Битви залізних канцлерів

Державне підприємство завод імені Малишева наприкінці минулого тижня звернулося з відкритим листом до Президента, голови парламенту та прем’єр-міністра. Серед іншого в листі — заклик звернути увагу на стан справ у бронетанковій галузі, що визнана національним оборонним пріоритетом — але тільки на папері. А ще — прохання допомогти в боротьбі з державним посередником із продажу озброєнь — компанією «Укрспецекспорт», котра начебто «зажала» гроші, що їх завод чесно заробив, виконавши замовлення для міністерства оборони Йорданії. Випадок безпрецедентний з погляду неписаних правил поведінки в цьому бізнесі, де проблеми прийнято вирішувати без зайвих вух та очей. Але що зроблено — зроблено. І усе, що сказано, — почуто.

З одного боку, амбіції керівництва заводу, з іншого — садомазохістська неквапливість на рівні держави у визначенні пріоритетів розвитку національного оборонного комплексу, стали тією бінарною сумішшю, що таки вибухнула. З’ясування стосунків серед зброярів тепер нагадує танкову дуель, де тепер усе — у відкриту і без кулуарних хитрощів. На «мирову» уже ніхто не піде. Джина в пляшку вже не загнати...

ПІСЛЯПАКИСТАНСЬКИЙ СИНДРОМ

Контракт України з Пакистаном на постачання 320 танків Т- 80УД за $620 млн. змусив світ заговорити про нового гравця на збройовому полі. Щоправда, щоб не зірвати угоду, знадобилися зусилля всієї держави. І самовіддана ініціатива індивідуальностей. До них цілком можна віднести й генерального директора головного виконавця пакистанського замовлення — Харківського виробничого об’єднання ім. Малишева — Григорія Малюка.

Тепер країна має відроджений танкобудівний потенціал, але усі розуміють, що після того, як у 1999 р. у порт Карачі прибула остання «вісімдесятка», другого Пакистану для України вже не буде. І післяпакистанський синдром для Харкова — як ломка для наркомана. Середня зарплата на заводі сьогодні 216 гривень. За квітень-вересень минулого року роботягам не виплачено зарплату. Заводчани незадоволені і спочатку вимагали від керівництва розрахуватися з боргами — мовляв, годі дурня валяти, у вас же є гроші за пакистанські танки. Потім одні звикли до безнадійності, інші, плюнувши на все, пішли із заводу. Зараз на заводі працює 1546 чоловік. Під час пакистанської гарячки ця цифра була майже в 2,5 разу більшою — 3893. Кредиторська заборгованість по заводу — 126 млн. гривень. Порівняно з минулим роком бюджетна заборгованість виросла на 50 відсотків, борг по зарплаті — на 15 відсотків.

Гендиректор Григорій Малюк говорить про те, що й у цих умовах за рахунок власних коштів заводу та учасників консорціуму «Бронетехніка України» таки були зроблені десять танків Т-84. 27 липня ешелон з партією цих машин пішов у розпорядження Міністерства оборони і на параді їх побачить уся країна. Він говорить, що вдалося зберегти танкобудівну галузь України, зберегти кадри, технології і підготуватися до можливого виконання замовлень із країн, що проводять танкові тендери. Це Греція, Туреччина і Малайзія. А ще на заводі було створено спеціальне конструкторське бюро, що займається створенням колісної техніки, модернізацією бронетранспортерів, бойових машин піхоти, комплексів ППО. І до прориву залишилося чекати зовсім небагато.

«БТР-50 пройшов випробування в Єгипті. По бойових машинах піхоти ми в рамках створеного в Об’єднаних Арабських Еміратах спільного підприємства зробили модернізацію БМП-3 і нині група наших технічних фахівців здає цей виріб МО ОАЕ. Отож у цих країнах практично є перемога в тендерах. Тепер нам потрібно відпрацювати контакти і розпочати виробництво.

Гарні успіхи і заділи в нас є на індійському напрямку. З цієї країни вже почали надходити підписані контракти. Це тим більш приємно, що в наш успіх на індійському ринку мало хто вірив. Але за час, що дорівнює приблизно одному року, ми вийшли від початку переговорів до підписання контактів. Це говорить про те, що ми та наші підрозділи можуть вирішувати такі питання у короткий термін.

