Для чого вони епатують?

«Арт-Київ», історія якого розпочалася чотири роки тому і своєю появою дала початок мистецькому літопису Українського дому, впритул підійшла до нашого з вами художнього часу, до сучасного мистецтва у, так би мовити, найсучаснішій його іпостасі — contemporary. Варто сказати, що справу естетичного сприйняття українцями актуального мистецтва на широкому суспільному рівні започаткував PinchukArtCentre. Саме завдяки йому ми побачили, як це — коли в музей вишиковується черга, а Деміен Хьорст з його естетикою смерті вже не викликає шоку, натомість сприймається з великою часткою іронії. Відтак ця справа розрослася аж до чотирьох поверхів Українського дому, на якому розташувався цього разу «Арт-Київ contemporary». Утім, як з’ясувалося, така грандіозна «популяція» не провокує розуміння самого поняття contemporary art. Не претендуючи на всеохопність, пропонуємо до нього наблизитися.

Аби голослівно не сипати банальностями про суб’єктивність сприйняття мистецтва (особливо в цій темі, де доречніше було б сипати концептуалізмами), одразу пропонуємо вам реакцію перших ліпших відвідувачів відкриття виставки «Арт-Київ contemporary», підслухану біля робіт німецького художника Грегора Шнайдера, всесвітньо відомого, як каже нам прес-реліз, завдяки своїм просторово-об’єктним містифікаціям. Спершу здивоване «Ну і що?», далі — майже істеричне «Ну і що?!»

Якщо з класичним мистецтвом, навіть з урахуванням «похибки» сприйняття, все більш-менш зрозуміло, то при першому знайомстві з contemporary art, як правило, виникає саме таке запитання — «Ну то й що?!» Або: «Що це?» І ці реакції зовсім не риторичні, вони вимагають відповіді, тим більше що «Арт-Київ» виводить це сучасне та актуальне на новий, ще ширший, аніж до того PinchukArtCentre, суспільний контекст.

Що таке актуальне мистецтво? І чи конче воно мусить бути аж таким актуальним? Про які критерії його цінності варто говорити, окрім, звісно, фінансового, який, правду кажучи, в сьогоднішньому художньо-комерційному світі є одним із головних чинників (бо ми вже доволі далекі від романтичних часів невизнаних геніїв). Звичайно, конкретної відповіді шукати годі. Тим більше, що, за словами івано-франківського галериста (галерея «Маргінеси») та художника Анатолія Звіжинського, це поняття, принаймні в Україні, не легалізоване.

— До цього часу не легалізоване, — стверджує Анатолій. — Немає жодного державного закладу, інституції, галереї, яка б заявляла про себе в плані саме актуального мистецтва. Тому складно давати якісь визначення. Фактично це явище існує в нашій країні тільки в андерграунді. Утім сказати, що це погано, не можна. Нам багато хто заздрить, адже немає тиску державних інституцій, відсутній контроль.

Не претендуючи на енциклопедичність, спробуємо окреслити явище актуального мистецтва — зі слів тих, хто вариться у цьому «актуальному казані».

Арсен САВАДОВ, один із найпримітніших українських художників сучасності:

— Тільки мистецтво сьогодні дає можливість свободи. Більше жоден вид діяльності на це не здатен. Мистецьке життя курується саме свободою. Поезія —свобода — мистецтво не існують і не розглядаються окремо. Художники полюють за частинкою вільного духу.

БУДДА, мистецтвознавець, педагог, внутрішній дизайнер:

— Мистецтво — дуже тонкий прояв свободи, який можна злапати. Коли художник з нею стикається, то мусить щось робити... Концептуалізм, який притаманний contemporary, породила Європа. У певний момент стало зрозуміло: ганяти туди-сюди почуття, як це робили в XIX столітті, замало. І кожен із тих стилів, які виникли наприкінці позаминулого сторіччя, мав свою концепцію, кожен із них мав свій маніфест. Навіть імпресіоністи вже були маніфестарними художниками. У мистецтво почало втручатися соціальне, але не тільки — загалом різні штуки, які не стосуються почуттів. Виникла потреба думати головою. Зникли так звані великі стилі. Останній із них — модерн. А те, що ми називаємо модернізмом — це вже ціле віяло течій, які то виникають, то перериваються, то з’являються вже переосмисленими, у вигляді реміксів. Тобто таке своєрідне діджейство. Музику вже не пишуть, а тільки совають платівками.

Роже ПФЮНД, почесний гість «Арт-Києва», «король швейцарського контемпорарі», один із найавторитетніших авторів художнього втілення національних валют (Швейцарії, Франції, Китаю, Малайзії та ін. країн):

— Найперше, контемпорарі — це таке мистецтво, яке твориться сьогодні сучасними художниками. Хоча про саме поняття «контемпорарі» можна говорити ще з XIX сторіччя, художники в ті часи створювали винаходи, які актуальні й досьогодні. Загалом це поняття дуже широке. Так само, як мода сьогодні не має законів — ви можете одягати що завгодно, — так само і мистецтво існує поза законами і обмеженнями.

Поруч із ідейною «позазаконністю» — поліфонія технічна: до традиційних технік активно долучаються медіа. Серед своїх живописних робіт на «Арт-Києві» Роже Пфюнд представив, зокрема, серію портретів Марії Каллас. І хоча виконані вони в однаковій, хоча й оригінальній техніці та мають однаковий сюжет (якщо про сюжетність взагалі коректно говорити), однак вони створюють одночасно різні художні смисли, які, в свою чергу, вибудовують одну композицію — таке собі глобальне інтерполотно. Класичне мистецтво так не вміє!

Олександр СОЛОВЙОВ, один із провідних вітчизняних експертів актуального мистецтва, постійний контриб’ютор міланського видання «Flash art», співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва, куратор PinchukArtCentre у рамках «Арт-Київ» представив власний кураторський проект «Флешка». Добірка із 10-ти відеотворів художників Станіслава Волязловського за участі студії «Тотем», Ігоря Гусєва, студії «Р.Е.П.», Володимира Кузнєцова, Лади Наконечної, Іллі Чічкана, Миколи Рідного та Олександра Верещака. Відеомистецтво сьогодні він називає відео-непорозумінням:

— Це щось миттєве, своєрідний «накопичувач епохи», через усю ту кількість операційних систем реальність навколо нас стає ніби прозорою. Картинка постійно змінюється. Усі довкола щось знімають. Це вже не епоха відеоарту, це епоха відео-непорозуміння, епоха youtube та facebook. Камера десакралізована, аж до банальності.

До речі, культ художника як творця теж, судячи з усього, в минулому. На арену вийшов куратор, затьмаривши громіздким тілом свого авторитету художника. Саме він тепер — ключова фігура художнього процесу.

Поза тим, що дехто вважає й надалі вважатиме contemporary явищем доволі суперечливим, актуальне мистецтво кидає вам персональний виклик. Воно спонукає до роздумів, повторюючи слова процитованого вище Будди, «змушує думати головою», відшуковувати паралелі, художні цитати, натяки, примушує розширювати горизонти та контексти. Актуальне мистецтво не любить наївних глядачів, які сподіваються побачити красиві картинки і керуються виключно інтуїцією. Воно вимагає інтелекту! І тут уже — справа за вами!

Отже, з 29 жовтня по 7 листопада. З 11.00 до 20.00 в Українському домі.