Богдан Ступка взяв Рим ... «Серцем на долоні»

Міжнародний кінофестиваль у Римі проходить лише втретє, але вже, на думку критиків, став гідним суперником найстарішого Венеціанського кінофоруму. Рим, при збереженні кращих традицій великих фестивалів — червона доріжка, присутність світових зірок першої величини, представницького журі, що складається з кінокритиків, — обмежився лише чотирма призами. За кращий фільм, кращу чоловічу та жіночу ролі та приз глядацьких симпатій. У різні роки в кіноогляді брали участь Френсіс Форд Коппола та Кирило Серебрянников, Аль Пачіно та Джина Лолобріджида. Цього року в римському огляді, який щойно закінчився, була представлена Україна. Фільм «Серце на долоні», поставлений знаменитим режисером-філософом Кшиштофом Зануссі, — копродукція України та Польщі. Стрічка дістала високу оцінку у глядачів — зал аплодував стоячи майже 15 хвилин, а Богдан Ступка став пізнаваною особою на вулицях Великого міста. Журі та преса також не залишилися байдужими. Майже в усіх центральних ЗМІ були емоційні, хвалебні відгуки на фільм загалом та на роботу нашого великого актора. А журі з 20 стрічок-учасниць конкурсної програми нагородило статуеткою Марка Аврелія — Богдана Ступку — за найкращу чоловічу роль.

— Вперше на такому серйозному кінофорумі, — сказав сопродюсер фільму, керівник компанії «SOTA cinema group» Олег Кохан, — була представлена Україна у копродукції з Польщею. Я вдячний долі за зустріч із таким прекрасним майстром, як Кшиштоф Зануссі. Робота з ним — і честь, і школа, і велика радість. І найголовніше, фільмом «Серце на долоні» наша країна яскраво заявила про себе як про рівноправного члена світової кіноспільноти.

На превеликий жаль, ані тріумфу улюбленого актора, ані тривалих оплесків не чув Режисер. Кшиштоф прилетів до Рима з Новосибірська (в дорозі він був близько 10 годин), де ставить спектакль у місцевому театрі, поспілкувався з пресою і, не дочекавшись закінчення перегляду відлетів назад на прем’єру. У такому ритмі живе метр!

Хоча жанр фільму «Серце на долоні» визначений як драма, я не стала б пропонувати глядачу сприймати все так буквально. Це тонка філософська притча про значення життя, добро та зло, про пошуки духовного начала, що загубилося в надрах боротьби за життя. На перший погляд, тут все гіпертрофоване — багатство, цинізм, зло, нав’язливе прагнення до суїциду, любов, кар’єра. Але, пройшовши разом із героями всі перипетії сюжету, розумієш головне: ніколи не пізно починати робити добро.

— Старий цинічний мільйонер, — коментує сюжет Кшиштоф Зануссі, він же — співавтор сценарію, — для досягнення своєї мети, тобто для того, щоб заволодіти серцем для трансплантації, проголошує принцип заперечення всіляких цінностей, програму повного релятивізму, що перекреслює все значення життя. А у фіналі герої міняються ролями — багатій повертається до життя і вирішує його змінити. Самовбивця відкриває позитивні цінності та знаходить у собі здатність любити. А глядачу належить замислитись над тим, чи не є декларований релятивізм небезпечною пасткою, до якої потрапляють багато заблукалих душ. Проект торкається питань сенсу життя та бездумного заперечення того, що з’являється задарма, недоступних для людського розуміння.

Акторська робота Богдана Ступки у фільмі, як завжди, філігранно точна, наповнена соковитими деталями. Він ніколи не працює за схемою, вносячи в кожну роль, кожний рух, кожний великий план такі влучні півтони, що, дивлячись на нього, беззастережно віриш у мрію артиста — отримати «Оскар».

— Це були незабутні чотири дні в Римі, — розповів «Дню» Богдан Сильвестрович. — Мені вдалося походити вічним містом, поспілкуватися з колегами-кінематографістами з різних країн, а також представити нашу стрічку. Дуже радий, що фільм і мою роботу в ньому високо оцінило журі. Після вручення призу в коментарі іноземним журналістам я жартома сказав: «Тепер мене зватимуть не Богдан, а Марк Ступка».

Чимало представників ЗМІ засміялися, а одна журналістка серйозно так почала уточнювати: «А своє прізвище на Аврелій міняти не збираєтеся?» Ну що сказати на це? Звісно, спокусливо було б узяти новий псевдонім і відчути себе знаменитим римським імператором династії Антонинів, представником пізнього стоїцизму, але я давно звик до свого прізвища. Хоча, наприклад, знімаючись у США, декілька разів довелося «попрацювати» за де Ніро, захоплені американці просили автограф, казали, що я їхній улюблений актор, але при цьому називали мене де Ніро. Я, звісно, намагався пояснити, що вони помилилися, але переконати так і не зміг, тому розписувався як Ступка, а в дужках дописував «український де Ніро»... Я щасливий, що доля вдруге подарувала мені шанс попрацювати на знімальному майданчику з таким великим майстром, як Кшиштоф Зануссі (перша наша спільна робота була у фільмі-виставі «Жайворонок» за п’єсою Жана Ануя для польського ТБ), і що стрічкою «Серце на долоні» наша країна голосно заявила про себе на такому престижному кінофорумі, як Римський фестиваль. Варто зауважити, що фестиваль пройшов на найвищому рівні, його патронує мер італійської столиці Волтер Велтроні.

На згадку про Римський фестиваль у мене залишиться не лише приз, а й численні фотографії, зокрема з приголомшливою італійською акторкою Джиною Лоллобриджидою, котра отримала разом з американським актором Аль Пачіно премію «Золотий Марк Аврелій» за особливий внесок у професію. До речі, ці кумири прості й абсолютно не зіркові люди, спілкуватися з ними було дуже приємно.

— Богдане Сильвестровичу, глядачів Європи ви вже підкорили, тепер залишилася ще одна висота — голівудський «Оскар»?

— У моєму робочому кабінеті вже стоїть одна забавна статуетка, зі спини дуже схожа на «Оскара», яку подарували друзі, супроводивши цей подарунок-жарт серйозним побажанням отримати справжній приз Американської кіноакадемії. Скажімо так, я поки на підступах до цієї вершини. Знімаюся, знімаюся й знімаюся, і хто знає, може дійсно за одну з нових ролей одного разу отримаю «Оскара». Я не можу сказати, що «Оскар» — мрія життя, але якщо отримаю цей приз, то, звісно, порадію...