«Демократичний імперіалізм»

Україна отримала черговий месидж від світового співтовариства: чесні й відкриті вибори, за умови внутрішнього діалогу між різними політичними силами можуть забезпечити їй гідне мiсце у світі. Тезу, що цей рік — критичний для України (це говориться кожного разу напередодні українських виборів) озвучували в суботу практично всі зарубіжні учасники конференції «Україна в Європі і світі», серед яких були екс-державний секретар США, голова ради директорів Національного демократичного інституту Мадлен Олбрайт, екс- прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт, віце-президент Парламентської асамблеї Ради Європи Ханне Северінсен, відомі західні експерти. На конференції, проведеній Інститутом Євроатлантичного співробітництва, чи не вперше за останні роки в Києві виступали лідери владних сил (прем’єр-міністр Віктор Янукович) і опозиції (Віктор Ющенко). Щоправда, директор Бюро національної безпеки Польщі Марек Сівєц сказав з цього приводу, що він чув «два монологи, а не діалог». Конференція не дала чітких відповідей на запитання — наскільки Україна може наблизитися до ЄС і НАТО в разі успіху реформ — з представників «старих демократій» лише Олбрайт відкрито заявила, що Україна має стати членом цих організацій. Факт представницького зібрання в Києві, однак, продемонстрував, що Україна, принаймні, все ще привертає увагу міжнародної спільноти. Особливо на тлі застережень стосовно розвитку подій у Росії.

«Російський чинник» буде не останнім при визначенні провідними світовими силами політики щодо України. Саме це випливає з кількох тез виступу Олбрайт при відкритті конференції — «президент Путін є сильним і популярним, але важко визначити його демократичні прагнення», «Падіння СРСР не було трагедією, як нещодавно заявив президент Путін», а також сказане росiйською: «Советский Союз не будет, Украина была, есть и будет». Багато хто з міжнародних експертів в неофіційних коментарях вказував, що Росія практично втрачена для Заходу з точки зору демократії. Тепер важливо «не втратити Україну». І тут акценти — на розвитку внутрішньої ситуації в Україні. Олбрайт говорила на прес- конференції, що зміни до Конституції повинні вноситися законним шляхом, важливо не допускати залякувань, коли люди не можуть зустрічатися з кандидатами в президенти, коли відсутній доступ до преси. Олбрайт також нагадала: незважаючи на те, що США вдячні Україні за направлення військового контингенту до Іраку, — не треба забувати, що в інтересах України розвивати демократію в країні, і ця вдячність не означає, що США закриватимуть очі на проблеми з демократією.

Слова Олбрайт про «розумні санкції» — це перший сигнал такого роду за всю недовгу історію української незалежності. Враховуючи, що вона представляє вищі ешелони Демократичної партії, яка має великі шанси змінити адміністрацію республіканців за результатами виборів 2 листопада, і що до її слів у Вашингтоні прислухаються, варто припустити, що це не проста погроза. Навіть за умови, що в Сполучених Штатах — свої передвиборні баталії.

Що ж до того, наскільки Захід зацікавлений у можливому переможці передвиборних перегонів в Україні, то і посол США в Україні Джон Гербст, і віце-президент ПАРЄ Ханне Северінсен висловлювалися, що саме народ України повинен обрати свого президента. «Не моя справа — говорити, хто буде президентом», — сказала кореспонденту «Дня» Северінсен з цього приводу. Посол Гербст вказував, що США працюватимуть і з Ющенком, і з Януковичем в тому разі, коли хтось із них буде обраний.

«Не гратися з правилами» і провести чесні вибори закликав також екс-прем’єр Швеції Карл Більдт. За словами експерта Інституту дослідження конфліктів Королівської академії оборони Джеймса Шерра, «ми не просто стурбовані технічними питаннями виборів в Україні. Ми стурбовані зміцненням демократичної культури, зміною стилю роботи інституцій, зменшенням розриву між державними установами і суспільством». Він, як і Андерс Ослунд, вважає, що ЄС і НАТО дійсно не продемонстрували розуміння ситуації в Україні.

Натомість, на думку Шерра, в західних інституціях часто можна зустріти думку, що вони співпрацюють з «шизофренічною державою», яка виявляє «фундаментальну шизофренію» у визначенні своєї стратегічної мети (мається на увазі одночасна спроба інтеграції до Євроатлантичної спільноти і до ЄЕП). Експерт переконаний, що в ЄС «достатньо людей, щоб припинити робити правильні речі для України», якщо «Україна не робитиме правильних речей для себе». Ослунд, який переконаний, що ЄС повинен змінити свою політику і свої протекціоністські правила до України, теж вважає, що «дуже важко умовити людей на Заході захищати Україну, якщо Україна сама не захищає себе, свою ідентичність, свою незалежність».

Однак вважати, що те, як буде проведено вибори, зумовить місце України в Європі, було б, очевидно, занадто оптимістично. Голова Програми Атлатичних досліджень безпеки, екс-заступник міністра закордонних справ Чехії Александр Вондра вважає, що Україні потрібно сім-вісім років, щоб стати членом ЄС. Карл Більдт говорив тільки про сподівання, що «шлях України до ЄС буде схожим на наш».

Інші представники Заходу називали термін 20 років. Директор бюро національної безпеки Польщі Марек Сівєц говорив тільки, що розширення ЄС створює і можливості, і загрози. На можливості, за його словами, вплине якість демократії в Україні. Перший заступник міністра закордонних справ України Олександр Чалий переконаний, що ЄС не має стратегічного бачення своїх відносин з Україною. Ці відносини, за його словами, потрібно перевести «від євроромантизму до єврореалізму». Він вважає, що до травня можна опрацювати План дій, підписати протоколи про приєднання 10 нових членів ЄС до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Загалом же в Києві часто схильні оцінювати поведінку ЄС стосовно України як прояв «демократичного імперіалізму».