Черномирдін як надія української приватизації ?

У Києві чекають на Віктора Черномирдіна, прем`єр-міністра Росії. З одного боку, головне завдання його візиту - підготовка до зустрічі президентів обох країн у Москві, дата якої все ще не визначена. Із другого боку, природно, - лобіювання інтересів російських компаній в Україні, і в першу чергу, інтересів РАТ "Газпром".

Раніше візити Черномирдіна в Україну, які два роки підряд відбувалися у травні, проходили на тлі суперечок із приводу Чорноморського флоту. Нині актуальні вже інші теми, серед яких і "вічнозелена" газова, і порівняно нова - нафтова.

Чого Росія в особі Черномирдіна хоче від України, у принципі, відомо. По-перше, банківських та урядових гарантій на оплату газу, а по-друге, прийнятних для Москви шляхів погашення української заборгованості (близько $1 млрд. за минулий рік, за даними експертів). Колишній прем`єр Лазаренко, до речі, чи не щодня нагадує, що Україна за його володарювання в Кабміні не знала поточних "газових" боргів. Питання переростає в політичне, бо Росія, власне, бажала б мати не так українські гроші, як українські акції. Причому найперспективніших підприємств, починаючи з лисичанського ЛІНОСу, найпотужнішого нафтопереробного заводу в Європі (планується, що росіяни зможуть викупити 40% його акцій). І це було б не так уже й погано, якби Україна мала визначену політику щодо приватизації і знала, як запобігти можливому впливу іноземного - хоча б і російського - капіталу на своє внутрішньополітичне життя. У той же час для себе Москва такого б не хотіла. Наприклад, відомий російський магнат Борис Березовський на форумі в Давосі виступив проти залучення іноземних інвестицій "до стратегічних галузей: нафта, газ, оборонні підприємства".

Стосовно ж України, то після візиту Черномирдіна проникнення російського капіталу в "командні висоти" економіки обговорюватиметься вже конкретно, на рівні ділових людей, серед яких, кажуть, будуть той же Березовський і Вольський. Хтозна, можливо, після цього візиту ЛІНОС буде приватизовуватись не "Лукойлом", а консорціумом Ходорковського - Березовського "Юксі", створення якого привітав сам Черномирдін. Інтереси Аркадія Вольського - військово-промисловий комплекс, де Україна має певні ноу-хау (зокрема, в авіапромисловості).

Не треба бути провидцем, аби передбачати, що Черномирдін у розмовах із Президентом Кучмою та прем`єром Пустовойтенком віч-на-віч підтвердить готовність Москви й далі підтримувати існуючу нині верхівку української влади. Проте, звичайно, не безкоштовно. І не треба бути високочолим аналітиком, аби помітити явну зацікавленість Києва в максимальному поширенні контактів із Москвою саме напередодні виборів, тоді як рік тому набагато помітнішим був "західний ухил" української дипломатії.

Минулого року Черномирдін залишав Київ переможцем, підписавши відомі угоди стосовно розподілу Чорноморського флоту. Що виграє кожна зі сторін сьогодні і яка буде ціна за стратегічне партнерство, побачимо.

Але ситуація нині виглядає такою, що жертвою дружби з Росією цілком можуть стати і плани диверсифікації джерел постачання України енергоносіями, і проекти військово-технічного співробітництва України із країнами - членами НАТО. Тобто, власне, - реальна політична самостійність України.