Чи подобається вам, як говорять наші політики?

Ярослав СТЕЛЬМАХ, драматург:

— Звичайно, ні. Певний час я навіть виписував їхні безграмотні перли й мовні неоковирності. Згодом кинув це заняття, бо фактично треба було стенографувати мало не кожну промову. Гадаю, що за всією цією мовною неохайністю і геть жахливим володінням українською мовою стоїть, окрім іншого, елементарна неповага до національної аудиторії, своїх потенційних виборців. Адже мова — це не лише інструмент спілкування, а й переконання. Хіба не цього має прагнути кожний політик? Судячи з усього, безладність і примітивізм політичних промов певним чином відбиває й неконкретність та аморфність ідей їхніх носіїв. До речі, найінтелігентніше та найграмотніше серед сучасних представників влади говорить Віктор Ющенко. І це якнайсильніше переконує не лише в його освіченості, а й у фаховості.

Микола КАНIШЕВСЬКИЙ, головний редактор ТІА «Вікна»:

— Більшість наших політиків — недорікуваті, але є й інші приклади. Сергій Тигипко два роки тому не міг зв’язати й двох українських слів, а тепер, попрацювавши з викладачем, дуже грамотно висловлює свої думки українською мовою. Це свідчення того, що той, хто хоче опанувати мову, може це зробити. Проте, щира правда, багато хто з політиків недооцінює, що важливо не тільки «що», але й «як» говорити. Натомість є приклад віртуозної двомовності: Петро Симоненко, який добре говорить і російською, й українською, коли хоче висловити принципову позицію фракції комуністів, робить це тільки російською, усвідомлюючи, що мова — це тактика, зорієнтована на певну частину електорату.

Михайло РЄЗНИКОВИЧ, театральний режисер:

— Це складне запитання, я волів би не відповідати, тому що наше життя й так дуже заполітизоване. Але від того, що я чую у стінах Верховної Ради, пробачте на слові, просто «вуха в’януть». Є підмет, присудок, пряме доповнення, і коли все змішується докупи, як би це назвати... Ось в опереті «Сільва» є влучний вислів, який означає несусвітну безграмотну тарабарщину: «воляпюк». Ним наші політики й розмовляють.

Ігор ДИЧЕНКО, мистецтвознавець:

— Ні, й передусім тому, що мова наших політиків відображає передусім їхню невпевненість і непрофесіоналізм. Оце вже наочна ілюстрація приказки «Язик мій — ворог мій». Кажуть одне, думають інше, мають на увазі третє, а роблять четверте. Фактично значення всіх сучасних політичних текстів зводиться до найпростішої думки: зараз не дуже добре, але завтра буде краще, а потім — взагалі чудово. Тільки, милі, наберіться терпіння. Це дуже нагадує комуністичні заклики до будівництва «світлого майбутнього»: ви сьогодні працюйте якомога ретельніше, а років через двадцять ваші діти що-небудь отримають. Тому засміченість мови наших політиків здається мені вельми симптоматичною: в темному потоці їхніх слів неможливо дошукатися смислу, що нагадує відомий афоризм про те, що важко ловити чорну кішку в темній кімнаті, тим більше, коли її там немає. Тому я ладен був би змиритися навіть із неправильними відмінками, довільними наголосами й безграмотними конструкціями фраз, якби за ними вгадувалася думка. Нехай уже ліпше політик говорить кострубато і грубо, але по суті й змістовно. Мова ж наших політиків відображає їхню вбивчу розгубленість перед нерозв’язаними суспільними проблемами й жалюгідне бажання приховати цю свою невпевненість галасливими полеміками з абсолютно другорядних питань. Звісно, недорікуватість і неписьменність політичної мови свідчать і про відсутність загальної особистої культури наших чиновників і депутатів. Їм, певно, невтямки, який могутній засіб впливу має слово, що довели в цьому сторіччі Махатма Ганді, Черчиль, Рузвельт, та й, до речі, таємно обожнюваний значною частиною нашого політбомонду «великий вождь і вчитель». Сталін, недорікуватий у житті, відзначався в політичних доповідях неймовірною конкретністю і точністю формулювань. Хороший політик повинен уміти вимовляти сильні фрази, що запам’ятовуються. А вони народжуються за ясності погляду, володінні інформацією й розумінні мети. Коротше кажучи, думаю, що коли у наших політиків нарешті знайдеться що сказати, серед них з’являться й непогані оратори.

