Чи вистоїть будинок-музей Тараса Шевченка у війні з Промислово-інвестиційним банком?

Декілька років тому в центрі Києва, зовсім поруч із Шевченківським будиночком (провулок Тараса Шевченка, 8) Промислово-інвестиційний банк України збудував свій багатоповерховий адміністративний центр. Сусідство з Шевченківським будинком фінансовому магнатові не припало до душі.

У той час банк планував відреставрувати декілька сусідніх будинків і розмістити там свій п’ятизірковий готель, а поруч із ним побудувати автостоянку. На думку керівництва банку, старий цегельний паркан, котрим огороджено музей, порушував загальний дизайн супермодного банківського комплексу.

У винахідливих банкірів народилася ідея перенести музей Шевченка в інше місце. Всі пов’язані з цим витрати банк «брав на себе». Але без невеличкого затишного садка, посадженого ще в часи Тараса Григоровича і котрий є невід’ємною частиною експозиції, музей утратив би значну частину своєї історичної цінності. А перенести «у просторі» сад разом із будинком не до снаги навіть такій багатій організації, як Промінвестбанк.

Через деякий час банк вирішив оновити теплотрасу, і виявилося, що прокладати кабель треба знову-таки через Шевченківський сад. Напевно, банк таки провів би теплотрасу, якби не директор будинку-музею Ольга Шевченко, котра добилася постанови райадміністрації, яка забороняла проведення будь-яких робіт на території, що належить музеєві. «Відвоювавши» сад, адміністрація музею вже було заспокоїлася і вирішила, що конфлікт із багатим сусідом вичерпаний. Але не так сталося, як гадалося.

Одного разу вночі робітники банку за вказівкою свого керівництва почали розбирати паркан навколо Будинку-музею. Розбуджений незрозумілим шумом сторож музею викликав міліцію і знімальну групу телеканалу «Інтер». Побачивши міліціонерів, непрошені гості тут же ретирувалися, а паркан так і залишився напіврозібраним.

Ось що думає з цього приводу директор Будинку-музею О. Шевченко: «Коли директорат банку зрозумів, що прибрати паркан «мирним» шляхом не вдасться, було прийнято рішення просто потихеньку його розібрати. До речі, грошей на реставрацію паркану в музею немає, а банк відшкодовувати збитки не поспішає. До нас, як і раніше, періодично приходять «посильні» й від імені дирекції банку просять прибрати огорожу й поставити замість неї (за гроші банку) ковані грати або маленький парканчик. Однак справа в тому, що цей непоказний цегляний паркан є своєрідним «тимчасовим поясом». Він захищає музей від гомінкого двадцятого століття й дозволяє відвідувачам музею відчути атмосферу сторіччя XIX. Саме тому його не можна замінити гратами. До того ж усім відомо, що ковані грати в XIX ст. були характерні для Петербурга, але в Києві в ті часи будували паркани».

Цікаво, що за виділені на реставрацію історичних і культурних пам’яток гроші, «високу національну свідомість» і «відродження духовних багатств України» дирекції Промінвестбанку дякував сам Президент Леонід Кучма.

От тільки допомогти відреставрувати Шевченківський будинок банк згодний тільки в тому випадку, якщо музей дозволить розібрати цегляний паркан. Зі слів першого заступника правління Промінвестбанку Миколи Масла, банкіри вже підготували ескізи паркану й чекають моменту, коли дирекція музею нарешті погодитися прийняти їхні умови.

Скільки ще буде тривати ця «війна» між музеєм Шевченка й банком — невідомо. Та мимоволі згадуються рядки з вірша Шевченка: «I знову шкуру деруть брати з братiв своїх...».