Чорнобиль в інтер’єрі ХХI століття
Наближається 20-та річниця однієї з найжахливіших катастроф в історії не лише України, а й усього людства — річниця Чорнобиля. І кожен день, який наближає нас до цієї непростої дати, відзначений подіями, заявами, конференціями, виставками та матеріалами, автори яких знову і знову намагаються відповісти на запитання: що це було, чому та які уроки світ виніс з української трагедії? Учорашній день у цьому сенсі теж не став винятком. Так, на засіданні уряду прем’єр-міністр України Юрій Єхануров заявив про необхідність вирішити в першій половині квітня всі питання, пов’язані з 20-ю річницею аварії на Чорнобильській атомній станції. Він звернувся з проханням до Міністерства фінансів про дострокове фінансування «всіх чорнобильських питань у рамках наявного графіка», навіть якщо для цього реалізацію якихось інших проектів «доведеться затримати». Учора також стало відомо про те, що Палата представників конгресу Сполучених Штатів прийняла резолюцію на підтримку зусиль із подолання наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Документ, приурочений до 20-ї річниці катастрофи, отримав схвалення абсолютної більшості конгресменів. У резолюції зазначається, що «життя та здоров’я людей у потерпілих районах продовжують відчувати обтяжливий вплив наслідків чорнобильської атомної аварії», для подолання яких протягом найближчих десятиріч знадобляться гуманітарне сприяння та подальші наукові дослідження. У зв’язку з цим Палата представників звернулася до національних і міжнародних організацій охорони здоров’я із закликом зосередити зусилля на вивченні впливу радіоактивного забруднення на здоров’я населення в районах, зачеплених катастрофою. Конгресмени також підтримали зусилля Сполучених Штатів із надання допомоги міжнародному Чорнобильському фонду «Укриття», створеному для фінансування проекту спорудження нового саркофага над аварійним блоком атомної електростанції та перетворення об’єкта на екологічно безпечну систему. Законодавці США закликали інші держави та ЄС також продовжувати фінансування фонду. У свою чергу, «День» (як гуманітарний внесок) публікує роздуми на цю тему Надзвичайного та Повноважного Посла України Юрія Щербака, який у складі української делегації взяв участь у міжнародній конференції «Зранене людство: 20 років після Чорнобиля», що відбулася в березні в Італії. Раніше «День» (№50) опублікував матеріал про цю конференцію ще однієї учасниці, професора Римського університету Оксани Пахльовської. Упевнені, що цикл публікацій, присвячених Чорнобильській катастрофі, буде продовжений. Надсилайте свої матеріали.
Неподалік Альпи, вкриті снігом. Низькі хмари під натиском холодного вітру пливуть у бік Венеції. У старовинному замку на майдані містечка Маростіка його мешканці у костюмах часів республіки дожів розігрують сцени з життя ХVІ століття: кордони часу зміщуються, брязкають алебарди, виблискують рицарські лати, зваблюють усмішками місцеві красуні, які наче зійшли зі старовинних картин, і виникає дивне враження фізичного проникнення в минуле цієї землі. Ці люди грають самих себе — адже їхній генотип не змінився. У великій залі два юнаки просять у місцевого правителя — сивого величного італійця в темночервоному оксамитовому плащі — руку його доньки.
Учора на тому місці, де на троні сидить правитель, сиділи ми, учасники міжнародної конференції «Скривджене людство. Двадцять років після Чорнобиля», організованої італійським Інститутом досліджень соціальної та релігійної історії. Це той інститут, який трьома роками раніше організував конференцію, присвячену українському Голодомору 1932— 1933 років.
Дві больові точки української історії стали предметом дослідження не лише італійських учених, але й представників інших країн. Тут, на землях давньої венеційської республіки, де все дихає минулим, відбулося обговорення проблем, без осмислення яких неможливо йти в майбутнє. Конференція у Маростіці, що відбулася в середині березня, стала першим всеєвропейським відзначенням двадцятої річниці Чорнобиля. Кращу назву, ніж «скривджене людство», годі з цієї нагоди придумати.
Чорнобильська катастрофа і справді «скривдила все людство» — не лише народи України, Білорусі, Росії та тих країн, де спостерігалися радіоактивні випади.
Чорнобиль став подією планетарного значення не тільки завдяки сукупності всіх своїх безпрецедентних наслідків — технологічних, ядерно-радіологічних, медичних, екологічних, але і в силу свого есхатологічного значення: перед людством розверзлася чорна безодня потойбічного антисвіту. Диявол зі страшних прадавніх міфів раптом став реальністю і оселився в руїнах четвертого реактора. Багато хто повірив в його існування. Звичайно, річниця такого глобального явища, як Чорнобиль викличе зливу публікацій, конференцій, виставок, теле- і радіомарафонів різного звучання — від сентиментальних спогадів окремих учасників ліквідації — до спроб історичного осмислення трагедії, від науково-технічних оцінок причин вибуху до роздумів про долю світової енергетики.
