«Дачники» проти історії

Бізнес-перспективи Севастополя привабливі — тисячі туристичних об’єктів світового значення, великі рекреаційні можливості, розвинена інфраструктура всіх видів транспорту, інтерес до міста у всьому світі, курс України на демілітаризацію регіону створюють умови для розвитку курортної і туристичної сфери на всьому Гераклійському півострові Криму. Севастополь тільки сьогодні почав усвідомлювати свій потенціал. Але те, як це освоєння відбувається, дедалі частіше викликає тривогу городян.

ДІАНА ТА ПУШКІН

Балаклава, як і прилеглий до неї мис Фіолент, — свята святих військової сфери. Навіть коли Севастополь став відкритим містом, доступ до Балаклави залишався закритим. Глибоке і чисте море, унікальні ландшафтні й історичні характеристики цього місця не стали перешкодою для створення тут за часів СРСР великої бази підводних човнів, підземного ремонтного заводу, складів боєприпасів. Місцевість навколо Балаклавської бухти ретельно охороняли від сторонніх очей, адже, крім бази субмарин, тут було встановлено як підводні, так і сухопутні стартові майданчики для ракет, численні військові частини, що обслуговували цю грізну зброю. Крім того, частину акваторій відвели як полігон для тренувань бойових дельфінів: військовий дельфінарій шефствував над усією прибережною територією мису Фіолент.

Ці місця описав ще Гомер у десятій пісні «Одіссеї», припускають, що тут стояв легендарний храм Діани, де здійснювала свій обряд його жриця Іфігенія. Тут залишилися численні історичні пам’ятки — руїни генуезької фортеці Чембало, укріплення і поселення практично всіх століть — археологи відкрили тут римську військову базу і святилище Юпітера Доліхена, свідчення про відвідини цих місць знаходять у Страбона і Плінія, в Овідія і Гесіода. А щодо російської й української історії, то тут маємо тисячі пам’яток середньовіччя, періоду кримських воєн, нещодавньої історії, пам’ятки військової, господарської і культурної діяльності слов’ян. У 1474 році Опанас Нікітін у «Ходінні за три моря» вперше згадує топонім Балаклава. На схилі однієї з гір розташовано найдавніший Свято-Георгіївський монастир. Обитель тут, як вважають вчені, засновано разом із Херсонесом Таврійським вихідцями з Гераклеї Понтійської. Скелі біля узбережжя мису Фіолент, у безпосередній близькості від «залишків храму Діани», мають назви Орест і Пілад — цих персонажів, за легендою, послав Аполлон до Тавриди, щоб повернути статую Артеміди. Тут є гай Діани, грот Діани, яр Діани. Олександр Пушкін під час своєї подорожі Кримом у 1820 році ночував у Георгіївському монастирі і ходив у супроводі одного із ченців спеціально дивитися руїни храму Діани. На Фіоленті й нині існує стежка, якою, припускають, Пушкін йшов від монастиря до храму, — сцену цю зображено на картинах багатьох художників. До речі, Балаклава, мис Фіолент були справжньою письменницькою Меккою. Тут написала свою відому поему «Іфігенія у Тавриді» Леся Українка, тривалий час жив письменник Олександр Купрін. Про ці місця писали Олександр Грибоєдов, Адам Міцкевич, Лев Толстой, Олексій Толстой, Іван Аксаков, Віссаріон Бєлінський. Є, щоправда, суперечлива, але від цього не менш приваблива для туристів легенда, як восени 1840 року в супроводі французької авантюристки Адель Оммер де Гель на шхуні «Юлія» таємно відвідав Крим Михайло Лермонтов, у тому числі й Балаклаву, на честь чого один із мисів на Фіо ленті сьогодні носить його ім’я. Тут бували Антон Чехов, Максим Горький, Олександр Грін, Костянтин Паустовський і ще тисячі відомих людей. Надзвичайно багаті ці місця на пам’ятки воєнної історії. Територія берегової смуги взагалі є тисячолітнім культурним пластом, який археологічно ще не вивчений і може дати серйозні наукові відкриття…

