Безробітний подав у суд на уряд У країни

Безробітний інженер-винахідник Роман Некоз у середу подав до Печерського районного суду позов проти уряду України. На думку Романа Степановича, Кабмін порушив його конституційні права громадянина, не забезпечивши право на працю, що передбачено статтею 43 Конституції України, а також статтею 116, де йдеться про обов’язки Кабінету Міністрів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина, управління державною власністю та координацію діяльності міністерств і відомств.

Відносно невелику суму позову — 10000 грн. — Некоз обгрунтовує тим, що уряд обмежений у ресурсах й, окрім того, «я не люблю у бідних забирати»... Врешті, позивач сам визнає, що виграти суд у нього майже немає шансів. Роман Некоз каже, що затіяна ним судова епопея виходить не стільки з бажання отримати компенсацію, скільки з прагнення привернути увагу громадськості до проблеми безробіття та до неефективних дій урядових структур щодо управління державним майном і державними підприємствами, більшість з яких нині простоює. Саме тому він, як читач «Дня», подзвонив у нашу газету і попросив допомоги. Роман Некоз без роботи з початку 1996 року. До цього працював на ВО «Томак» (колишній «Торгмаш») у Києві. А ще раніше був конструктором танків. І голова, й руки у виробничника нормально працюють і за умов безробіття. Зокрема, ним розроблено устаткування для кафе, яке, за його словами, може добре конкурувати з обладнанням, застосовуваним у системі Макдональдсу.

Та налагодити виробництво запропонованих ним технологічних ліній, як переконався Р. Некоз, в Україні через спротив бюрократичних структур практично неможливо. На його думку, люди в Україні страждають через неефективність системи управління власністю. Зокрема, він наполягає на перегляді державних контрактів з керівниками, які не змогли забезпечити колективи роботою, фактично завалили підприємства. Він говорить, що ніколи не віддасть свою розробку в руки такому керівникові: «Завалив завод, зіпсує й мої новації, під які буде залучено кредити. А хто відповідатиме?».

Тим часом опитані «Днем» юристи, серед яких були практики, доктори наук, професори, не спромоглися дати однозначної відповіді на питання, що постало перед судом, навіть щодо першої частини позову — права на працю (цікаво, що юристи просили не називати своїх прізвищ, мотивуючи це, зокрема, небажанням псувати стосунки з Кабміном). Колективний юридичний висновок можна сформулювати таким чином. Конституція як закон прямої дії передбачає суб’єктивне право працездатного громадянина претендувати на працю, але вона не гарантує реалізації цього права. (Відповідно до Конституції, «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю...»). Інша справа, що Кабмін, згідно з Конституцією (стаття 116, п. 2), «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина».

Один з правників зазначив: я повністю на боці позивача — якщо людина не може реалізувати своє право, то держава, безумовно, має нести за це відповідальність, тому що платники податків, які фінансують державний механізм, виходять з того, що держава має турбуватися про тих, хто не може належним чином реалізувати своє право на працю. Юрист зазначив, що позивач, безумовно, правий, але чинний закон не гарантує йому перемогу.

Однак незалежно від вердикту суду, «справа Некоза» вже продемонструвала, що наші громадяни вже готові відстоювати свої права у суді. І можливо, приверне увагу до питань як відповідальності влади, так і недосконалості «компромісної» Конституції.