Буде, як завжди, багато брехні і казенного пафосу, але будуть і біль, і правда, тривога і сум. Будуть щирі молитви за упокій жертв катастрофи і тихі звернення до Бога — щоб дарував здоров’я дітям і чистоту водам, лісам і землям українським — від Донецька до Ужгорода. В емоційній пам’яті тих, хто мав причетність до Чорнобиля, ще раз спливуть незабутні картини весни 1986-го — так, наче це було вчора. Але безжальний Час та стрімка Історія назавжди віддалили від нас ту епоху, уламки якої впали під впливом безпрецедентного геополітичного та економічного шторму на рубежі ХХ та ХХI століть: якщо Чорнобильська катастрофа сталася у світі, поділеному холодною війною і блоковим протистоянням, у світі Горбачова, Рейгана, Ден Сяопіна, Тетчер і Хоннекера (Чорнобиль і сам був породженням холодної війни), то двадцяту річницю цієї події ми відзначаємо в новому історичному інтер’єрі — в глобалізованому світі, який, за влучним виразом Т.Фрідмана, став «пласким», суттєво зменшився (див. у кн. Thomas L. Friedman, The World is Flat. A Brief History of the Twenty-First Century, 2005).
Через двадцять років після Чорнобиля нам доведеться погодитись (хоч і важко це зробити), що емоційний спалах пристрастей навколо катастрофи згас, психологічний шок, що охопив як науковців, технологів, так і широкі маси населення, минув, а велика частина таємниць Чорнобиля перестала бути таємницею.
Після 1986 року світ зазнав багато нових трагічних випробувань: руйнівні цунамі, урагани та землетруси, спалахи нових інфекційних захворювань, терористичні атаки небаченої жорстокості й масштабів, аварії літаків і морських суден, вибухи і пожежі на промислових об’єктах, війни в центрі Європи і геноциди в Африці — все, що супроводжувалось численними жертвами, сприяло поступовому згасанню емоційної пам’яті про ядерну катастрофу, зростанню байдужого ставлення до такого явища, як Чорнобиль, і до досвіду боротьби з цією катастрофою.
І в цьому — велика й дуже небезпечна помилка, сліпота, викривлення історичної оптики: якщо ряд трагічних віх у хроніках людства належить лише своєму часу і не виходить за його межі, то Чорнобиль залишається абсолютно новим феноменом сучасної технологічної цивілізації: проблема світової ядерної катастрофи, її причин і наслідків стає не менш, а більш актуальною для ХХI століття у порівнянні з віком минулим. Про це йшлося на конференції в Італії.
Це гіркий парадокс: тільки вибух на четвертому реакторі ЧАЕС у вигляді позапроектної, максимально гіпотетичної катастрофи з непередбачувано важкими наслідками перервав нескінченний, починаючи з 50-х, потік оптимістичної брехні вчених і технологів щодо гарантовано безаварійного, безконфліктного розвитку світової ядерної енергетики. Подібно до Російської імперії, що закономірно стала жертвою більшовизму в 1917 році, як найслабша ланка історичного ланцюга, Чорнобильська АЕС з її вибухонебезпечним реактором стала найуразливішим пунктом світового ядерного ланцюга. Можливо, завдяки Чорнобильській катастрофі вдалося попередити розвиток інших, страшніших катастроф — хоча для нас, українців, це дуже сумнівна втіха.
За великим рахунком Чорнобиль став суворим нагадуванням людству щодо необхідності дотримання демократичних процедур не лише в політиці, а й в науці та інших сферах життя: принцип монопольно- авторитарного прийняття рішень вузькою групою науковців і партійних функціонерів без конкурентної боротьби думок і прозорих міжнародних експертних процедур став причиною запуску в серію недосконалих ядернонебезпечних реакторів РБМК. Чорнобилю притаманна грізна анонімність, нібито «мирний», незапланований, спонтанний характер (це не був акт саботажу чи свідомої дії терористів). Однак за катастрофою стоїть не лише випадковість, але й зловісна закономірність. Це — все більш зростаюча для людства небезпека з боку ТСС — технологічних суперсистем, які стають все більш складними і вразливими і нерідко виходять із-під контролю людини. Згадаймо системні енергетичні аварії у США, масові збої комп’ютерно-інформаційних мереж, катастрофи транспортних засобів, пов’язані з перевантаженням диспетчерських служб і т. ін.
Ось чому Чорнобиль — незвичайна аварія, схожа на випадкову пожежу на заводі. Це — сигнал тривоги, посланий з майбутнього, попередження про можливі майбутні катастрофи складних і вразливих ТСС, що можуть потягти за собою масові жертви, величезні матеріальні втрати і деградацію навколишнього середовища.