ЗВАЛИЩЕ ЗАМІСТЬ МЕККИ ТУРИЗМУ

Перебування на Фіоленті важко забути й через іншу причину — вражає варварське ставлення як до природи, так і до історичного спадку. Голова громадської організації «Екологія і життя» Борис Бєляєв і голова ради громадських організацій екологічної спрямованості при міськуправлінні екоресурсів Олександр Демидов показують на території заповідника гори будівельного сміття, поламані дерева, безжалісно розриту землю. Вся річ у тому, що землю на мисі Фіолент впритул до заповідника виділено під забудову, і багаті люди Севастополя (за даними податкової, у місті живе восьма частина українських мільйонерів!), а також Дніпропетровська, Москви та багатьох інших міст будують приватні пансіонати і розкішні дачі. Представники громадськості міста вже багаторазово писали і говорили, що ці будови зводять не тільки на місці недосліджених історичних пам’яток, а й на місці колишніх кладовищ, де поховано учасників багатьох, у тому числі й Великої Вітчизняної, воєн.

…Огорожу дач поставлено тут вздовж кордону заповідника. Біля однієї споруди все будівельне сміття, очевидно бульдозером, згребли прямо на кущі унікальних дерев фісташки туполистої, занесеної до Червоної книги. В іншому місці кам’янистий грунт, вийнятий із траншеї під підмурок, згорнули до відвалу, який спотворив ландшафт та грубо порушив наявну екосистему.

Територію щедро перекопано траншеями, ямами. В одному місці стіна огорожі виступає метра на три до моря, явно на територію заповідника. І головне — вона безперервно тягнеться вздовж практично всього мису, наглухо відділивши море для інших мешканців і відвідувачів Фіолента. У багатьох дачах в огорожах є виходи до заповідника.

— Отже, — кажуть мої супутники, — весь заповідник із його ландшафтними й історичними пам’ятниками від зовнішнього світу відділений огорожею, тут немає навіть пожежних проїздів, він буде доступний тільки для мешканців цих «палаців» і стане місцем для вигулу їхніх собак… Таким чином тепер тільки вибрані гості Криму і тільки з дозволу власників цих огорож зможуть відвідати й історичні пам’ятки, і Яшмовий пляж.

Усе побережжя тут — зсувонебезпечне місце. Практично щомісяця жителі повідомляють міській владі про зсуви та осип каменів. Тут розвиваються відомі вченим зсуви № 935, 936, 937 та інші. Одного разу тут уже відколовся цілий масив порід, через якийсь час знову обрушилася у воду ціла ділянка берега. Як розповідає начальник заповідника «Мис Фіолент» Юрій Бессонов, руйнівні процеси на мисі значно активізувалися з початком будівництва вілл. Нещодавно тут з’явився розлом шириною в п’ять метрів, який може сприяти активізації зсуву й від заповідника може залишитися пустеля…

Співробітник Ялтинської геолого-інженерної партії Олексій Федоров каже, що забудова плато активізує обвали, прискорює зсуви. Адже нові будови не каналізовані, хоч, за законом, будівництво без каналізації тут заборонене, це призводить до обводнення схилів. Іншими словами, якщо не припинять інтенсивну забудову мису, ми можемо втратити одне з найкрасивіших місць Криму…

ПУШКІНА «НЕ ПУСТИЛИ» НА ФІОЛЕНТ

Не тільки вищезгадані феномени історії, такі як місце хрещення князя Володимира, Свято-Георгіївський Балаклавський монастир, а й сотні духовно-історичних, ландшафтно-екологічних об’єктів Севастополя ще не залучено ні до наукового, ні до навчального процесів, до культурного обігу. Через таке господарювання багато пам’ятників просто втрачаємо, — як фактично втрачено будиночок адмірала Лазарева на Фіоленті, — перекрито навіть сам доступ до них не тільки туристів, але й наукової громадськості.

