Четверта влада чи п’ята колона демократії?

Після подій 11 вересня жахливий терор перетворився у глобальну силу. Яким чином? Справа не у знищенні незліченних невинних людей, не у руйнуванні всесвітньо відомих будівель. Ні, атаки на Нью- Йорк не підірвали військової міці Америки, вони не створили загрози її фінансовому пануванню. Що дійсно зазнало змін, то це образ невразливого Заходу. І ця зміна відбулася завдяки видовищу руйнування символів, яке навіювало жах, видовищу, провідником для якого послугували мас-медіа.

Ці надзвичайні обставини внесли нову ясність у проблеми, з якими щодня стикаються журналісти всього світу. Мас-медіа, чия робота полягає у тому, щоб нести в маси розрекламовані цінності нового століття — інформацію та знання, пішли набагато далі цього завдання. Вони формують думки за допомогою двосічного меча: один його бік — форум для обґрунтованих аргументів, що ведуть до зважених дій, інший — інструмент на службі зла. Оскільки ЗМІ розширили свої повноваження, залучаючи глобальну аудиторію до обговорення глобальних проблем, їх обов’язки також розширилися, включивши у себе протистояння тиску та підтримку балансу в цьому новому, можливо, ворожому, і безсумнівно, мінливому оточенні. Витоки сприйняття ЗМІ як інституту, що порівнюється з гілками влади, лежать у сучасній демократії. Дійсно, «четверта влада» Карлейля — один з стовпів будь-якого демократичного суспільства. З історичного погляду преса виникла у часи всесильної унітарної держави. Поступово вона досягла рівноваги між співпрацею зi владою та критикою держави, піддаючи владу скрупульозному аналізу і корекції за допомогою незалежної думки та думки громадської. Права особистості, у тому числі свобода слова, були забезпечені не просто прийняттям відповідних законів, але й завдяки викриттю зловживань і цензури, які мають місце і зараз.

Ця функція «сторожового пса» займає важливе місце серед тих рекомендацій, які західні консультанти дають новим демократіям, у яких сьогодні ведеться боротьба між сильною державою та слабким суспільством. Однак рівновага між співпрацею та критикою інститутів державної влади зазнала істотних змін і у «старих» демократичних країнах.

У розвиненому високотехнологічному капіталізмі існує жорстока конкуренція між ефірним, супутниковим та кабельним телебаченням, Інтернетом, радіо та пресою.

Ведеться боротьба за нового, «вередливого» споживача інформації та розваг — боротьба 24 години на добу 7 днів на тиждень. Щоб вижити у світі взаємопроникнення мультимедійних засобів та цілодобових газет, медіа потребують величезних ресурсів і, як наслідок, часто потрапляють до рук величезних корпорацій. У Америці, що знаходиться в авангарді цього процесу, компанію Ен-Бі-Сі Ньюс проковтнув Дженерал Електрікс, Дісней поглинув Ей-Бі-Сі Ньюс, Сі-Бі-Ес Ньюс увійшла до складу Віакома, Тайм взяла шлюб з Уорнер Бразерс, Тайм Уорнер у свою чергу переварила Сі-Ен-Ен, а недавно сама об’єдналася з Америка Він Лайн. Схожі тенденції спостерігаються у всьому світі.

У зв’язку з цими змінами виникає ряд запитань. У той час, як світ інтегрується через торгівлю (у тому числі торгівлю образами та текстами), корпорації, чиї інтереси багато в чому співпадають з державними, набули виняткового впливу на інститути, до завдання яких входить критика зловживань влади.

У результаті засобам масової інформації стає важко виконувати функцію «сторожового пса», яка є такою важливою. Коли Майкл Айснер, голова корпорації «Дісней», говорить: «Я б віддав перевагу тому, щоб Ей-Бі-Сі не розповідала про Дісней. Я вважаю, що недопустимо, щоб Дісней рекламував Діснея», — це вселяє тривогу. Заяви в дусі «я думаю, що тепер ми навчилися самокритиці. Для нас це у деякому роді пройдений етап», з вуст високопоставленої персони американського бізнесу нагадують швидше стиль політбюро, ніж демократичну політику.

Конкуренція не тільки у бізнесі, але й у політиці лежить в основі ринкової демократії. Вона — сама суть багатопартійної політичної системи, у якій незалежні ЗМІ унеможливлюють існування «монополії на правду». За іронією долі, жорстка конкурентна боротьба за розуми читача/глядача/слухача має свою зворотну сторону. На ринку, де існує висока конкуренція — особливо там, де немає великих грошей — орієнтовані на прибуток інститути створюють низькоякісний товар. Медіа-організації виявляються втягнутими у змагання «хто опуститься нижче на дно», у надії залучити якнайбільше споживачів. Результатом часто стає збіднілий ландшафт ЗМІ, заповнений історіями та картинками, що легко засвоюються, — ситуація, що не сприяє підтримці постійних суспільних дискусій, які так часто рекомендують країнам, що розвиваються, і країнам перехідного періоду як спосіб розв’язання їх соціальних проблем.

Світанок двадцять першого століття виявився для розвиненого світу, однаково як і для всіх інших, не таким рожевим, м’яко кажучи, як його багато хто собі уявляв. Світова економіка балансує на межі спаду, промисловість страждає від довготривалих проблем, пов’язаних iз застосуванням науки та екологiєю, а тепер ще й тривалий конфлікт з позбавленим здорового глузду фундаменталістським тероризмом — всі ці проблеми більше не можуть залишатися у межах одного географічного регіону чи країни. Урок, який ми отримали, був жахливим, але він, безсумнівно, досяг своєї мети: ми зрозуміли, що всі ми вразливі.

Існує тільки один засіб проти розколу в суспільстві: відкрита, незалежна, рішуча, але зважена дискусія. Якщо ЗМІ, які поділяють відповідальність з політичними і економічними лідерами, дозволяють собі порушувати цей стандарт, то вони ризикують перетворитися з четвертої влади в демократичній державі у п’яту колону всередині неї.