Будьте готові...
Iнвестиції в дитячі організації — найприбутковіші для держави
Iз приходом незалежності дорослі вирішили відмовитися від піонерського руху. З цілком зрозумілої причини: його ідеологічної спрямованості та масового впливу на ще несформовану свідомість дітей. І це правильно. Однак мало хто тоді замислювався над тим, що ця форма відпрацьовувалася десятиліттями і що вона накопичила в собі багато позитивних моментів, які цілком можна було б використовувати і в нових умовах. Адже щось повинно було з’явитися натомість...
Дитячий суспільний рух в Україні почав виявлятися в дещо інших формах. Діти почали вигадувати і реалізовувати різні соціальні проекти, створювати шкільні парламенти, брати участь у житті різних громадських організацій. Членство в них добровільне, й у дітей з’явилася можливість вибору. Однак чи задовольнив він потреби дітлахів, і які перспективи розвитку громадянської активності школярів у нашій країні? «День» запропонував відповісти на ці запитання заступникові міністра Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді Зінаїді КИЯНИЦІ.
— Я проти заполітизованості дітей i підкорення їхньої свідомості певним політичним лозунгам. Було поганим те, що вступ до піонерської організації був обов’язковим. Але саме масовість цього руху сприяла тому, що в дитини виникало бажання ставати членом організації. Мене, наприклад, зовсім не влаштовує лозунг «Будь готовий!». До чого готовий? Не влаштовує слово «боротьба» в девізі. Якщо виключити ці ідеологічні штампи, то форми роботи з дітьми, на мій погляд, були досить цікавими. Вони були педагогічно витриманими, соціально орієнтованими, спонукали дітей до корисних справ. Так розвивались здібності дітей, різні програми були розраховані на певні інтереси. Виховували патріотизм, прищеплювали духовні цінності. Чим були погані правила піонерів? Вони були орієнтовані на виховання кращих якостей людини: правдивості, чесності, допомоги іншим. Робота всієї піонерської організації була побудована на грі. І це було прекрасно.
Коли на початку 90-х ми створювали неполітичну дитячу організацію, я зіткнулася з тим, що різні політичні сили пропонували поміняти назву «Київська обласна спілка піонерських організацій» на іншу. Ми не погодились, було немало спроб завадити активній діяльності. Певні представники влади вели боротьбу з нашою організацією, й десь впродовж двох років людей знімали з роботи в школі за наявність піонерської організації. Мені довелося попасти на прийом до голови обласної адміністрації та пояснити систему нашої роботи, показати атрибутику, яка базувалася на веселкових символах (галстуки були семи кольорів) i не мала ніякого політичного спрямування. Я здала свої програми на рецензію в Інститут педагогіки, щоб отримати офіційні рекомендації щодо їхнього використання. Врешті-решт нас зрозуміли й підтримали, а потім надали й кошти з обласного бюджету на підтримку нашої громадської організації. У цей період піонерську організацію треба було лише трансформувати, залучити до участі в ній батьків дітей, а не знищувати. Державі потрібно лише знайти невеликі кошти та розумних керівників, які б могли наповнити новим змістом її роботу.
— Де наші діти сьогодні мають можливість прилучитися до громадської роботи? Чи є сенс зараз відроджувати на нових засадах щось подібне до піонерської організації минулого?
— Піонерська організація існує й сьогодні. Є «Спілка піонерських організацій України», яка прийняла зовсім інші програми, що розраховані більше на інтереси дітей. Вона не підтримує жодної партії, а існує як самостійна громадська дитяча організація. Це — добровільне об’єднання. Є сьогодні й піонери — «Піонерська організація ім. Леніна», є скаути, є пластуни, є Дитячий парламент, є Всеукраїнський дебатний центр, дитячий альпійський рух, дитячо-юнацьке товариство «Січ» тощо. Сьогодні ми повинні дати дітям вибір участі в різноманітних громадських організаціях, об’єднаннях. Цей вибір ще недостатній, щоб зацікавити кожного.
