Чому так легко провести «освітні реформи»?

Коли цей текст уже передавався в номер, у Національному студентському союзі тривало підбиття підсумків Всеукраїнського студентського референдуму щодо освітніх реформ. Співорганізаторами референдуму виступили ще дві організації — громадська ініціатива «Студентський захист» та Асоціація правозахисних організаторів студентів. На той момент було опрацьовано результати голосування в 54 вишах країни (всього в референдумі участь взяли 100 вишів). І хоч попередні результати голова НСС Анатолій Ігнатович називати «Дню» відмовився, він повідомив, що у 54-х університетах проголосувало 48 тисяч студентів.

Нагадаємо, що широкого розголосу питанню легітимності такого народного плебісциту надала соціолог Ірина Бекешкіна, опублікувавши в «Українській правді» статтю «Недитячі ігри в «студентський» референдум», де звинуватила організаторів у використанні маніпулятивних прийомів. У бюлетені сім запитань на кшталт «Чи підтримуєте Ви норму Законопроекту про підняття мінімальної стипендії до рівня прожиткового мінімуму (934 грн)?» Або: «Чи підтримуєте Ви норму Законопроекту щодо забезпечення обов’язкового фінансування діяльності органів студентського самоврядування..?» «Очевидно, що увесь «секрет» цього дивного «референдуму» криється в останньому, підсумковому запитанні референдуму: «Чи підтримуєте Ви якнайшвидше ухвалення Законопроекту?» Ну скажіть, хто ж не підтримає законопроект, який обіцяє студентам такі солодкі речі? Звісно — так! Так! Так!», — пише Ірина Бекешкіна.

«Основне завдання, яке ми ставили перед собою, — відстояти прогресивні норми Законопроекту «Про вищу освіту», підвищити правову освіченість студентства, підняти градус дискусії», — запевняє «День» Анатолій Ігнатович. І якби, вважає він, Ірина Бекешкіна хотіла допомогти із соціологічною точністю запитань, могла б зробити зауваження раніше, а не в переддень референдуму, бо він, мовляв, готувався заздалегідь.

«Не так уже й заздалегідь, — не погоджується координатор референдуму в Острозькій академії студентка Наталя Шершньова. — Організація проходила в дуже короткі строки. Про питання, які будуть в бюлетені, я дізналася на регіональній нараді координаторів, яка відбулася 20 жовтня (нагадаємо, референдум відбувся 24 жовтня. — О.Р.)». Цікаво, що хоч Наталя та її друзі поставилися до референдуму досить критично, від його проведення в Острозькій академії все ж не відмовилися, мотивуючи це тим, що, незважаючи на якість виконання, сама ідея студентського референдуму «дуже хороша».

До речі, напередодні на сайті проекту «Свідомо» та на «Освітньому порталі» була опублікована інформація, що нібито від проведення референдуму відмовилися студенти Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов. А того ж дня на сайті Інституту з’явилася спільна емоційна заява-спростування ректорату, профспілкового комітету та студентської ради. «Впевнені, що непроста освітня реформа, запропонована МОНмолодьспортом, знайде підтримку серед переважної більшості студентства та професорсько-викладацького складу інституту, оскільки є єдиним шляхом вдосконалення українського освітнього простору», — йдеться в заяві. «День» зв’язався з головою студентської ради Горлівського інституту, студенткою четвертого курсу Яною Большаковою. Вона запевнила нас, що гадки не має, звідки могла з’явитися інформація, що нібито горлівські студенти планують бойкотувати референдум. «Перед таємним голосуванням ми навіть обговорювали всі пункти, які виносились на голосування. Хтось зі студентів запропонував проголосувати просто на тому засіданні, щоб перевірити хоча б якесь процентне співвідношення. Мені здалось, що ми одностайно проголосували за прийняття законопроекту». І ніяких маніпуляцій у бюлетені Яна не помітила. Цікаво. Виявляється, що в деяких вишах навіть проводили репетицію голосування...

