«Бліцкриг», що зірвався
Незважаючи на важливість питання про порядок денний, що стоїть у денному графіку роботи парламенту під номером один, аж ніяк не він викликав найбільш пожвавлені дискусії у сесійній залі. «Порушником спокою» в приміщенні парламенту вже вкотре постало питання про дачу згоди Верховної Ради на подання Генпрокуратури щодо притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата Юлії Тимошенко. Почалося все з того, що спікер парламенту Володимир Литвин оголосив про своє рішення повернути в Генеральну прокуратуру дане подання як таке, що визнано профільним комітетом «недостатньо мотивованим, яке не містить конкретних фактів і достатніх доказів по окремих пунктах висунених обвинувачень і яке не відповідає вимогам регламенту Верховної Ради України». Володимир Литвин послався на відповідні норми регламенту, що дозволяють главі Верховної Ради самому приймати в таких випадках рішення про повернення подання в Генпрокуратуру. Проти подібного рішення несподівано виступила... сама Юлія Тимошенко. У зовні емоційній і, не можна не визнати, артистично переконливій промові пані Тимошенко зажадала від колег визначитися негайно. «Шість років Генпрокуратура знущається наді мною і моєю сім’єю. Я хочу, щоб Верховна Рада чітко визначилася — якщо ви даєте згоду на арешт, то я готова зараз вийти із цієї зали разом із Піскуном (Генпрокурором. — Ред. ), якщо ні — то дайте мені спокійно працювати», — заявила вона. Після цього у залі засідань почалася неабияка дискусія з криками, суперечками, взаємними образами і традиційним для таких випадків штурмом президії групою «найгарячіших» народних обранців. «Якщо Юлія Володимирівна сама просить, ми зобов’язані питання про її притягнення до відповідальності розглянути негайно» — стверджували прихильники Ю. Тимошенко, в основному представники її власної фракції, а також СПУ. «Є певні, чітко виписані норми, яким чином подібне подання може бути розглянуто», — парирувала основна частина зали. Перешкодою до розгляду подання було і те, що, як звернув увагу колег народний депутат Валерій Асадчев, тільки суд, а не Генпрокуратура, має право подавати подання на арешт народного депутата. «Хочу нагадати, що коли в останній раз у листопаді 2000 року парламент давав згоду на притягнення до відповідальності депутата Віктора Жердицького, діяли перехідні положення Конституції, що дають право прокуратурі приймати рішення про запобіжні заходи. Тепер же таке рішення повинен приймати суд, і тільки після цього — Верховна Рада.»
Саме час поставити запитання — що не влаштовує лідера БЮТ в існуючому порядку речей? Здавалося б, якщо спікер повернув подання відправнику, радіти треба, — можливе фатальне рішення відтягується як мінімум на декілька тижнів, за цей час можна підготувати стратегію захисту. Насправді вся інтрига полягає в тому, що народним депутатам тільки вчора увечері, та й то не всім, роздали великий список обвинувачень прокуратури і пояснень до них самої пані Тимошенко. Відповідно, часу на те, щоб ознайомитися з аргументами сторін, у депутатів не було. За словами депутата Вернидубова, «парламент спробували підштовхнути до прийняття рішення з питання, про яке ми і уявлення не маємо». Завдання для «першокласників»: чи будуть народні депутати голосувати за те, щоб дозволити прокуратурі арештувати одного із них, не знаючи, в чому конкретно він звинувачується? Особливо якщо врахувати, як хворобливо абсолютна більшість народних обранців ставиться до всього, що може обмежити їх недоторканність? Як показує досвід, у цих випадках депутатський корпус демонструє вражаючу корпоративність, незважаючи навіть на політичну орієнтацію. Як висловився депутат Степан Гавриш, «сьогодні у Юлії Тимошенко був шанс отримати блискучу тактичну перемогу». Не вийшло...