Дитячий рух підтримується в усьому світі. У нас на сьогоднішній день вже є механізми такої підтримки. Державним бюджетом на підтримку громадських дитячих та молодіжних організацій спрямовуються кошти. Цього року це 10 млн. гривень. Кожного року проводиться конкурс молодіжних і дитячих громадських програм. Більш соціально орієнтовані програми отримують гранти від держави. Більш активні сьогодні молодіжні організації, менше — дитячі. Мені здається, що було б правильно розділити програму на дитячу та молодіжну, бо в них різні можливості. Над цим ми ще працюватимемо.
За роки незалежності в нас виникли громадські організації, які об’єднують і дітей, і дорослих, створено учнівські дитячі організації. Наприклад, у Києві працює Дитячий парламент міста Києва. Його осередок є в кожній столичній школі. Минулого року наше міністерство (тоді ще комітет) розробляло Порядок розгляду звернень щодо жорстокого поводження з дітьми (вже прийнятий і затверджений наказами чотирьох міністерств). Проект обговорювали в дитячих організаціях: Дебатному центрі та Всеукраїнському дитячому парламенті. Діти зробили експертизу цього документа, й деякі їхні поправки було враховано.
— Як із підготовкою дорослих для роботи з дітьми в цих напрямках?
— Коли існувала піонерська організація, ще не було такого міжнародного документа, як Конвенція ООН з прав дитини. Цей документ був прийнятий саме тоді, коли розпадався Радянський Союз. Саме цей документ є для нас сьогодні базовим для роботи з дітьми. Там визначено 54 права дитини. Різні громадські організації працюють, пропагуючи та забезпечуючи виконання різних пунктів цих прав. Хтось — на розвиток талантів, хтось на розвиток прав та інше. Зараз народжується багато організацій, які беруть на себе цю функцію. Дитячий Фонд ООН ЮНІСЕФ сприяє підготовці дорослих до впровадження в життя Конвенції ООН з прав дитини. Через інші міжнародні організації в Україні реалізується багато проектів, які направлені на підготовку дорослих до інтерактивних форм роботи з дітьми. Скажімо, такі організації, як Християнський дитячий фонд, Всеукраїнський Фонд Надії і Добра, Дебатний центр, центр «Волонтер», громадська організація «Комітет захисту прав дитини» та інші.
— Чи можна щось конкретне порадити батькам стосовно залучення їхніх дітей до громадської роботи? Бо школа в основному зараз дає дітям знання, а саме досвід громадської роботи якнайкраще готує дитину до успіху в дорослому житті. Як зосередити увагу дорослих на тому, що дітям такий досвід вкрай необхідний?
— Я думаю, що участь дітей в громадських організаціях є дуже важливою школою життя, бо вона перш за все вчить дітей приймати рішення. Більшість наших дітей цього ще не вміють.
Сьогодні в країні відзначається економічне зростання. Треба, щоб це відчули й наші діти. Міжнародними дослідженнями підраховано, що одна гривня, своєчасно вкладена в дитину, повертається в десятикратному розмірі. Важко знайти найдохідніший напрям для інвестицій. Якщо ми вчасно потреби дітей задовольнимо: на здоров’я, розвиток у молодшому віці, на навчання — ми отримаємо освічену людину, здатну приймати рішення. Наші громадські організації саме на це й спрямовують свою роботу. Але їх ще недостатньо. Можливо, це і є результат наших трагічних 90-х, коли люди, які мали досвід громадської роботи з дітьми, відійшли від цього руху, не змогли перелаштуватися на нові форми роботи. Раніше займатися піонерською роботою було легко й просто, бо вона була за державні кошти, всі програми були розписані: що, коли і як робити. Сьогодні в громадський рух прийшли ті, хто хоче розвивати самостійно свою ініціативу. До речі, більшість з них є просто батьками, а не педагогами. Вони й стають керівниками громадських організацій, бо прагнуть, щоб їхні діти були задіяні в добрих справах.