У самому бюлетені зазначено, що організатори референдуму — три організації, що названі вище. Натомість напередодні по університетах було розіслано листа за підписом міністра Дмитра Табачника з проханням сприяти проведенню всеукраїнського студентського опитування. Отже, говорити про непричетність міністерства не доводиться. Але й без того зрозуміло, хто й чому зацікавлений в одностайному схвалені «освітніх реформ». Для цього, зрозуміло, й придуманий нехитрий спосіб заручитися підтримкою студентства. 28 жовтня на відповідному з’їзді «реформи» підтримають освітяни — про це в тексті Лілії Гриневич. А потім, виконуючи «волю народу», — Верховна Рада.

Поодинокі голоси, що лунають проти такого нахабного використання адмінресурсу в освіті, губляться в загальному одобрямсі або, в кращому разі, в байдужості. Бойкот референдуму, до якого закликала громадська служба «Свідомо», не вдався. Результати, заздалегідь відомі, оголосять сьогодні на прес-конференції. Українська освіта остаточно повертається до стану, з якого... й не виходила. Безкінечне догоджання чиновницьким примхам. Не стільки законодавча, скільки психологічна, сказати б, рабська залежність від влади. Принижена освітянська гідність. І абсолютне небажання думати. Це не нововведення Дмитра Табачника. Це результат незробленої освітянами за роки незалежності роботи по самовитяганню із совка. А Дмитро Табачник, як умілий технолог і знавець тонкощів освітянської психології, успішно користується цим занедбаним психологічним станом.

Сумно те, що в цьому покірливому середовищі формується нове покоління українців із перекрученою свідомістю. Ось і виходить: референдум ми не схвалювали, але провели. Розуміли, що він маніпулятивний, але проголосували. Нам сказали — ми зробили. Прекрасне покоління для побудови нової держави. Чи то пак... нового режиму?

КОМЕНТАР

Мирослав МАРИНОВИЧ, український правозахисник, публіцист, член-засновник Української Гельсінської групи, віце-ректор Українського Католицького Університету:

— Ми виростали в суспільстві подвійного мислення — критичного і сервільного. Мушу сказати, що я особисто цього не уникнув, тому знаю цей феномен. Удень я в місцевкомі студентського комсомолу говорив, що ми повинні бути чесними при обміні комсомольськими документами, не брати тих, хто не хоче бути комсомольцем (такий собі комсомольський ідеалізм), а ввечері я міг тихесенько співати «Ще не вмерла Україна...» і трепетно жити якимись такими почуттями. Наше суспільство поколіннями звикало жити подвійними нормами. А теперішнє студентство, до всього, живе в дуже цинічному світі. Вони йдуть постояти на якомусь мітингу, бо гроші потрібні, підтримуючи ідеї, які для них у кращому разі байдужі. Студент цинічний, не поважає це суспільство, ставиться до нього зі зверхністю. Мабуть, саме на це був розрахунок організаторів цього сумнозвісного референдуму. Загалом наші владні мужі дуже полюбляють усілякі референдуми: з одного боку, вони дають владі якусь легітимність, з іншого — вони знають, що українське суспільство слухняне, воно не любить ставити під загрозу свою безпеку. Так само небагато хто зі студентів ставитиме під загрозу своє навчання в університеті. Знову ж таки, знаю це по собі, оскільки на третьому курсі мене схиляли бути інформатором, і я відчув, як важко боротися з цим.

Освіта не може бути відокремленою від інших сфер життя. До того ж, освіта виявилася дуже консервативною. Очевидно, не можна бути вільним в одній окремо взятій сфері. Несвобода в чомусь одному породжує несвободу в іншому. Очевидно, таке повернення в минуле дається нам для того, щоб з’явилися люди, яким це набридне. Ніколи не було так, що ініціаторами змін ставали 80% людей. Це неприродно. Завжди перетворення в суспільстві очолює невеличка група ентузіастів, пасіонаріїв. А з’являються вони від гострого незадоволення тим, що пропонує їм ота решта — 80% чи 90% конформістів. Якщо так сталося, що сьогодні ми маємо 80—90% конформістів, значить, очікуємо тих пасіонаріїв, які намагатимуться змінити ситуацію.

Продовження теми - Кілька незручних запитань