Тривають переговори і презентація нашої техніки у ряді інших країн. В основному це зумовлено роботою нашого конструкторського бюро та його дослідного виробництва. Зокрема, ми створили новий двигун 3ТД, на що було витрачено три з половиною мільйона гривень. На базі цього двигуна — потужністю 300, 400, 500 і 600 к.с. — ми будемо проводити модернізацію як легких броньованих машин, так і нових виробів.

Продовжується робота в Пакистані. Створюємо разом з їхніми військовими систему сервісу для тих 320 машин, що їх було поставлено нами в цю країну. Успішно закінчено створення спільного українсько-пакистано-китайського танка «Аль-Халід». 15 комплектів двигунів і трансмісії у вересні було відправлено в цю країну. Їх було поставлено на вироби, і тепер у збройних силах Пакистану почалася реальна експлуатація. Це дозволяє нам реально сподіватися на замовлення з боку Пакистану на постачання до цієї країни моторно-трансмісійних відділень на основі двигуна 6ЕД 1», —так про плюси говорить генеральний директор заводу Малишева Григорій Малюк.

Але це перспективи. У кращому випадку. Тепер — про реальність. Як би активно не метушилися заводські маркетологи, закордонних замовлень немає. Немає й своїх. Міноборони не здатне розрахуватися за парадні Т-84, що звалилися на голову, чого вимагають харків’яни, які вклали тільки в підготовку виробництва танка близько 30 млн. гривень. А ще заводу Малишева, переконує його керівництво, 50 млн. гривень заборгувала корпорація «Укрспецекспорт» та її дочірня фірма «Укрінмаш». Завод готовий вибивати гроші через суд. Бо підтримки не вдалося знайти ані в уряді, ані в комісії з питань реформування оборонно- промислового комплексу, ані в Генпрокуратурі. «Я хочу, щоб хтось відповів у цій країні, коли ці гроші буде повернуто заводу ім. Малишева, тим більше, що за ці гроші я б п’ять разів зміг погасити борги по зарплаті своїм робітникам», — категорично каже Григорій Малюк.

ВОГОНЬ ПО СВОЇХ

Конфлікт із «Укрспецекспортом» почався незабаром після того, як завод почав виконувати контракт на виробництво і постачання 50 бронетранспортерів БТР-94 Йорданії. В компанії кажуть, що Харківський завод ім. Малишева на чотири місяці затримався з постачанням техніки замовнику. Потім були проблеми із самим бетеерами. Стомлені йорданці взяли під заставу $1,36 млн., що їх буде виплачено лише після закінчення гарантійного терміну. Гроші знаходяться в європейському банку. Вкупі зі штрафними санкціями це саме та сума, котру керівництво заводу вимагає від «Укрспецекспорту». І ще така деталь — кажуть, що завод чомусь вирішив продовжити гарантійний термін на свої бронетранспортери. А чим довша гарантія — тим довший термін повернення грошей. Начебто б нелогічно. «То чи продовжували гарантію і чи були зауваження від йорданців?» — запитав я Малюка.

«Що стосується шуму навколо так званої низької якості бронетранспортерів, то офіційно заявляю, що з боку йорданських збройних сил немає жодного рекламаційного акта. Так хотілося тим, хто, м’яко кажучи, зажав наші гроші. У мене договір з «Укрспецекпортом», з Малєвим. І в них немає вихідної точки — відсутні будь-які документи, які б давали «Укрспецекпорту» можливість офіційно затримати гроші. Більш того, у нашому контракті це й не передбачено, а подальші схеми Малєва мене не цікавлять. Він мав розрахуватися з нами через два місяці після відвантаження, що відбулося в січні минулого року. Так, ми продовжили термін гарантії — на прохання йорданських військових. Просто нашу техніку почала експлуатувати нова команда фахівців. А тих, котрих готували ми, розігнали по різних частинах. І ми допомагали їм ремонтувати машини, що з їхньої ж провини вийшли з ладу».

А ось інші подробиці. Від начальника управління Міністерства промислової політики України Юрія Жданова: «Був лист Малєва прем’єр-міністру з приводу відвантаження неякісної бронетехніки до Йорданії. За рішенням Кабміну було створено спеціальну міжвідомчу комісію, що перевіряла претензії з приводу поганої якості бронетранспортерів. Комісія дійшла висновку, що на заводі були порушення в організації виробництва. Але представники заводу, що входили до складу комісії, відмовилися підписати ці висновки. Таким чином, питання було вирішене неоднозначно. Але Кабмін ухвалив рішення посилити контроль за виготовленням спецтехніки, а Малюк отримав службове стягнення».