Лесь ТАНЮК, голова Комісії з питань культури і духовності Верховної Ради:

— За рідкісним винятком, важко казати про їхній високий рівень освіти й моральності. При владі — люди, далекі й від того, й від іншого. Це видно з фотографій трьох останніх скликань парламенту, де інтелігентних облич стає дедалі менше. Питання культури в парламенті обговорюються в п’ятницю, щоб легше було спустити їх на гальмах. Словник наших прим від політики скупий і невиразний. І ці перли видаються за народність української мови. Є й освічені люди, але вони не виходять на трибуну, у них немає запасу лайки. А порожня бочка гримить голосніше. В основному все зводиться до примітиву, малої політичної домінанти. Коли спікер цитує Гете, я сумніваюся, чи чув він взагалі це ім’я до того, як його вписали до нього в доповідь. Недавно їхали ми з одним членом уряду на вечір пам’яті Грушевського до оперного театру, і цей державний муж просив йому нагадати, де цей заклад розміщено. На моє зауваження, що взагалі соромно не знати, де в Києві знаходиться Національна опера, він відповів: «Ну, ти ж не знаєш, де знаходиться «Укрхліб» і «Укрцукор». Про що тут ще казати?

Юрій ІЛЛЄНКО, кінорежисер:

— Як може подобатися така мова? Як мінімум половина депутатів не знають, як користуватися мовою. Просто бездарно перелопачують словесне сміття. Політики, звичайно, трапляються різні; іноді — велемовні блудослови, частіше — зразки недорікуватості, на зразок нашого Президента. Препогано розмовляє Наталя Вітренко. Як взірець нормальної мови можна пригадати з певними застереженнями Олександра Мороза, а ось його попередник на посту спікера Іван Плющ являв собою просто фонтан фольклору. В основному в парламенті переважає блатна фєня. Є цехові, професійні мови у музикантів, кінематографістів. І те, що наші депутати так вправно «ботають по фєні», викликає просто-таки трагічні відчуття.

Сергій КРИМСЬКИЙ, філософ:

— Звичайно, я незадоволений мовою сучасної політики. Мова політика повинна, на мій погляд, відображати словник сучасної епохи. Вона ж складається принаймні з трьох компонентів: по-перше, слів, які несуть у собі вічні поняття й цінності, по-друге, певної кон’юнктурної термінології, необхідної для опису сьогоднішніх конкретних практичних ситуацій, і, по-третє, найбільш репрезентативних, переважно наукових, сучасних понять. Так ось, якщо мову кон’юнктури ще абияк українськими політиками опановано, то, умовно кажучи, мова класики й новітньої думки використовується ними мало й неефективно. Взагалі мова українських політиків діагностує надто слабке знання ними культури і національної, і світової. Мені здається, що, можливо, саме з цієї причини вони часто й не надають значення тому, що та як кажуть. Адже саме мова має величезне значення в репрезентації особистості. Про це свідчить і стародавня, й новітня історія. Харизматичність, наприклад, Шарля де Голля або Вінстона Черчиля величезною мірою пояснювалася їхнім ораторським талантом. Промови Черчиля вивчаються сьогодні як зразок блискучої журналістики, а за виступами де Голля судять про красу французької стилістики. Якщо ж взяти навмання промову будь-якого сучасного українського політика, то ви нізащо не зумієте ототожнити її з конкретною особою, визначити, хто ж саме виголосив цю тираду. Немов одна й та ж абстрактна людина блякло висловлює думку, нудну й для неї самої. За словом не розпізнаєш особистість, що, зрозуміло, негативно позначається на іміджі самих політиків.

Іван МАЛКОВИЧ, поет

— У цілому, ні. Але треба пам’ятати, що рівень мовної культури в парламенті відображає рівень мовної культури в народі. І відсоток цей, може, навіть збігається. Адже є й політики, які не мають проблем із мовою, наприклад: Марчук, Лавринович, Мусіяка, Мороз. Тепер добра українська мова — поступово — стає ознакою інтелігентності. Але в суспільстві, яке зайняте проблемами виживання, у цих «базарних» стосунках доводиться вживати досить брутальні слова. Тож мова, на жаль, як і люди, у наш час не має підстав інтелігентнішати.

Олег СКРИПКА, рок-музикант, лідер групи «ВВ»:

— Я не дуже знайомий із змістом того, що вони говорять, оскільки не займаюся політикою. Але з того, що долинає, можу зробити висновок, що при владі перебувають люди практичні. Адже зазвичай те, що кажуть політики до й після виборів, разюче відрізняється. Взагалі, вони збагрюють народові неякісний товар — адже вибору по-справжньому немає — й це все одно купують. Але я сподіваюся, що все-таки і в нас згодом з’явиться політика, що задовольняє людей, котрі не займаються політикою.