш, а дитя інженерної думки
Більш ніж двісті фірм, які розмістили свою продукцію в шести павільйонах і на сорока відкритих майданчиках колишньої ВДНГ, мають намір уразити українського споживача довершеними формами автомобілів та їхніх дівчат, котрі їх репрезентують. Однак провінціальність міжнародного автосалону все ж відчувається.
На виставці експонуються тільки серійні зразки, можливо, нові для українського покупця, однак добре відомі більш цивілізованому покупцеві. На виставці немає жодного концепт-кара. Ці квінтесенції інженерно-автомобільної думки звичайно гордо і з трепетом демонструються розробниками на престижних автосалонах. Проте і демонструвати їх нікому.
Автогіганти репрезентовані на виставці не «особисто», а за допомогою наших компаній, які продають їхню техніку на нашому ж ринку. А гордість творця і гордість продавця — то «дві великі різниці»... Деяким провідним, наприклад, американським творцям передової автотехніки ця гордість, очевидно, взагалі не дозволила виставити її на SIA’98. А може, позначилися проблеми з американськими інвестиціями в Україні...
Зате представлено на SIA’98 техніку позавчорашнього дня. Два, з дозволу сказати, «Джипи» ЛуАЗ різко дисонують з їхніми зарубіжними дядечками. Надто оздобленням салону і запахом у середині його.
Особливе становище компанії DAЕWOO на українському ринку видавали розміри її експозиції. А центром її була, звичайно ж, не новенька «Tacuma», а «Таврія». 286 конструктивних змін, покликаних вилікувати безнадійний «запор», доступні зоровому сприйняттю тільки вузького фахівця. Ціна нового народного автомобіля, яка становить 4 — 4,5 тисячі доларів, також не дуже відрізняється від «оригіналу». Прибутки якої частини українського народу дозволяють викинути такі гроші на такий автомобіль, також ніхто не знає.
Однією з перлин виставки, яку не оцінила публіка, був майданчик клубу «Автоветеран». На ній красувалися півтора десятки дідусів і прадідусів «головних героїв» виставки. Серед них виокремлювався «Chevrolet» 1920 року випуску з дерев’яними спицями і сигналом повороту, котрий висувається вручну. Володимир Андреєв, який за шість років «по кісточках» зібрав автомобіль з оригінальних деталей, ставиться до нього і його молодшого брата — 60-літнього «Wonderer’y» — як до своїх дітей. Ці автомобілі не розкіш, а плід багатьох років копіткої праці. Напевне, тому вони виглядали гордими. На відміну від блискучих «Мерседесів» — «Toйот», які більше нагадували не улюблених дітей, а виставлену на продаж робочу худобу.
