Дісталося всім

Настала весна, і партії вийшли на вулиці. Добре, що з’явився підходящий привід — річниця ратифікації в парламенті харківських угод. Коли цей матеріал готувався до друку, до пам’ятника Шевченкові на головний мітинг якраз почали підтягуватися опозиційні сили. А вранці «Наша Україна» провела з’їзд біля стін Верховної Ради, де рік тому літали яйця й горіли димові шашки, а крім того, були поламані носи і руки нашоукраїнців та бютівців.

Цього разу все минулося мирно, хоч Партія регіонів також влаштувала під стінами Ради альтернативний мітинг на підтримку харківських угод. Близько тисячі прихильників Партії регіонів стали вздовж периметра площі Конституції. Кореспондентка «Дня» підійшла до гурту підлітків з прапором громадської організації «Союз молоді регіонів».

— Хлопці, яка мета вашої акції? Кого представляєте?

Підлітки ошелешено витріщилися на кореспондента.

— А ви на наш прапор погляньте, — не розгубилася й відповіла дівчинка після недовгих роздумів.

А втім, нашоукраїнців таке сусідство аніскільки не збентежило. «Ми говоритимемо про ті речі, які нас хвилюють, і ми доноситимемо свою правду. Якщо колегам так важливо бути тут — ради Бога», — сказав кореспондентові Дня Володимир Огризко.

І справді, коли розпочався з’їзд, сусідній мітинг принишкнув. Хіба що пролунав самотній крик: «Ющенка — в Америку».

Віктор Андрійович, вірний своїй звичці, запізнився на півгодини. Зате виступав недовго — приблизно 20 хвилин.

Третій президент України заявив, що харківські угоди з Росією 2010 року є Переяславськими угодами сучасності. «Я переконаний, що через деякий час нашої історії, день 27 квітня стане днем ганьби, тому що харківські угоди — це переяславські угоди, але в іншому столітті». Ющенко закликав політичні сили та всю націю виступити з акціями на підтримку денонсації харківських угод і газової угоди 2009 року з РФ.

До речі, на з’їзді прозвучало ще одне словосполучення: «московські угоди». Один з лідерів «Нашої України» Валентин Наливайченко зазначив, що без «московських угод» не було б «харківських».

Сама Юлія Володимирівна вчора теж засудила харківські угоди. «Ми закликаємо об’єднати зусилля всіх патріотичних сил для проведення загальноукраїнської кампанії щодо скасування окупаційних угод і очищенню нашої землі від іноземних військових баз», — ідеться в документі, який поширила прес-служба БЮТ.

А тепер, мабуть, головне питання: наскільки реально денонсувати ці угоди? У принципі, теоретично це можливо — є механізми, визначені міжнародним правом про денонсацію тих чи інших угод. Та чи можливо це сьогодні в Україні? Із цим запитанням кореспондент звернулася до Юрія Єханурова, який стояв віддалік від сцени і спілкувався з людьми, пересічними партійцями.

— Юрію Івановичу, яким може бути механізм денонсації харківських угод?

— Вони можуть бути денонсовані як звичайні міжнародні угоди. Цей механізм чудово знають і в МЗС, і в Міністерстві юстиції. Спочатку потрібно внести це до парламенту, щоб проголосувати.

— Але опозиційні законопроекти в Раді набирають сьогодні трохи більше 150 голосів. Мабуть, сьогодні це нереально.

— За цього складу парламенту — нереально, — підтвердив Єхануров.

Утім, лихо не без добра, вважає політолог Віктор Небоженко. І в харківських угодах можна за бажанням знайти певний позитив. «Кремль зробив велику помилку. Харківські угоди страшенно злякали донецьких олігархів. Янукович набагато простіше зараз здався б у Митний союз, якби не було харківських угод. Багато з того, що мало б перейти за списком Росії, десь на півдорозі призупинилося, застопорилося.

Сьогодні Кремль метушиться між двома варіантами: або геополітичне приєднання України, що дуже важливо, а з іншого боку — суто корупційні схеми. Приїхати що-небудь забрати, пролобіювати якісь проекти російського бізнесу».

Ми також попросили регіональних експертів «Дня» проаналізувати наслідки харківських угод.

