«Букет Молдавiї»: новий смак
Те, що Воронін два своїх перших візити наносить — по порядку — до Москви та до Києва, і симптоматично, і зрозуміло. «Прорумунська» орієнтація в сьогоднішній Молдові не в моді, тоді як відносини з Росією та Україною, особливо враховуючи, що придністровський вузол залишається абсолютно нерозв’язаним, для республіки — життєво важливі.
Очевидно, що новий президент Молдови іще сам не до кінця уявляє, на яких саме засадах будуватиметься зовнішня політика його держави. Чи дійсно Молдова вступатиме до російсько-білоруського союзу, про що заявлялося раніше, і що стало нагадувати просто засіб прийти до влади в останніх виступах Вороніна. Якою буде позиція Молдови щодо ГУУАМ — від неї багато в чому залежатиме, чи народиться нарешті ця організація і чи відбудеться її установчий самміт, призначений тепер уже на червень. Так само як важливо було б знати позицiю Кишинева стосовно Євразійського економічного співтовариства. Чи будуть раз і назавжди закриті питання лінії кордону та розподілу власності між Молдовою та Україною, чи буде реанімовано ідею створення митного союзу якщо не в межах ГУУАМ, то між Україною та Молдовою. Ці всі питання одним візитом не вирішуються — очевидно, що ця зустріч президентів буде перш за все ознайомлювальною. І, можливо, першою з цілої низки необхідних контактів.
Можливо, що й ситуація навколо Придністров’я почне з часом змінюватися. І справа навіть не в тому, що Воронін днями підписав черговий наказ, де говориться про активізацію співпраці з країнами-гарантами придністровського меморандуму (Україною та Росією), і не в нещодавньому скандалі, коли його не пустили ні до Тирасполя, ні до монастиря. З перемогою комуністів на молдавських виборах в середовищах аналітиків стали говорити, що ставлення Москви до Кишинева може потеплішати, і, відповідно, підтримка Тирасполя певними російськими політичними колами може стати неактуальною.
Отже, українська дипломатія має шанс довести, що вона не просто відслідковує ситуацію на кордонах своєї країни, але й здатна до пропозицій, скерованих на захист українських інтересів. Так само, як в українському уряді мають змогу, заслухавши Вороніна, зробити висновки — що потрібно зробити для того, щоб Україна стала членом Світової організації з торгівлі. І що потрібно зробити, щоб нарощувати двосторонню торгівлю. І що необхідно робити для того, щоб не втратити Молдову як природнього союзника з багатьох питань.
Тоді, очевидно, перший візит молдавського президента можна буде оцінити як результативний.
