«Дерусифікація» на місцевості

— «Дерусифікація» — це програма про тих творчих людей, які всупереч ринку, що диктує переважний попит на російськомовний продукт, створюють виключно чи переважно україномовний культурний продукт і знаходять можливості для його продажу. Своєю повсякденною роботою вони спростовують домінуючу думку, що українська мова є абсолютно неринковою, «непродажною», тому, мовляв, потрібно орієнтуватися виключно на російськомовне.

— За якими критеріями ви обираєте гостей програми?

— Критерії дуже прості. Запрошуються люди, які працюють iз українським словом — пісенним, книжковим, газетним, телевізійним чи просто кіношним: письменники, музиканти, видавці, редактори тощо. Ефір — прямий, до розмови долучаються слухачі: широке коло людей, яким не байдужа доля української мови. У програмі вже побували Юрко Покальчук, Олег Скрипка, Фома, Марія Матіос, Патріарх Філарет (йшлося про українську мову в богослужінні), Валентина Степова, Віктор Павлік, видавець чи не єдиного україномовного журналу про моду «Єва» Володимир Нечипорук з головним редактором Сергієм Фащуком, заступник редактора «ПіКу» Орест Сохар. Минулої п’ятниці гостем був Святослав Вакарчук, який щойно повернувся із загальноукраїнського туру з оптимістичним враженням щодо сприйняття української мови молоддю Сходу та Півдня. Кожен iз цих людей на своєму напрямку діяльності зробив багато корисного і для відродження мови, і для її популяризації та підвищення престижу.

— На яку цільову аудиторію розраховано програму?

— На тих, кому небайдуже, як надалі буде складатися доля української мови — чи виживе вона, чи зможе колись стати за ступенем розповсюдженості, престижності та популярності в Україні хоча б на рівні з російською.

— Яких результатів ви очікуєте від «Дерусифікації»?

— Взагалі я сподіваюсь саме на поступову дерусифікацію. Звичайно, не думаю, що програма викличе революційні зміни. Програму я задумав, відчувши, що для певної частини нашого суспільства тема української мови є дуже болючою і хвилюючою. Але, на жаль, практично ні на радіо, ні на телебаченні немає трибуни, де ця тема могла б спокійно і зважено обговорюватися. Серед друкованих видань серйозна дискусія деінде відбувається — зокрема, й у «Дні». (До речi, цієї п’ятниці ми запросили до «Дерусифікації» головного редактора газети Ларису Івшину). Але частіше у більшості інших друкованих ЗМІ замість спокійної дискусі трапляються істеричні кампанії, які зводяться до нагадування того, що всі зобов’язані розмовляти українською мовою і ніяк інакше. Ми ж у своїй програмі виходимо з того, що користування тією чи іншою мовою є правом вільного вибору кожної людини. Якщо ви помітили, програма не називається «Українізація». Вона називається «Дерусифікація». Тому що це коректнiша і правильнiша назва процесу. Вона означає повернення від стану русифікації до стану нормального розвитку української мови. Українське суспільство складається приблизно з двох рівних за чисельністю громад — україномовної і російськомовної. Про це свідчать узагальнені соціологічні дані. На мою думку, мовна політика держави має полягати у задоволенні потреб наразі дискримінованої україномовної частини суспільства. Якщо україномовних є половина, то виникає питання: де половина нашого телебачення, книг чи газет? З такою програмою-мінімум легше знаходити порозуміння з русофонами. До того ж, вона відповідає загальнодемократичному уявленню про права людини і права національності.

— Ви сказали, що для висвітлення цієї проблеми немає трибуни. Чому тоді ви обрали «Громадське радіо», що є Інтернет-проектом?

— На сьогодні «Громадське радіо» мовить не тільки у Інтернеті. У радіоефірі воно користується частотами «Радіо Континент» (100,9 FM) та «Радіо Рокс Україна» (103,6 FM). Зокрема, моя програма виходить щоп’ятниці о 17:00 на хвилі «Роксу» (103,6 FM).

У мене складається враження, що на інших радіостанціях, а тим більше телеканалах, ця тема, як і багато інших суспільно-політичних тем, є табуйованою. Очевидно, що час для таких дискусій там ще не настав. «Громадське радіо» — поки що єдина радіостанція розмовного формату, на якій можлива вільна дискусія без будь-яких цензурних обмежень. Коли ми говоримо у ефірі про питання мови, звичайно, усвідомлюємо, наскільки це питання є складним і делікатним, бо ж воно торкається національних почуттів людини. Відчуття толерантності — єдине, що впливає на поведінку в ефірі. Ведучий і всі гості, незалежно від радикальності їхніх поглядів, дотримуються принципу толерантності.