Микола КОЗЛОВЕЦЬ, професор кафедри філософії Житомирського державного університету ім. Івана Франка, доктор філософських наук:

— Харківські угоди з Росією рік назад були підписані швидко, не були проаналізовані віддалені наслідки для розвитку незалежної української держави. Не варто було так поспішати, оскільки термін дії попередньої угоди з базування Чорноморського флоту РФ в Криму діяв до 2017 року. Росія в цій ситуації скористалася слабкістю політичної еліти і непоінформованістю нової владної команди. Підписана угода більше відображує інтереси Росії, ніж України. Заяви, зроблені очільниками нашої влади відразу після підписання цих угод, про вигоди, які, нібито, отримає Україна, нагадують нинішні обіцянки прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, що в разі приєднання до Митного союзу Україна матиме додатковий дохід до 9 млрд. доларів США щорічно. А підписання будь-яких міжнародних угод потребує ретельного наукового опрацювання, виважених кроків влади і опозиції. В цілому ці угоди забезпечують домінування російських інтересів на теренах України і послаблюють можливості України в зовнішньополітичній діяльності. Влада винна, тому що підписання їх готувалося таємно, без широкого обговорення, без залучення опозиції. Але ж це доленосне питання для України.

На превеликий жаль, українська опозиція на сьогодні не здатна до критичного переосмислення і переоцінки своєї попередньої і нинішньої діяльності. Її дії зараз більше нагадують галасування на кшталт «голосу волаючого у пустелі», відсутнє будь-яке намагання до консолідованих зважених дій.

Найголовніша проблема у міжнародних справах це відносини між Україною і Росією, проте за роки незалежності майже жодне серйозне питання в даному плані не знайшло свого гідного правового врегулювання.

Крім того, в офіційній інформації стосовно газових угод з Росією є багато недомовленостей. Безперечно, що вони не вигідні для України. При підписанні договору з Росією щодо поставок газу і його транзиту у 2009-му році Юлії Тимошенко слід було витримати, виявити певну стійкість і не йти на такий нерівноправний договір щодо цін на газ і його перекачку до Європи, апелювати до країн Євросоюзу. Але винна не тільки вона, але й тодішній Президент України Віктор Ющенко, оскільки не було консолідованої позиції з цього питання. Є провина й опозиційних сил, якими на той час були Партія регіонів і Компартія України, які, напевне, підказували, на які «больові точки» України можна було натиснути.

Наталя МЕРКУЛОВА, редактор газети «Батьківщина», Дніпропетровськ:

— Я вважаю, що ніякої користі від харківських угод Україна не отримала. В усякому разі, обіцяної стодоларової знижки на російський газ наші громадяни не відчули. Навпаки, побутовий газ подорожчав, як подорожчали тепло й гаряча вода. Росія отримала Севастополь на тривалий термін і за помірною ціною, а буквально вслід представники «Газпрому» почали заявляти, що їх сповна влаштовує формула, за якою формується ціна на газ для України і нічого переглядати вони не збираються. Виглядало це дуже негідно, оскільки неможливо повірити в те, що «Газпром» не підпорядковується Путіну і Медведєву. Може здатися, що українську сторону знову обвели навкруги пальця. Але, насправді, Янукович у Харкові вирішував важливе питання легітимізації себе як Президента. Уступка Севастополя дозволяла заручитися йому підтримкою Росії, а здача збагаченого урану — підтримкою США. Тепер же, коли ставиться питання про знижку на газ, то Азаров і Янукович переводять стрілки на Тимошенко. Мовляв, це вона підписала невигідну угоду з Росією, а тому всі претензії — до неї. Проте, слід пригадати в якій обстановці довелося діяти Тимошенко. Посеред зими Росія закрила газові заслінки, залишивши на голодному пайку не лише Україну, а й Європейський Союз. Окрім того, плелися інтриги довкола «РосУкрЕнерго», коли проти глави уряду діяв навіть президент Ющенко. Як би там не було, ціна на газ завжди, скоріше політична, ніж економічна величина. У нинішнього керівництва країни, здавалося б, був історичний шанс, тим паче, що воно завжди демонструвало свої симпатії до Росії. Харківські угоди могли виправити ситуацію, проте, вони ще більше закабалили Україну.

Ігор ТОДОРОВ, доктор історичних наук, викладач політології, голова Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці (ДонНУ):

— Це була груба помилка української влади, яка межує зі зрадою. Абсолютно не підготовлена угода, в якій закладалися пусті обіцянки про здешевлення газу. А де це здешевлення? Насправді за цей час для населення вартість газу зросла майже вдвічі. З точки зору Росії, звичайно, цілком логічно, що вони посилаються на газові угоди, підписані урядом Тимошенко, на ті розрахунки, що були тоді встановлені. Їм це вигідно, адже за тими розрахунками вони продають Україні газ дорожче, ніж Західній Європі.

