Бій з тінню

Крім того, Кабінет Міністрів збирається домогтися законодавчої заборони на проведення судових засідань з відчуження держмайна за борги без представника держави. Таким представником повинен стати арбітражний керівник, який призначається Міністерством економіки. Коли держпідприємства починають банкрутувати, кожного разу суддя отримує прохання про залучення до справи як третьої сторони арбітражного керівника. Але, за даними Міністерства економіки, лише у 5% випадків суди дають позитивну відповідь. Причина цілком зрозуміла: як правило, і кредитор, і директор держпідприємства-банкрута зацікавлені прокрутити «справу» без зайвих очей і вух. Та й судді частенько в цій ситуації простимульовані думати зовсім не про державні інтереси. Принаймні держава програє в судах свою власність регулярно.

Пакет змін в Законі про банкрутство вже узгоджений профільними комітетами парламенту, але на розгляд Верховної Ради ніяк не потрапить. І справа, очевидно, не тільки у тому, що депутати ніяк не закінчать портфельні бої. Далеко не всі у парламенті зацікавлені у припиненні передачі держмайна в приватні руки за тіньовими схемами. Поки «апетити» стримує ініційований Президентом мораторій, який тимчасово забороняє подібне судове відчуження держпідприємств за борги. Учора Міністерство економіки виступило за якнайшвидше скасування мораторію, але за умови вживання «страхувальних» заходів.

Тим часом, за даними уряду, справи про банкрутство порушено вже проти 374 державних підприємств. Усі вони ще не продані з молотка лише завдяки мораторію. У «чорному списку» опинилися 111 підприємств стратегічного значення, 12 монополістів, а також 73 об’єкти, що мають статус небезпечного виробництва. Характерно, що підприємства, яким загрожує прихід нових господарів за підсумками банкрутства, різко погіршують свої виробничі показники. По суті, директори заводів-банкрутів працюють в інтересах кредиторів, щоб здати їм майно дешево.

Учора робоча група на чолі з віце-прем’єром Віталієм Гайдуком вирішувала, як врятувати Макіївський металургійний комбінат, понад 60% акцій якого знаходиться у власності держави. Багатомільйонні борги підприємства, що є монополістом з виробництва катанки і сировини для шахтних канатів, мають ознаки штучного походження. Два місяці тому Кабмін вирішив створити на базі ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» нове підприємство, вільне від боргів, а розрахунками з кредиторами зайнятися окремо. Але реалізації цього хитромудрого плану перешкодила маленька деталь. Виявилося, що виробничі потужності комбінату вже давно належать приватним фірмам, а підприємство лише орендує його, вносячи відповідну плату реальним господарям. Той факт, що реальний стан справ на Макіївському металургійному був таємницею для уряду, вказує на якість управління державним майном. І цей приклад є типовим.

Реалії такі, що збереження у держвласності невиправдано великої кількості об’єктів призводить щонайбільше до їх розкрадання, або частіше — до тихого вмирання. Безконтрольність дозволяє приватному капіталу без проблем забирати перспективні підприємства з-під носа уряду, і це, як не парадоксально, набагато краще, ніж якби вони зберігали свій статус. Заступник держсекретаря Мінекономіки Юрій Уманець зізнається, що не розуміє, навіщо одному з міністерств контролювати понад двi тисячі різних підприємств. Очевидно, що багато послуг, як і будь-які інші, більш ефективно надає приватний бізнес. Але галузеві міністерства, за словами Уманця, всіляко блокують процеси приватизації, побоюючись втратити політичний вплив і численні «годівниці» для «своїх» фірм- посередників. Саме на підприємствах, які продовжують знаходитися у державній власності, частіше за все існує сприятливе середовище для корупції з участю держчиновників найвищого рангу.