Демонстрація надії

З вичайно, хотілося більшого. Драматичний півфінал європейської першості для 19 річних, у якому українці двічі зрівнювали рахунок і врешті поступилися іспанцям у серії пенальті, ще довго снитиметься гравцям, тренерам, уболівальникам. Наші хлопці не програли на Євро-2004 жодного матчу, але вимушені були припинити виступ за крок до вершини.

А якщо подивитися на це іншими очима? Збагнути, що чи не вперше в історії футболу незалежної України команда в синьо-жовтій формі атакувала у півфіналі континентального турніру, претендуючи не на участь, не на який-небудь «позитивний результат», а на перемогу, на титул! Нинішнє покоління любителів футболу практично не знає, що це таке. Я не кажу про справжню національні збірну, яка за десять років так і не спромоглася здолати хоча б відбірковий турнір до світової чи європейської першості. Навіть юнаки, які традиційно грають у нас успішніше за дорослих, ніколи не грали у подібний футбол. Чотири роки тому збірна 19-річних українців зіграла краще: команда дійшла на чемпіонаті Європи до фіналу! Але якою ціною? Наші хлопці відчайдушно відбивалися, розраховуючи на контратаки, а про логічні дії в атаці і мови не було. У нинішньої збірної українських юнаків навпаки: найслабше місце — це захист.

Швидше за все, ми ще не усвідомили революційних змін, які принесла в наш футбол юнацька збірна під керівництвом Павла Яковенка. Більшість гравців команди була зібрана знаменитим у минулому футболістом на просторі колишнього СРСР понад чотири роки тому. Чотирнадцяти-п’ятнадцятирічних юнаків запросили до Києва і створили всі умови для зростання та вдосконалення. І ось вони вже серед кращих у Європі.

Те, що хлопці Яковенка не стали чемпіонами Європи, навряд чи має засмучувати. Юнацькі титули забуваються дуже швидко. Хто пам’ятає нині, що один з тренерів національної збірної України — Андрій Баль — чемпіон світу? Серед юнаків, ясна річ. Ми пам’ятаємо Баля у переможному фіналі Кубка володарів кубків 1986 року, пам’ятаємо його гол у ворота збірної Бразилії на Кубку світу 1982 року. Саме це, а не юнацький титул зробили цього футболіста зіркою.

Віце-чемпіони Європи 2000 року серед юнаків так і не знайшли себе серед дорослих. Перспективний бомбардир Бєлік гріє лаву запасних у «Шахтарі», півзахисник Лисицький виявився непотрібним київському «Динамо», захисники Симоненко і Шершун — у глибокому резерві національної збірної. Інші віце-чемпіони скромно грають за середні команди.

Є надія, що нинішня юнацька збірна не повторить долю своїх попередниць. Більшість хлопців вже готові грати у вищій лізі. А дехто може постукатись і до національної збірної. Ось тільки де їм грати, коли в «Шахтарі» на матчі чемпіонату України виходять по десять іноземців, коли київське «Динамо» продовжує купувати балканських та бразильських футболістів? Як не згадати захоплення київських уболівальників, які вперше побачили 19 річногоОлександра Алієва у травні цього року на турнірі пам’яті Лобановського. Продемонструвавши видовищний футбол, хлопець... повернувся на лаву запасних.

Звісно, тренерам видніше. Однак дуже не хочеться, щоб український футбол втратив юнаків, які впевнено увірвалися до європейської еліти. Нехай поки що юнацької. Чи не досить тренерам збірної тягнути до складу Реброва лише за заслуги 1999 року? Чи варто потурати забаганкам Шевченка, який не знаходить часу, аби зіграти за національні збірну у товариській грі? Може подивитися на молодих і дати їм шанс?

Результати виступів збірної України на чемпіонаті Європи серед 19-річних:

Груповий турнір:

Україна — Бельгія .................... 0:0

Україна — Італія ........................ 1:0

Україна — Швейцарія ............... 0:0

Півфінал:

Україна — Іспанія ...................... 2:2

(по пенальті ................................. 1:3)