У Володимира Стефановського, історика, дослідника, багаторічного голови севастопольських «Морських зборів» була мрія: увічнити пам’ять про перебування Пушкіна на Фіоленті, зробити його знаменитий маршрут знаним для туристів. Для цього під керівництвом асоціації архітектор Г. Григорянець до 200-річчя від дня народження поета розробив проект Пам’ятного знака. Ідею підтримала Севастопольська міськрада, яка 21 квітня 2000 року ухвалила рішення № 513, яким підтримала клопотання «Морських зборів». Вибрали земельну ділянку, про що ще 14 травня 1999 року складено акт із усіма необхідними підписами. Пам’ятний знак передбачалося встановити на одному з виступів стежки з Георгіївського монастиря до храму Діани, приблизно у тому місці, де Пушкін імовірно міг зупинитися і споглядати весь ландшафт прекрасної бухти. Це було дуже зручно: все пов’язувалося з реальною історією, звідси зручно цілим групам туристів споглядати весь простір, екскурсоводам зручно розповідати про всі історичні місця ландшафтного пам’ятника. 10 травня 2000 року голова міської адміністрації Леонід Жунько видав розпорядження № 749-р про встановлення Пам’ятного знака, а 6 червня того самого року інспекція ДАБК видала дозвіл на виконання будівельних робіт. Більше того, міськрада Севастополя вже у 2001 році ухвалила рішення «Про створення зони відпочинку загального користування на мисі Фіолент у районі Пам’ятного знака О. С. Пушкіну», яке передбачало звільнення кількох уже виділених земельних ділянок садового товариства «Успіх» і розробку положення про порядок регульованої рекреаційної діяльності на цій унікальній площі. Але розробка проекту і, головне, встановлення Пам’ятного знака, призначені заздалегідь на 18 вересня (день відвідування Пушкіним Фіолента) 2000 року, зірвалися зовсім несподівано для його ініціаторів і ентузіастів.

У спорудженні Пам’ятного знака жваву участь узяли тисячі севастопольців. Колективи підприємств «Морбуд», «Інкерстром», «Бетон-2000» й інші виділяли будматеріали, дорогий мармур, севастопольці жертвували гроші, робочий час, допомагали механізмами та чим тільки могли. До призначеного дня встановлення було все готове — на місці стояв підмурок і сходи. Але…

Доставити решту частин монумента до місця встановлення будівельники не змогли. Їх зустріли ряди колючого дроту, огорожі та надписи на них — «Проїзд закрито, приватна власність!» Чотири стели з мармуру, які мали бути встановлені по чотири сторони знака, досі стоять в офісі «Морських зборів». А причина проста — у місті почалося те, що круто змінило плани адміністрації міста, — продаж землі й забудова Фіолента. Тепер уже Пам’ятний знак був, по-перше, аж ніяк не першорядним об’єктом, його потіснили приватні дачі — і більш прибутково, і більш перспективно. По-друге, Пам’ятний знак став заважати сильним світу цього — ходитимуть тут усякі туристи, видивлятимуться на палаци, а для них ще треба влаштовувати проїзди, проходи і стежки…

Громадськість міста, у тому числі й асоціація «Морські збори», різко піднялася проти дій міської адміністрації із забудови Фіолента: вони виступали у пресі, по телебаченню, писали скарги до різних начальницьких інстанцій. Міське управління екоресурсів в особі його начальника — головного державного інспектора з охорони навколишнього середовища в місті В. Артеменка, — спочатку гаряче підтримували ідею встановлення Пам’ятного знака, але щойно стало відомо, що вартість сотки землі на Фіоленті сягає $1000-1500, позиція інспектора різко змінилася, і сьогодні немає палкішого прихильника забудови Фіолента, ніж В. Артеменко, хоч усі інші екологічні організації послідовно і переконано виступають проти господарського (вірніше — безгосподарного!) освоєння цих унікальних земель.

Діяли і «батьки міста» — через те, що змінилися плани забудови Фіолента, 17 січня 2002 року Севастопольська міськадміністрація скасувала (без скасування рішення сесії міськради!) своє ж розпорядження про встановлення Пам’ятного знака «як таке, що суперечить вимогам закону України «Про природно-заповідний фонд України». Але встановлений раніше підмурок «мозолив очі» всім приїжджим і потенційним дачникам, відлякуючи таких вигідних клієнтів. Тоді вчинили просто — матроси військової частини за наказом начальника НДЦ «Державний океанаріум» і за розпорядженням старшого державного інспектора з охорони навколишнього середовища О. Тарасюк, знесли побудоване всім містом так, що на місці підмурка і сходів залишилася тільки купа каменів. Рішення про відмову у встановленні знака мотивується тим, що «туристи витоптуватимуть територію», хоч насправді (і про це свідчить досвід заповідника Кара- даг, інших заповідників Криму!) туристи рухаються завжди спеціальними стежками під керівництвом екскурсовода, не заподіюючи шкоди, а найбільше шкодить заповіднику саме те, що міськадміністрація вільно дозволяє: неконтрольована діяльність військових, а також дачників, які користуються ресурсами заповідника безконтрольно…

