Час пік для Нацбанку

23 грудня Верховна Рада планує розглянути питання про надання згоди на призначення глави Національного банку Віктора Ющенка прем'єр-міністром України. Керівник прес- служби Нацбанку Дмитро Рікберг повідомив «Дню», що Віктор Ющенко погодився на висунення Президентом Леонідом Кучмою його кандидатури на пост прем'єр-міністра України й учора вів активні консультації з парламентськими фракціями. За словами Д. Рікберга, депутатів, зокрема, цікавило його ставлення до приватизації, проблем енергетики й агропромислового комплексу.

Як повідомляє агентство Українські новини, Віктор Ющенко прийняв пропозицію Президента стати прем'єром за умови, що йому буде дозволено самостійно формувати уряд, а також брати участь у визначенні нового керівництва НБУ. В. Ющенко висунув вимогу «знайти публічну персоніфіковану форму підтримки (парламентською більшістю уряду. —

Ред. ) не ситуативного характеру на вибори прем'єра, а на реалізацію (його. — Ред. ) програми. Для мене це набагато важливіше — проблеми починаються не при виборах, а при реалізації». Тим часом Президент Леонід Кучма, за словами його прес-секретаря Олександра Мартиненка, готовий надати підтримку Віктору Ющенку на посту прем'єр-міністра, якщо той виправдає імідж реформатора.

Це передусім треба для того, щоб надати реформаторського іміджу всій системі виконавчої влади напередодні нелегких переговорів щодо реструктуризації зовнішніх боргів, повернути які наступного року наша держава шансів фактично не має. З точки зору переговорів із західними кредиторами постать Ющенка на чолі уряду — майже ідеальне рішення. Але з точки зору реформаторства урядової діяльності загалом — тут, на жаль, не можуть не виникнути питання. Чи буде Ющенко камуфлювати реальну відсутність реформ, або ж у нього вистачить гнучкості й жорсткості, щоб забезпечити їх проведення? Чи зможе він хоча б урезонити апетити «переможців», і чи досить у нього сили волі та мужності не звернути зі шляху й витримувати критичні удари як відкриті (скажімо, в медіа), так і «підкилимові»? Зрештою, що буде після того, як він піде, з Нацбанком, який хоча ще й не «доріс» до рівня популярності Дойчебанка, але вже є втіленням надії хоча б на мінімальну стабільність наших фінансів?

Сам Ющенко вчора запевнив: те, що він піде з поста голови Національного банку України в разі обрання його прем'єр- міністром, не вплине на роботу керівництва банку. За його словами, повідомляє Інтерфакс-Україна, протягом останніх п'яти- шести років у Нацбанку не було частих кадрових перестановок, властивих багатьом іншим органам виконавчої влади, і тому в ньому сформувалася команда професіоналів. У зв'язку із цим В.Ющенко зазначив, що не варто переоцінювати його роль в управлінні банківською системою і в проведенні в Україні валютної політики. У той же час він ухилився від прямої відповіді на запитання, хто міг би очолити НБУ після нього, сказавши, що є гідні кандидатури на цей пост.

Щодо інших питань, пов'язаних із висуненням В. Ющенка на посаду прем'єра України, які обговорюється переважно в парламентських кулуарах, кореспондент «Дня» розмовляв учора з народним депутатом Сергієм ТЕРЬОХІНИМ.

— Чи не проявляються у висуненні Віктора Ющенка не лише явні, але й приховані мотиви?

— Є чисто прагматичний мотив. 2000 року Україні доведеться платити за борговими зобов'язаннями, однак розрив у фінансуванні (навіть за всіх позитивних рішень МВФ та Світового банку і стабільного стану світових ринків) становить $1-1,2 млрд. Отож сьогодні треба не просто поновлювати одержання за кредитом EFF двох мільярдів (що було обіцяно, але відтягнуто). Йдеться про пошук суми, якої не вистачає, або про згоду міжнародних фінансових організацій на реструктуризацію боргів. Це може зробити лише людина, відома у фінансових колах, яка має їхнє довір'я і яка розуміє, що вона робить. З усієї черги можливих претендентів Віктор Андрійович єдиний, хто відповідає цим вимогам.

Однак є і другий мотив. Влада досить налякана емпіричною присутністю В. Ющенка як кандидата на чергових президентських виборах. Його обгрунтована і державна позиція дуже вигідна, тому що Нацбанк — місце видне, але не таке наріжне, як Кабмін. Віктор Андрійович має всі шанси бути ще раз переобраним на цей пост (його повноваження закінчуються, здається, вже через рік і чотири місяці). У цьому випадку його політичний вплив на суспільство безмірно зростає до наступних виборів. І політологи від влади вирішили поекспериментувати: чи витримає він вогонь, воду і мідні труби, що випадають на долю глави Кабміну. Найлегше навчити видного політика уму-розуму, поставити під сумнів ефективність його роботи, якщо дати йому цю посаду. Я думаю, це зроблено навмисно: звалімо весь цей вантаж на одного із центральних реформаторів і подивімося, як він його повезе. Влада при цьому не постраждає. Справиться — вона привласнить заслуги собі. Ні — буде ще один мотив твердити, що політики пізнаються в Кабміні. Цей вибір — безпрограшний крок керівництва держави. Проте навіть розуміючи цей нюанс, я не можу не підтримувати В. Ющенка.

