Чому вітчизняна буржуазія тяжіє до «твердої руки»
Об'єктивно лише 8,9% українців можна віднести до середнього класу
Соціологи стверджують, що так само, як у фізиці є понад 300 визначень часу, стільки ж дефініцій середнього класу, або по-європейськи, буржуазії, налічується у світі. В Україні люди неохоче відносять себе до бідних, і також їм незручно відкрито говорити про свої статки, називаючи себе багатими. Тому не дивно, за даними останнього всеукраїнського соціологічного дослідження Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна, кожен третій українець відносить себе до середнього класу. Напевне, так себе безпечніше почувати. Але це, на думку фахівців, суб'єктивні показники. Об'єктивні ж демонструють абсолютно іншу картину.
«Ми визначали середній клас за об'єктивними європейськими критеріями, які включають не лише показники матеріального благополуччя, освіти, зайнятості тощо, а й участь людини у громадському житті, її вплив на суспільно-політичні події, — розповів на презентації досліджень директор Інституту ім. Горшеніна Кость Бондаренко. — Тому, враховуючи ще й показники суспільної активності, експерти нашого інституту зробили висновки, що загалом середній клас в Україні знаходиться у зародковому стані. Тим не менше, нещодавно російські соціологи мені розповіли, що майже 9% — це дуже добре, бо в Російській Федерації представники середнього класу становлять лише 5% від усіх громадян. Для порівняння, у Європі до середнього класу належать 50—70% громадян, в США — понад 80%».
Опитування понад двох тисяч осіб встановило, що український середній клас ділиться на «старий» і «новий». «Старий» становить третину від усього цього тонкого прошарку і за європейськими мірками, вважають соціологи, його представників можна назвати «неокуркулями». Це люди, які володіють засобами виробництва, — підприємці й бізнесмени, 42% з яких заробляють капітал у сферах торгівлі та послуг. Вони вчасно зорієнтувалися в ситуації, коли розпався Союз, зуміли «випливти». За словами Костя Бондаренка, «тепер вони відгородилися від суспільного життя на своєму «хуторі», знаючи, що на них і їхніх дітей вистачить .., а на вибори не ходять». Іншу третину складає «офісний пролетаріат», яких соціологи називають «новим» середнім класом. На думку соціологів, як правило, це люди, які отримують в місяць в середньому $1 тисячу, але часто не мають квартири, авто, а також повністю залежні від роботодавця, через що їхнє становище є дещо хитким і невпевненим. І треті — «псевдорант'є», які теж відносяться до «нового» середнього класу: йдеться про людей, котрим родичі присилають з-за кордону кошти, через що вони себе добре почувають, тож можуть не працювати. На думку експертів Інституту ім. Горшеніна, нині на заробітках перебуває 4,9 мільйона українців, які щомісяця висилають родичам в Україну в середньому по $300 (в сукупності в рік це складає чверть державного бюджету).
«В Україні середній клас — поняття сімейне. Батьки, які мають хороший капітал, автоматично зараховують свого непрацюючого сина-студента до середнього класу, — продовжує думку керівник департаменту соціологічних досліджень Інституту ім. Горшеніна Володимир Попович. — Також я помітив тенденцію, що чим багатшою стає людина, тим більше її цікавлять духовні цінності. Проте це не стосується дуже багатих людей, які занадто сконцентровані на зароблянні грошей. Таких у нас — 2% і часто-густо вони абсолютно недоступні для соціологів».
Вплив матеріального благополуччя на стосунки з іншими людьми — окрема цікава тема. Володимир Попович стверджує, що чим більший матеріальний статок людини, тим частіше вона замикається в своєму колі і обмежує контакти. «Напрошується висновок: зростає благополуччя людини — зростає її відчуження від інших людей... Ще одне: в колах фінансово благополучних сімей часто зустрічаються випадки, коли батьки виступають проти того, щоб у їхню сім'ю приходили невістка чи зять з нижчим рівнем доходів, культурними відмінностями тощо».
Єдине, на що не впливає сума коштів, яка дає людині певну свободу, — це політичні переконання. На думку соціологів, середній клас повинен бути прихильником ліберальних та демократичних цінностей, як це є у Європі, і через вплив на владу бути стабілізуючою основою суспільства (чого в нас немає й близько). Проте більшість представників українського середнього класу симпатизують Партії регіонів (36%) та БЮТу (22%). Те, що українських середній клас тяжіє до «твердої руки», Кость Бондаренко вважає тривожною тенденцією, згадуючи, що в 20—30 роки минулого століття фашистський режим прийшов до влади саме за підтримки середнього класу, який на той час не був стабілізатором німецького суспільства. Також слід зауважити, що рейтинг політичних сил, які називають середній клас своїм електоратом, серед власне представників цього електорату є майже нульовим (перш за все, це стосується партії «Віче»). Що стосується впевненості у завтрашньому дні, то найбільше українська буржуазія боїться таких наслідків політичної кризи, як безладдя і кровопролиття (понад 60%), і лише третина — розколу України, що, на думку фахівців, теж є тривожним симптомом.
За даними опитування, більша частина представників вітчизняного середнього класу проживає на Донбасі, у Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі та Києві. «Хоча в регіонах буває й таке, що в невеликому містечку зустрічаються олігархи, які можуть конкурувати з багатьма київськими олігархами середньої руки, і про них ніхто не знає,» — зауважив Кость Бондаренко. У Києві ж показник кількості буржуазії не набагато перевищив загальноукраїнський — близько 12%. Це дещо дивує, але соціологи наводять вбивчий аргумент: те, що в столиці домінує не середній клас, показали останні вибори мера міста... Хоча, зауважують експерти, в Києві є багато «псевдорант'є», які здають в оренду квартири або мають непогані доходи з інших джерел, які не хочуть називати, і не позиціонують себе як середній клас.
Фахівці вважають, що в найближчий час у нашому суспільстві пониження людей в класі (через матеріальні нестатки) не буде. Позитивною суспільною тенденцією соціологи називають ріст добробуту громадян і вважають, що нині немає особливих передумов для падіння рівня життя. «Українське суспільство звикло жити не завдяки, а наперекір державі. Зрештою, якщо 10 років тому 80% громадян України вважали себе бідними, то нині таких — 50—60%», — резюмував Кость Бондаренко.