— Маємо недержавний підхід до справи, — говорить Володимир Стефановський. — По-перше, Пам’ятний знак і ландшафтний заповідник є нібито родинними об’єктами, які повинні сприяти збереженню і території, й історичної спадщини та повинні були б перебувати під однаковою охороною. Встановлення Пам’ятного знака на території заповідника тільки сприяло б його зберіганню. Навпаки, хаотична і незаконна забудова мису приватними пансіонатами і готелями порушує багато норм законів з охорони природи, з використання землі, призводить до загибелі унікального ландшафту. Адже насправді Закон «Про природно-заповідний фонд України», на який посилається міськадміністрація, передбачає використання території заповідників із науково-дослідною, оздоровчо-рекреаційною, культурно-виховною метою. Тобто встановлення Пам’ятного знака — законне, а будівництво — незаконне. Я впевнений, що рішення про заборону встановлення і знесення фундаменту Пам’ятного знака прийняте через почуття помсти нам, учасникам акцій протесту проти незаконної забудови мису Фіолент, і на догоду тим, хто там будується. Адже містобудівна Рада міста ще в січні 2001 року визнала містобудівною помилкою прирізку території берегової смуги мису Фіолент під садові ділянки і має бути скасоване це рішення, а не рішення про встановлення Пам’ятного знака. Якщо мислити логічно, то напрошується висновок, що виділення цих ділянок на мисі з наступним їх приєднанням до території садового товариства «Успіх» було зроблено спеціально з метою продажу іногороднім й іноземним громадянам. Завзятість міськадміністрації, що діє врозріз із вимогами практично всього міста, тільки підтверджує цю думку. І нині ще ділянки саме на мисі Фіолент продають та перепродують і через Інтернет, і через газети, і повно оголошень про це в самому Севастополі…

Приблизно рік тому до міськради і міськадміністрації Севастополя звернулася група вчених і громадських діячів. Ректор Севастопольського національного університету В. Карпенко, директор Інституту біології південних морів НАН України академік В. Єремеєв, гендиректор національного заповідника «Херсонес Таврійський» Л. Марченко, голова Севастопольського відділення Всеукраїнської екологічної ліги Л. Марчукова, голова Спілки творчої інтелігенції Я. Машарський, голова Севастопольської організації Спілки архітекторів України В. Васильєва, а також члени Севастопольського клубу любителів історії, члени містобудівного комітету, депутати і багато інших — усього 17 солідних організації та об’єднань, — просять припинити освоєння ділянок на Фіоленті, ухвалити правове рішення щодо повернення їх місту, створити комісію з розслідування порушень законодавства при передачі берегової смуги в користування забудовникам, розробити і затвердити новий план землеустрою Фіолентівського узбережжя, а також скасувати розпорядження про скасування рішення (така ось тавтологія!) про встановлення Пам’ятного знака О. Пушкіну. І чим більше минає часу, тим складніше це зробити, очевидно тому замість припинення будівництва адміністрація вимагає… прискореного освоєння виділених ділянок.

Припинення будівництва вимагає і науковий підхід до справи — є десятки експертних висновків із пропозиціями оптимального містобудівного й екологічного вирішення проблеми. Припинення будівництва вимагає і громадськість міста. Але віз і нині там — «будівництво століття» на мисі проводять ударними темпами, доступ як до монастиря, так і до інших ландшафтних і культурно-історичних пам’ятників та місць перегороджують новими огорожами, ландшафт засмічують і руйнують…

У 2004 році Балаклава відзначатиме своє 2500-річчя. Володимир Стефановський вірить, що до того часу законність та здоровий глузд переможуть і вдасться встановити Пам’ятний знак, туристи зможуть вільно побачити те, що бачив у 1820 році Пушкін, і їм не перешкодять ні огорожі, ні приватні пансіонати…