Проблеми почали виникати й у відносинах між керівництвом заводу і головним конструкторським бюро бронетанкобудування на чолі з Михайлом Борисюком. Свого часу Борисюк погодився з тим, що на заводі буде створене ще одне конструкторське бюро, котре буде займатися розробками в галузі ППО. Адже всі інші броньовані ноу-хау — робота ХКБМ. Але апетит приходить під час їди, і завод почав робити розробки під себе, не звертаючи уваги на розділові лінії. Тепер малишевці і ХКБМ працюють на зовнішньому ринку, так би мовити, за індивідуальним планом.

Михайло Борисюк говорить про те, що після того як ХКБМ успішно провело випробування наших танків у Греції — разом із представниками шести інших країн — керівництво заводу заявило, що правила гри міняються. Було знайдено посередника арабської національності, і КБ Морозова було усунуто від роботи по цьому тендеру.

«Щодо Греції питання було погоджено з вищими інстанціями. Одночасно в конфліктуючих країнах, якими тоді були Греція та Туреччина, одна й та сама організація не мала змоги брати участь. Тому ми взяли на себе Кіпр і Грецію. Фірма «Прогрес» взяла Туреччину. Так само — «Прогрес» працює в Пакистані, а ми перемістилися до Індії», — парирує Малюк. Але дотепер нікому, крім самого гендиректора заводу, не відомо, які саме контракти підписав завод з Індією.

У турецькому тендері, де працює команда Борисюка разом з фірмою «Прогрес», а не малишевці, ХКБМ змушене застосовувати швейцарську гармату. Вірніше, казенна частина наша, а ствол швейцарський. Він витримує більше пострілів, ніж вітчизняна розробка.

«Ми вирішували, що разом із заводом ми будемо працювати над зміцненням каналу ствола. Але листування становить цілий том, а підтримки з боку заводу немає. Чи взяти новий проект, що розвертається з Пакистаном — «Аль-Зарат» — модернізація танка Т-59. Україна туди пропонує свою 125-міліметрову гармату. Але там та ж сама проблема. Тому пакистанська сторона запитує, чи може Україна поставити систему керування вогнем до китайської гармати. Чому ж у нас немає почуття гордості за свою техніку? Чому ми впровадили цю гармату і далі над нею не працюємо?» — роздратовано каже Михайло Борисюк.

Ще штрих. Завод заявляє, що разом із КБ двигунобудування розробив двигун 3ТД. «Цей двигун ми встановлювали на техніку наприкінці 80-х років. Але Малюк вирішив, що цей двигун не треба давати ХКБМ для встановлення на бронетехніку, що розробляється в КБ Морозова. І ХКБМ змушене на наші бронетранспортери та інші машини встановлювати російські двигуни Токмакського та Ярославського заводів, щоб не зірвати контракти з Міноборони та іноземними замовниками. На один БТР ми встановили німецький двигун. За цим принципом виходить, якщо я розроблю новий танк, то цю розробку я теж не повинен передавати на завод Малишева?» — перепитує головний танковий конструктор.

ЕПІЛОГ ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ

Заводу як повітря потрібні замовлення. Але танки сьогодні купуються погано. І чим далі — тим гірше. Малишевці близько 100 мільйонів гривень вклали в освоєння нових видів бронетехніки, говорить Малюк. А на іншому кінці світу найсильніша армія світу — американська — вирішила відмовитися від танків як бойової одиниці. Військові експерти порівнюють це концептуальне рішення з винаходом автоматичної зброї та пророкують кінець танкової епохи. Перехід до нової концепції американського військового будівництва пов’язаний з наміром «закрити двері холодної війни» і зробити американські війська максимально мобільними. У найближчі 10 років кількість важкої бронетехніки в американській армії буде максимально скорочено. Місце важких танків типу «Абрамс» займуть легкі колісні БМП, оснащені керамічною бронею та магнітними пушками. Підходи США готується перейняти і Британія. Просто подумайте, як будуть американці і британці позбавлятися своїх танків. На яких умовах і за якою ціною.

