Чадний вогонь Прометея
В Україні курчат традиційно лічать не восени, а навесні. У березні, коли враження від минулого року відстояться, розпочинається нагородний сезон. Лідер української індустрії цвіту нації — програма «Людина року».
Свято почалося вже на підступах до Палацу «Україна». Вражали уяву дві гігантські повітряні кулі від Донецької області. Очевидно, якимсь шостим відчуттям донеччани здогадалися, що в номінації «Міський голова року» виграє Ю. Хотлубей — мер міста Маріуполя Донецької області. Тут же найтитулованіший представник посольського корпусу України Надзвичайний і Повноважний Посол Росії В. Черномирдін зустрічав віце- прем’єра Валентину Матвієнко, «третю за популярністю жінку Росії після Катерини II та Валентин Терешкової». Світло у залі гасне. Фанфари. Зараз країна знатиме своїх героїв.
Першими прозвучали слова простих людей із міст та сіл України про те, як вони уявляють собі шляхи досягнення успіху. Цю тему обговорювали всі інші учасники церемонії. Але навряд чи звичайні українці вважають усіх переможців програми «Людина року — 2001» національними героями. Мета дійства зовсім не в цьому. Перемога тут — спільний знаменник можливостей: можливостей номінантів, їхніх стосунків із владою, і лише інколи — реальна популярність. Передусім — це шаховий призер Руслан Пономарьов. Він, безсумнівно, є «Кумиром нації». Скромний хлопець боязко приміряє на себе «блискучі лати». А до цього він ходив в одному светрі і його двічі у «Людині року» «прокотили». Адже він уже два роки тому став повноцінним гросмейстером.
Як ніхто гідна нагороди Жанна Пінтусевич-Блок, чемпіонка світу 2001 року з легкої атлетики. А ще юна балерина Мілена Сидорова. «П’ять міжнародних конкурсів і п’ять перемог, бажаю і вам того ж!» — поділилася з усіма щастям диво-дівчинка.
Фортуна не змогла обійти і спецкора «Інтера» Андрія Цаплієнка. Спеціально для нього номінацію «Журналіст року» поділили на дві частини — газетну і телевізійну. Якби журналістом року став тільки улюбленець Вадима Рабиновича головний редактор «Столичных новостей» В. Кацман — це могло б викликати обурення журналістської громадськості. Спеціально для Андрія організували телеміст з Аргентиною, де він, за іронією долі, знімає останній варіант «Останнього героя». Це були найщиріші і найзворушливіші моменти церемонії. Інший успіх «Людини року» — російські гості. У рік україно-російської дружби вельми органічно виглядало вручення В. Черномирдіну премії «За видатний внесок у розвиток братерських відносин між Україною і Росією» та Й. Кобзону «За видатний внесок у культуру та мистецтво». Віктор Степанович в Україні дійсно популярний і всі визнають його вплив. А Йосип Кобзон відзначився прекрасною українською мовою і в черговий раз заспівав про те, що «граница прошла через душу».
У рік парламентських виборів церемонія мала й інші особливості. Обережний А. Райцин (Голова правління Фонду «Дзвони майбутнього»), очевидно, побоявся вибирати «Парламентарія року». Віце-спікер С. Гавриш, голова СДПУ(О) В. Медведчук і представник Президента у ВР Р. Безсмертний належать до різних політичних таборів, і демонструвати уподобання до одного з них напередодні виборів було б необачно. Тож цього року депутати так і не дізнаються, хто з них був кращим.
Непомітний для непосвячених конфуз вийшов із привітанням голови Нацбанку В. Стельмаха. Було оголошено, що висока комісія вибирає переможця за півтори години до початку церемонії. А у своїй віршованій подяці «Кращий фінансист» згадав навіть Михайла Вороніна, який вручав йому премію. Стало зрозуміло, що творець урочистої оди знав усі деталі заздалегідь.
А загалом захід був більш динамічним, ніж торiк. На виступ встановили регламент — не більше хвилини. Ведучі були чарівними, декорації — грандіозними, організація — досконалою. А справжніх героїв тут більше, ніж є, не буде. Інакше зникне комерційний успіх підприємства, заради якого все й затівалося. Є у країні й інші рейтинги — більш об’єктивні. Премія «Визнання» вибирає номінантів, які перевірені часом. Тих, хто дійсно залишив слід у національній культурі. За менеджерською і промисловою частиною сильний «Бренд року» В. Співаковського. Творці якісної продукції визначаються за анкетами споживачів. Зворушливий конкурс на некомерційній основі проводить фонд «Св. Марія» — під Новий рік серед дівчаток-сиріт вибирається «Снігуронька року». Серед журналістських конкурсів досить об’єктивним був «Геліос» для регіональних телекомпаній. Згодні телевізійники і з більшістю нагород «Телетріумфу». Згодом країна стане багатшою. Люди більше себе поважатимуть, цінитимуть свій вибір, і «Людина року» вже мало кого цікавитиме, а «Дзвони майбутнього» можуть перетворитися у «Дзвони минулого». Смішно буде вручати статуетку із зображенням полум’я Прометея середньої руки письменнику, актору на ролях героя- коханця чи багатому переможцю залаштункових ігор.
Проте у кулуарах програми сивий мудрець Мирослав Попович зауважив: «Незалежно від того, хто отримав приз, колеги завжди знають, хто чого вартий, а це просто красиве, яскраве свято і не треба від нього чекати більшого». Ми і не чекаємо вже.
