Діти і вибори: потік агресії проти незрілої психіки

Микола КОРНЄВ, доктор психологічних наук, завідувач кафедрою соціальної психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:

— Рання політизація дітей — це поширене явище в усіх розвинених країнах світу. У США, наприклад, діти з трьох років уже «політизовані». Це результат впливу й ЗМІ, й сім'ї, й цілеспрямованої роботи органів виховання маленьких свідомих патріотичних американців. Такий маленький американець чудово обізнаний, хто в країні президент, яким є колір державного прапора, хто республіканець і які погані комуністи або кубинці і т. ін. Те саме в Німеччині та інших країнах.

Інша річ, що діти подібну інформацію сприймають некритично. І це призводить до того, що людина з дитинства відучається мислити самостійно й росте з уже готовими штампами. Власне, це те, що було в нас: піонери, жовтенята, Ленін... Від такого «залиття готових форм», зокрема й за допомогою ЗМІ, нікуди не подінешся. Це було, є і буде, і чим далі — тим витонченіше, тому що ставки дуже великі. І наші діти в будь-якому випадку будуть залучені в цей процес...

Ірина ГОЛОВНЬОВА, кандидат психологічних наук, Харківський гуманітарний університет «Народна Українська Академія»:

— На жаль, немає даних про ступінь втягненості дітей у політичні процеси. Єдиний постійний чинник, про який можна говорити, — це засоби масової інформації, які зараз зосередилися на негативі противників і негативному шляху розвитку суспільства в разі перемоги того чи іншого претендента. Це, як і будь- яка негативна інформація, позначається, звичайно ж, не найкращим чином на психічному розвитку дитини. Ситуація посилюється ще й тим, що період змін дуже затягся — немає загальних довготривалих цілей, завдань. Їх немає ні в політиці, ні у вихованні та освіті. Люди намагаються жити сьогоднішнім днем. Але якщо для особистості, яка вже склалася, це іноді дуже непоганий вихід — спадає гострота сприйняття стресової ситуації, — то для підлітків і юнаків така ситуація нехарактерна. Наявність цілей для них — це чинник розвитку. Ситуація нестабільності підводить підлітків до того, щоб не замислюватися про майбутнє. А от це дуже сумно. У них не формується вигляд майбутнього: «Ким я буду через 5 років, через 10 років, як я буду жити?».

Зараз політизация розчинилася на рівні дуже різнорідної друкованої та аудіовізуальної інформації й дуже різнорідної інформації у сім'ях. Це мозаїчна картина, в якій немає чітко визначених пріоритетів. Одна дитина бачить один бік, інша — інший — і тут дуже важливо, щоб у них були місточки для взаєморозуміння.

У сучасному комунікативному суспільстві пошук взаєморозуміння передбачає позицію такого плану: «Ти думаєш інакше, ніж я, але мені цікаво зрозуміти, чому ти так думаєш». Якщо буде формуватися ця позиція, то наявна мозаїчність була б дуже непоганою для розвитку суспільства. Але якщо кожен сприймає свою думку як єдино правильну, то це може призвести до зростання агресії та до інших негативних моментів.

Рівень діалогу можуть демонструвати суспільству, до речі, ті ж політичні лідери. У нас поки що цього не відбувається. У більшості своїй політики ведуть не діалоги, а монологи, і перетинів у їхніх розмовах практично немає. Це не рівень комунікативної культури. Це щось набагато примітивніше.

Борис ЦУКАНОВ, доктор психологічних наук, директор Наукового центру психології часу Одеського держунiверситету:

— Мова має йти про конкретні вікові групи, тому що психіка дітей різного віку влаштована по-різному. Наприклад, психіка дітей до 7 років зовсім інакше сконструйована, ніж психіка підлітків. Якщо говорити про прошарки з точки зору вікової психології, то перспектива як орієнтація на минуле, майбутнє, сьогодення актуальна для підліткового віку. Діти менше, як папужки, повторюють те, що кажуть батьки, — суб'єктивної значущості або особистісного сенсу для них політична боротьба немає. Дитина віком 7-8 років всього лише повторює те, що їй сказали. На більше вона поки що не здатна.

Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ, кандидат психологічних наук, директор Інституту соціальної та політичної психології АПН України:

— Якщо маються на увазі діти молодшого шкільного віку, то передвиборні політичні пристрасті навряд чи якось впливають на їхню психіку. Набагато більше на них впливають насильство й криваві жахи, що в надмірній кількості демонструються по нашому телебаченню. Дитина в такому віці просто ще нічого в усьому цьому не розуміє. Демонстрація агресивності на політичному рівні не доступна її сприйняттю. Вона може трансформуватися у свідомості дітей у забавних, пародійних і, часто, дуже цікавих інтерпретаціях, але навряд чи може істотно вплинути на їхню психіку.

Якщо ж йдеться про підлітків, молодший юнацький вік, то нічого особливого, аж до психічних розладів, від спостереження передвиборних баталій з ними статися не може. Просто через сприйняття ситуації та реакції на неї батьків тотально підривається довіра до влади, ЗМІ і практично всіх суспільних інститутів. Хоча, звичайно, не можна виключити певного зростання агресивності. Головним же чином це згубно позначається на громадянському становленні підлітків, юнацтва...

Ольга ГЕРАСИМ'ЮК, тележурналіст, автор і ведуча програми «Версії» на каналі «1+1»:

— У цьому сенсі для мене дуже показовим є спогад однієї моєї приятельки про свого сина, який колись, ще за часів Союзу, прийшов додому і каже: «Мамо, ти знаєш, нам сказали, що Ленін не вмер, що він живий. Мамо, він любить маленьких дітей!». Нажаханого хлопчика довелось пізніше водити до психотерапевта, бо він цю оповідь сприйняв, як страшну вість про живого трупа, який ходить і поїдає маленьких діточок. Це комусь може видатись смішним, але насправді це яскрава ілюстрація того, як наші політичні діла впливають на дитину. Зараз відбувається майже те саме — тільки треба міняти імена.

Я вважаю, що потрібно заборонити будь-які політичні впливи на дитину, як забороняють, наприклад, релігійний транс. Це повинні добре розуміти, насамперед, працівники телебачення, які зараз дуже активно долучають дітей до політичного рекламування — всі, напевно, бачили ролик, де щасливі діточки стрибають на шию «хорошим» кандидатам. Це той самий трюк, коли через дітей примушують батьків купувати різні дорогі речі. Але то йдеться про кишеню, а тут — про психічне здоров'я дитини. Це великий злочин з боку телебачення. Я розумію мету, якої ми хочемо досягти з певних міркувань, але засоби, які обираються — страшні.

Зараз мало того, що заплуталися батьки, — дітям, які дивляться на своїх «заплутаних» батьків ще важче. Дуже важко сказати, яке майбутнє чекає покоління, яке росте в такому хаосі. Діти стали агресивними і живуть лише інстинктами не лише через конфлікт поколінь. Нашим дітям справді немає на чому зростати. Умберто Еко казав, що дітей ми виховуємо на відходах нашої мудрості, тобто на тому, якими вони бачать нас, коли ми їх не виховуємо. І це зараз дає негативний результат. Я не знаю, в якому жанрі «страшилок» визначити ці мої передбачення. Мене жахає те, що робиться в головах деяких наших студентів. Це схоже на ефект хаотичного відбивання кульок, які ми кидаємо. Або на гру «Спортлото» — кульок багато, а хто який номер витягне — невідомо. Я не певна, що це буде не «666».