Будьте простішими – і лобісти до вас потягнуться
Початок нового політичного сезону в парламенті і, відповідно, наближення найважливіших для подальшого розвитку нашої країни політичних та економічних рішень (імплементація результатів референдуму, протистояння в ПЕКу) викликали підвищену увагу до комуністичної фракції, яка, здавалося б, втратила свій минулий вплив на законодавчий процес. Практично очевидно, що для того, щоб добрати необхідні парламентській більшості 50 голосів для імплементаційної перемоги, необхідно буде заручитися підтримкою лівих фракцій. Або просто «купити» бракуючу кількість депутатських душ із картками для голосування.
Безперечно, поки проблема подолання конституційного бар’єра в 300 голосів буде актуальною для більшості, комуністи можуть розраховувати на деяку політичну перспективу в коридорах влади. Адже абсолютно очевидно, що політична зірка КПУ, якщо партія не врахує помилок президентських виборів та січневої парламентської кризи, незмінно вийде на траєкторію «низхідною». У той же час навіть один з найрозсудливіших лідерів КПУ Григорій Крючков заявив цими днями, що метою партії є не зміна уряду, а зміна політичного курсу. Що само по собі є свідченням кризи політичної перспективи вітчизняної Компартії. Щоправда, в цьому сенсі треба враховувати ще одну обставину — холод неопалюваних приміщень, відсутність гарячої води і газу, зниження реальних прибутків, без сумніву, примусять наших співгромадян згадати минулий «добробут» часів правління «керівної і спрямовуючої». У цьому випадку навряд чи хтось ризикне ставити під сумнів найближчу виборчу перспективу комуністів.
Про роль КПУ в нинішніх політико-економічних протистояннях читайте в коментарях наших експертів-політологів.
Микола ТОМЕНКО, директор Інституту політики:
— Я би не став перебільшувати роль комуністів. Навіть якщо піти по шляху кількісних оцінок, то найбільша на сьогоднішній день фракція Комуністичної партії вже не здатна, на мою думку, самостійно блокувати ті чи інші рішення ВР за умов активної мобілізації парламентської більшості або інших політичних фракцій некомуністичного спрямування. Що стосується змістовних чи сутнісних характеристик, то комуністична фракція, перш за все в парламенті, показує свою неабияку політичну гнучкість, і за тих чи інших умов ситуативно діє достатньо мобільно. Вона в тому чи іншому випадку може підтримати проурядовий проект, не заважати тій чи іншій пропозиції президента. І лише коли мова йде про ідеологічну чи світоглядну цнотливість, починається жорстка боротьба і спроба використати весь кількісний потенціал фракції. Я маю на увазі питання, що стосуються україно-російських відносин, питань «Україна—НАТО», мовної та релігійної політики. Що стосується соціально-економічних і навіть політичних питань в сенсі інституційної політики, то комуністи зараз «гнучкі» і динамічні як ніколи, і я не розглядав би їх гальмом політичних рішень.
Володимир ФЕСЕНКО, політолог
— У драматичних колізіях парламентської осені комуністи виявляються своєрідним джокером. Від їхньої позиції (точніше від позиції певної частини депутатів-комуністів) залежить насамперед остаточна імплементація поправок до Конституції, схвалених на всеукраїнському референдумі, а також доля цілої низки законопроектів. Нині навіть представники більшості визнають, що без голосів лівих неможливо внести зміни в Конституцію. Можливими є декілька базових варіантів розв’язання цієї проблеми. Перший і найменш вірогідний — досягнення базового компромісу між більшістю та лівою опозицією. Цей варіант потребує пошуку політичної основи компромісу, для чого потрібен час, якого немає. Та й психологічно обидві сторони, скоріш за все, не готові до компромісу. Не для того створювалася більшість, щоб знову торгуватися з лівими.
Другий і найбільш вірогідний варіант — спробувати вирвати з лівих лав кілька десятків «опортуністів». Теоретично це можливо. У рамках цього варіанту можна передбачати здійснення таємних тактичних операцій — декілька голосів в обмін на збереження Верховної Ради.
Третій варіант буде реалізовуватися, якщо не пройде другий варіант і парламентська імплементація закінчиться крахом. Тоді пропрезидентським силам доведеться думати про технологію розпуску парламенту. Інакше вся конституційна реформа опиняється під питанням. Структурування політичного простору «зверху», розпочате минулого року, передбачає розкол компартії. І не оперетковий, а справжній. У кінцевому результаті, у відносинах між двома центрами нинішньої політичної структури — президентською адміністрацією та КПУ — і стратегічна, і тактична ініціатива належить Банковій. Комуністи будуть лише пасивно реагувати на ті чи інші політичні технології адміністрації. Єдина ж вигода для комуністів у нинішній ситуації — вони знову виявляються центром консолідації лівої опозиції та політичною силою, з якою слід рахуватися.