Думаю, правий Борис Тарасюк, який каже, що денонсація Харківський угод можлива на підставі внутрішнього українського законодавства. По-перше, це пряма невідповідність Конституції, що не передбачає розміщення на території України іноземних військових баз. По-друге, грубі порушення при ратифікації. За великим рахунком, у парламенті мають місце перманентні порушення при голосуванні, але те, що відбувалося при ратифікації харківських угод — це взагалі нонсенс. Тому це може бути підставою для денонсації. Звісна річ, теперішня влада цього не буде робити, але теоретично це можливо.

Що стосується опозиції, то проаналізувати власні помилки і взяти на себе частину відповідальності вона однозначно не готова. Хоча б тому, що вона тепер не консолідована. Та частка, що не мала причетності до уряду Тимошенко, критикує усіх, в тому числі і її. Тимошенко ж стверджує, що все було зроблено правильно, бо то був єдиний шанс в тих умовах, — і тут я не певен, можливо, так і було. На мою думку, нова влада мала би, перш за все, ставити питання про перегляд газових угод Тимошенко, а тоді вже вирішувати питання про флот.

Володимир ПРИТУЛА, керівник комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Нинішній Президент і його команда за перший рік своєї роботи зазнали двох великих провалів — у внутрішній політиці це прийняття Податкового Кодексу, який значно погіршив ситуацію в економіці, а у зовнішній політиці — це харківські угоди. Вони мали лише один невеликий плюс — на певний, дуже короткий, час зняли напругу в українсько-російських відносинах, яка одначе була спричинена не з української вини. Проте минуло лише кілька тижнів, і ця напруга почала зростати, зрештою, як і зневага до українського Президента з боку російських ЗМІ, які, час від часу, транслюють на Україну то зневажливі ролики, то глузливі карикатури. І зараз ця політична напруга між нашими країнами зростає, і, я думаю, буде зростати і надалі, оскільки в Росії перед виборами президента жодна команда кандидатів не зупиниться перед експлуатацією української теми.

Разом з тим, політичні дивіденди від харківських угод були, по-перше, мінімальні, по-друге, надто короткотривалі, щоб мати хоч якесь значення. Економічних дивідендів для України від них не було зовсім. Натомість Росія зі свого боку отримала вирішальні переваги як в політиці, так і в економіці від цих угод.

Чи винен у цьому попередній уряд? Частково ми маємо розуміти, що якби не було кабальних газових угод, підписаних урядом Тимошенко, то команда нинішнього Президента і не мала б зовсім аргументів, якими б можна було б хоч якось виправдати харківський провал. Але це лише привід для виправдання, а не дійсна причина, і не реальний аргумент. Зараз в Україні складно взагалі говорити про якусь опозицію. По-перше, політичної опозиції, як такої, у нас нема, а по-друге, наші політики, незалежно від того, в якій ролі вони перебувають, ніколи не були здатні ні відповідати за свої помилки, ні розумно виправляти їх. Тому в цьому плані слід почекати, доки в нас виросте нова опозиція з нових політиків, яких незабаром мають висунути на передній план ті політичні процеси, які відбуваються в країні.

Юрій ШВЕДА, політолог, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Харківські угоди не принесли того ефекту, на який сподівалася влада, укладаючи їх. Йшлося про те, що нібито за рахунок узгодження питання щодо базування Чорноморського флоту мали б бути вирішені питання економічного характеру й це стало б приводом для подолання економічної кризи в Україні. Час, що минув після укладання харківських угод, показав, що якихось особливих преференцій від Росії в економічному плані Україні не вдалося здобути. Тому, очевидно, ставлячи на шальки терезів наслідки, зумовлені підписанням вище згаданих угод, можемо констатувати, що вони для України не вигідні, ущемляють її національні інтереси, тому постановка питання про денонсацію харківських угод є цілком правомірною і, в принципі, громадська думка схиляється саме до такого рішення цієї проблеми. Також мені здається, що правляча влада має рацію, коли звинувачує вчорашню владу, тобто опозицію, у підписанні харківських угод. Що ж до критичної оцінки своєї діяльності, то, як на мене, Тимошенко частково це зробила, сказавши, що не все бездоганно було в її діяльності. Наскільки глибоко готова опозиція визнати помилки, зробити серйозні висновки й кроки щодо перегляду й реформування своєї діяльності, політики й людей, покаже час.