Чи неминучим є диктат Голлівуду?

Декілька років поспіль рефреном усіх виступів на теми кіно в Україні були нарікання на порожні, точніше заповнені то меблями, то гральними столами, кінозали. Тепер ситуація змінюється: глядачі, скучивши за великим екраном, повертаються в кінотеатри. Правда, перед усіма кіновидовищами вони віддають перевагу американським блокбастерам, які мимоволі стають для них не просто розвагою, а й школою розуміння американських життєвих цінностей.

У Європі, де народи звикли поважати свою самобутність, а громадяни — індивідуальність, нашестя американського кіно та пропагованого ним «кодексу моралі» давно викликає тривогу. Франція, Англія, Німеччина, а також наші недавні «брати по тоталітаризму» Угорщина й Польща серйозно занепокоєні тим, як зберегти власну національну кінокультуру в умовах нав’язуваної Голлівудом культурної уніфікації. Не можна сказати, що в Україні зовсім не замислюються над цими проблемами: торік у вересні Кабінет Міністрів ухвалив постанову про введення обов’язкової 30-відсоткової квоти на показ національних фільмів у кінопрокаті й на телеканалах. Чи потрібно говорити, що це законоположення благополучно ігнорується? За інформацією начальника управління кінематографії Міністерства культури й мистецтв України Миколи Мазара, реальна частка українських фільмів у кінозалах і телеефірі становить лише близько 5 відсотків. Утім, воно й закономірно: аби протистояти чужій продукції потрібно, принаймні випускати свою.

Продовження теми на сторінці "Подробиці"