Але поки американський відкіт по нам не вдарив, у Мінпромполітики переконані, що тільки потрійний союз розроблювача, виготовлювача бронетехніки і спецекспортера в особі «Укрспецекспорту» може дозволити вижити трудовому колективу. «З 1999 року завод домігся права спецекспортера. Таке право мають ще шість підприємств. Але така зовнішньоекономічна діяльність в галузі ВТС регламентується визначеними нормативами. Не може в державі така робота вестися безконтрольно. Я часто чую твердження Малюка, що вся його робота освячена Президентом. Отож, я хочу сказати, що у Президента до директора Харківського заводу великі претензії в галузі зовнішньоекономічної діяльності. Ніхто не дає права порушувати визначені діючі норми», — говорить начальник управління Міністерства промислової політики України Юрій Жданов.

«Коли кажуть, що ми щось не так робимо в міжнародних справах, то немає жодного порушення з моєї сторони. Принаймні, з літа. Але коли ми говоримо про активну роботу на ринку, це не означає, що я маю місяць чекати відповіді з міністерства, а іноді її і не отримати, на прийом делегацій. І усім помітні наші успіхи. Це Емірати, це продовження роботи в Йорданії. Це великі зрушення в Індії. Хтось, мабуть, жалкує, що в останні п’ять років нічого конкретно не було зроблено в цих країнах. Але ми приходимо і питання вирішуємо протягом року. Я вважаю, що серйозних недоглядів з мого боку немає. Інші вважають, що вони є. Але у них немає фактів. Я перед Україною та Президентом чистий», — переконаний Григорій Малюк.

Важко тримати кругову оборону, навіть у танку — і «воювати» одразу з «Укрспецекспортом», з Мінпромполітики, сперечатися з кабмінівськими чиновниками та податківцями. Втім, кожен пожинає плоди своєї праці. Але навіть якщо хтось вважає, що звільнення Григорія Малюка з посади генерального директора заводу ім. Малишева — справа вирішена і крапка, то це не так. Не та крапка.

У липні на ім’я Президента було підготовлено листа губернатора Харківської області, в якому стверджувалося, що в облдержадміністрації стурбовані перспективами заводу. Було сказано, що сьогодні відсутня стратегія розвитку броньованого напрямку оборонної сфери. Президент погодився з цією думкою і доручив комісії з питань оборонно-промислового комплексу під керівництвом Володимира Горбуліна і міністру промполітики Василю Гуреєву розробити таку концепцію. Створено робочу групу. 8 серпня відбулося її перше засідання. На кінець серпня заплановано провести вже розширене засідання комісії, де буде розглядатися це питання. Але серпневе рішення може бути гідним уваги лише в тому разі, якщо хоча б наполовину буде узгоджуватися з підходами, що будуть зафіксовані в документі під назвою «Програма розвитку озброєнь і військової техніки». Багатостраждальна програма, над якою Міноборони б’ється вже не перший рік, повинна визначити довгострокові потреби держави та її Збройних сил у техніці. Тоді стане зрозумілим, яким є власний попит України на броню. І що робити з танковою кузнею — клепати чи повісити на воротах комірний замок.

…Без головних відповідей історія просто приречена піти на друге коло. І єдиною відмінністю буде хіба що менша частка амбіцій та самовпевненості у нового керівництва заводу.

ДО РЕЧІ

Проблеми держпідприємства «Завод імені Малишева» треба розв’язувати на рівні системного підходу. Таку позицію висловив позавчора на прес-конференції голова Харківської обласної держадміністрації Євген Кушнарьов, відповідаючи на запитання журналістів. Він підтвердив, що позиція обласного керівництва стосовно цього підприємства полягає в тому, що має бути вироблена державна стратегія і тактика щодо завантаження заводських потужностей. Уже після визначення державних підходів треба визначитися, чи справиться нинішнє керівництво з наміченими завданнями, чи ні, вважає Є.Кушнарьов. Він повідомив, що саме таким чином обласна держадміністрація відповіла на запит Мінпромполітики, чи є згода на заміну керівництва підприємства. «Сама по собі заміна керівництва не розв’яже проблеми заводу», — в цьому переконаний Є.Кушнарьов. Тим часом, підкреслив він, «усталеної стратегії завантаження підприємства поки що не існує». Як повідомив губернатор, перший віце-прем’єр О.Дубина отримав доручення Президента побувати на заводі ім. Малишева, щоб мати особисту думку про ситуацію, що склалася.