Чи закривати шахти?
Україна в черговий раз отримала привід замислитися про долю своєї вугільної промисловості, де гинуть і гинуть люди. Учора уряд провів з цього приводу екстрене засідання. Затверджено урядову комісію, виділено кошти (15 млн. грн.) для ліквідації наслідків аварії. У середу, на черговому засіданні Кабміну, трагедія на шахті ім. Карла Маркса знову буде провідною темою.
За підсумками вчорашнього засідання прем’єр-міністр Юлія Тимошенко доручила сформувати повний реєстр шахт, де видобуток вугілля відбувається глибше, ніж тисяча метрів, включивши до нього такі дані, як кількість працюючих, рівень аварійності. Ймовірно, буде підніматися питання відносно закриття цих шахт. Тимошенко також доручила до середи підготувати економічно обгрунтований план попередження аварій та забезпечення соціальною допомогою рідних та близьких шахтарів, які опинилися під землею, в тому ж розмірі і у такий спосіб, як це відбувалося під час торішніх аварій на шахті Засядька
Чи можна було за цих обставин утриматися від звинувачувальних заяв, яких було висловлено більш ніж достатньо під час попередньої великої аварії, що практично співпала з приходом нового уряду. Тоді, на післявиборчій хвилі, це було виправдане, оскільки одночасно висловлювалися наміри щось змінити. Пройшло півроку, і прем’єр знову заявляє, що аварія на шахті є «слідством руйнування галузі протягом 17 років, а також корупції в ній». Думається, будь- який прокурор не став би цього стверджувати, поки не проведено фундаментальне розслідування... І головне: а що зроблено за цей час? Чи запроваджено на шахтах обіцяну погодинну оплату праці, за допомогою якої уряд мав намір вплинути на зацікавленість працівників порушувати або дивитися крізь пальці на порушення правил охорони праці? Є підстави стверджувати, що інтенсивність праці у вугільній промисловості за цей час істотно зросла, а отже, і передумови до аварійності. Досить сказати, що запаси вугілля на складах електростанцій до 1 червня виявилися на 35,1% більше, ніж на аналогічну дату минулого року...
Міністр економіки Богдан Данилишин сьогодні говорить, що те, що сталося дає привід замислитись над проблемами у вугледобувній галузі. А чому ж уряд, який так багато обіцяв шахтарям після аварії на шахті Засядька, ще й досі цього не зробив? Комплекс заходів, які б запобігали виникненню подібних аварій, та які прем’єр доручила вчора Міністерству вугільної промисловості розробити до засідання в середу, досі так і не з’явився? Чи виявиться він дійовим? Або будемо чекати чергової трагедії...
Чи зараз час для усіх цих питань, коли йде боротьба за порятунок людей? Думається, навіть зараз від них не піти. Проте треба віддати належне й уряду, який оперативно приймає рішення, і голові комісії — першому віце-прем’єру Олександру Турчинову, який очолив рятувальні роботи, і самим рятувальникам, які в найскладніших умовах, ризикуючи власним життям, підіймають шахтарів на поверхню...
Готові виявити солідарність та прийти на допомогу українським гірникам також гірничі рятувальники з Кузбасу. Зі слів губернатора Кемеровської області Амана Тулеєва, вони чекають лише відповідних пропозицій із Донецька...
Безсумнівно, українським шахтарям та їхнім сім’ям буде надана вся необхідна допомога. Крім держави, до цього підключаться і організації, і прості люди. «Я не можу сказати про конкретні причини аварії, — сказав «Дню» Сергій ТУЛУБ , народний депутат, екс- міністр вугільної промисловості . — Зараз головне — врятувати людей. Погано те, що такі ситуації у нас повторюються. Після першої аварії на шахті ім. Засядька урядом Віктора Януковича було розроблено конкретний план, що дозволяв за короткий час знизити ризики таких аварій. У його створенні брали участь провідні вчені, а також профспілки. Він передбачав як організаційно технічні заходи, так і їхнє фінансове забезпечення і дозволяв підвищити рівень безпеки і відмовитися від деяких підходів, що складалися роками. Наш Президент тоді зазначав, що грошей на це все шкодувати не варто — життя людей набагато дорожче. Однак у зв’язку зі зміною уряду ці заходи не були реалізовані. Все звелося до якихось спецефектів. І погляньте на нинішнє бюджетне фінансування галузі: 77% виділених бюджетних грошей пішли, по суті, на проїдання, а не на технічне переоснащення».
І все ж, незважаючи на весь сьогоднішній біль та гіркоту, треба думати і працювати над тим, щоб таких трагедій у нас більше не було. Саме просте — закрити якщо не всі, то хоча б глибокі шахти, аварії на яких частіше за все оцінюються як непередбачувані. Але куди подіти армію гірників? І де взяти альтернативне паливо, адже вугілля для України — наймогутніше джерело енергії, запасів якого, як прогнозують геологи, навряд чи вистачить на п’ятсот років? Відповіді на ці питання треба готувати. Але чи з’являться вони, якщо і нинішній уряд проживе не довше попередніх?