Є ще і третя позиція. У парламенті тепер цитують одного чоловіка, який крутиться біля влади (я не буду його називати), то він сказав: «У принципі, прибрати Віктора Андрійовича з Нацбанку можна було тільки таким чином. Інших способів у теорії не існує».

— А які сили поведуть боротьбу за пост голови Нацбанку після того, як піде звідти В. Ющенко?

— Я думаю, Віктор Андрійович досить розумна людина, щоб перед тим, як піти, оголосити кандидатуру свого наступника. Ця постать не повинна ставати предметом політичного торгу. Нацбанк за своєю економічною природою найконсервативніша установа будь-якої країни, і різка зміна політики або вектора розвитку банківської системи абсолютно не корисні країні, тим більше, що сьогодні Нацбанк у нас найуспішніша організація держуправління.

— Схоже, наступником для В. Ющенка стане його нинішній заступник — Володимир Стельмах?

— Це не очевидно, але цілком можливо. За сім років в Україні підготовлено гарний прошарок людей, які розбираються в публічних і корпоративних фінансах. Вибирати є з кого... Це не те, що шукати прем'єр- міністра.

— А проходження В. Ющенка в парламенті — питання вирішене?

— Якби всі наші партії відчували політичну відповідальність за сказане слово, озвучену платформу, тоді б я відповів позитивно. Проте вимушений нагадати: три або, може, дві фракції, до останньої секунди із трибуни підтримували Пустовойтенка, а проголосували проти нього. Тепер у фракціях ідуть консультації з В. Ющенком. Він, якщо так можна висловитися, нічийний, не входить ні в політичні, ні у фінансові угруповання, ні в клани. Тому він і подобається багато кому. Однак деякі гарячі голови можуть виставити йому ультиматуми, подібні тим, що ставилися Пустовойтенку. Це або бажані для них призначення, або визнання своїх програм як основи для діяльності уряду... Як відреагує на це Віктор Андрійович? Він — людина обережна і гарний шахіст. Отож «різких відмов», як і обіцянок, не буде. Як це сподобається нашим депутатам, сказати складно. Останні два прем'єри показали в цьому діаметрально протилежні підходи: Лазаренко, за якого проголосувала конституційна більшість, усім усе обіцяв, але нічого не зробив. Пустовойтенко нікому нічого не обіцяв. Віктор Андрійович на ці крайнощі не піде. Класичний підхід — коли прем'єра обирають лише після того, як вирішено всі питання створення коаліційного уряду. У нас Конституція не така. Однак усе одно необхідно провести хоч би попередні переговори щодо складу уряду. Вони ведуться, і я не думаю, що до середи вже закінчаться.

— Чи піде В. Ющенко на створення коаліційного уряду?

— А чому не піде? Однак про це не в нього треба запитувати. Адже створення такого уряду можливе тільки за умови добровільного обмеження повноважень Президентом, який згідно із законом одноосібно призначає міністрів. Та щоб почати розмову про це, треба мати парламентську більшість, що створюється лише тоді, коли в неї є надія одержати місця в уряді. Усе тут залежить від Леоніда Даниловича, і я поки що не чув з його вуст ніякої риторики про принципи створення уряду. Ми всі чуємо, що треба під щось створювати більшість, а, чесно кажучи, незрозуміло під що. Якщо Л. Кучма, висунувши В. Ющенка, вважає, що цей хлопець зможе зробити з Україною щось позитивне, то він повинен віддати йому право формування коаліційного уряду і, відповідно, при цьому В. Ющенко заручиться підтримкою більшості.

— Чи зацікавлений у цьому Президент, якщо він уже оголосив, що остаточно став на шлях референдуму, який змінить державний устрій?

— Леонід Данилович утретє оголошує про незмінне рішення оголосити референдум. Однак ні разу не реалізував своїх намірів. Якщо все буде добре з В. Ющенком, то який сенс проводити його тепер? Щоб економіка розвивалася, Президент має використати історичний шанс, пов'язаний з отриманим кредитом довір'я, який через два роки вичерпається. І не спокушати себе новими швидкими виборами, коли знову дуже зросте рівень популізму. Можливість щось реформувати просто зникне. Так що я не знаю, для чого проводити референдум і загострювати політичну обстановку напередодні найскладнішого для країни економічного періоду — це за тяжкістю для України будуть шалені роки, коли треба буде розплачуватися за помилкову політику, що проводилася з 1993 року.