Дефіцит лідерів?
Чому в Україні непопулярні дитячі та молодіжні організації
Завтра 250 лідерів молодіжних організацій України зберуться в Харкові на триденний Всеукраїнський молодіжний саміт (під егідою ООН). Мета — вплинути на формування молодіжної політики в країні. Нагадаємо, у минулі вихідні молодь відзначила своє «професійне» свято. Якщо дотримуватися світових стандартів, то героями дня могли відчути себе близько 11 тисяч українців (від 14 до 24 років). Проте в нас «молодіжний» статус мають навіть ті, кому до 35-ти. А ті, кому вже 14, але ще не виповнилося 18-ти, можуть похвалитися подвійним статусом. З одного боку, це наймолодша молодь, а з іншого — найстарші діти. Педагоги називають цей перехідний вік підлітковим, а статистика стверджує, що ця категорія нараховує близько чотирьох мільйонів осіб. На думку педагогів, саме вони потребують найпильнішої уваги до себе. Якщо раніше майже всі підлітки брали участь у житті громадських організацій, то тепер, як відомо, це стало справою добровільною. У цьому педагоги й убачають проблему.
Багато дослідників убачають дитячий рух як складову молодіжного. Адже до деяких молодіжних організацій, згідно зі статутом, можуть входити і підлітки, а до деяких дитячих — молодь віком за 18 років. Цікаво, що вперше зародження українського молодіжного руху історики зафіксували в XVI— XVIII століттях (йдеться про молодіжні братства при церковних об’єднаннях, новиціат при Бразильському ордені в уніатській церкві). Посилилася громадська активність молоді в XVIII —XIX століттях, а з середини 1920-х років для УРСР (і 1940-х для Західної України) почали діяти лише дві організації: піонерська та комсомольська. Правлячий режим передавав їм функції держави з виховання молодого покоління в дусі вірності комуністичним ідеалам. Як відомо, наприкінці 1980-х років основи цих організацій почали руйнуватися, і на їхньому місці виникають об’єднання різних напрямів, а зі здобуттям Україною незалежності була створена й правова база для розвитку цього руху.
Сьогодні в нас зареєстровані 10 дитячих громадських організацій і 114 — молодіжних. Проте фахівці стверджують, що їм бракує системності в роботі — часто ці організації обмежуються проведенням окремих акцій і не працюють на цілісне виховання особистості дитини. Раїса Охрімчук, завідувач лабораторії дитячих об’єднань Інституту проблем виховання АПН України, кандидат психологічних наук зазначає: «За даними досліджень, дитячі організації в Україні не виконують повністю своєї головної функції — бути інститутом соціалізації дитини. Їхня діяльність часто зосереджується лише на якомусь одному з аспектів соціалізації. Усі сьогоднішні дитячі об’єднання залежно від поставлених ними цілей можна розбити на три групи — спрямовані на розвиток особистості, на розвиток пізнавальної активності й орієнтовані на певний напрям виховання».
Дитині завжди цікаво знайти групу, де б вона могла сказати «ми», де б знайшла товаришів і змогла зайнятися з ними спільною справою. Громадські організації надають таку можливість. Але чомусь цією можливістю не всі юні українці користуються. Водночас, як зазначають експерти, дитячі організації через недостатність фінансування нерідко звертаються за допомогою до політичних сил, і в результаті отримують ідеологічну залежність.
Насправді, за результатами досліджень, найсуттєвішими проблемами дитячих організацій є фінансові. Організації, де кількість членів перевищує тисячу, не збирають членських внесків. Комерційні структури та приватні особи вкладають гроші у великі організації, вважаючи, що кількість визначає якість. Те саме відбувається й із дотаціями органів місцевого самоврядування — нечисленні організації практично втрачають матеріальну підтримку і цих структур.
Раїса Охрімчук переконана, що сьогодні нам треба серйозно зайнятися підготовкою дорослих лідерів для організації дитячого руху. Вона вважає доцільним створення в Україні структури на зразок Будинку громадських організацій у Росії, де обмінюються інформацією різні громадські організації країни.
Педагоги кажуть, що двері, через які дитина входить у суспільство, — це громадські організації. Вони схожі на маленькі держави, в яких діти мають усе те, що є в дорослому житті, але діють вони в цих державах під захистом дорослих. Але дорослих, які були б професіоналами з роботи в неформальних дитячих організаціях, в Україні якраз і бракує.
