«Дістати» всіх!
— Не хоцю дядю Плезидента! Пелеклюци! — скомандував мені мій дворічний син Мишко, коли, напевно, раз у сотий за день був удостоєний щастя споглядати по телику орлиний профіль нашого Гаранта.
Рука, котра потяглася було за паском, щоб суворо покарати молодого шибеника за таке явне вираження політичної незрілості та неповаги до Батька нації і кращого друга українських фізкультурників, застигла на півдороги.
«А може, малюк має рацію? — прийшла несподівана думка. — Не даремно ж кажуть, що вустами немовляти глаголить істина». Хочу цю тезу пояснити.
Вже не раз було говорено, що зайва завзятість перших, других і всяких третіх національних у героїчному життєписі Поки Ще Чинного тільки шкодить останньому, бо навіть у недосвідчених у політиці немовлят вже викликає стійкий блювотний рефлекс. Що ж тоді говорити про людей, котрі давно вийшли з пелюшок? Ото ж бо й воно.
То, може, в цьому-то й уся сіль? Може, істинна мета телевізійного епічного серіалу під назвою «Наш сонцеликий добродійник» полягає якраз у тому, щоб так «дістати», так осточортіти всім, щоб навіть ті, хто мав щодо нього хоч якісь ілюзії, 31 жовтня з полегшенням викреслили б набридле прізвище з бюлетеня.
І ви знаєте, щось мені підказує: так воно і є. Бо тільки істинні друзі і соратники нашого Орла зробили б усе можливе й неможливе, щоб його переобрання ВИКЛЮЧИТИ. «Дістати всіх!»
Посудіть самі. Допустимо, не приведи, звісно, Господи, його таки переобирають. Саме йому, рідному, доведеться якось вирішувати проблему немислимих зовнішніх і внутрішніх боргів, щось таки робити з розрухою, подібної до якої ненька-Україна не бачила з часів монголо-татарскої навали.
Дуже сумніваюся, що Він сам на щось розумне сподобиться: горбатого, знаєте... Навряд чи і Його раднички- крадії щось ділове порадять. Отже, попереду — неминучий вибух народного гніву і суд.
