Для Кучми «справа Лазаренка» закінчена

Втім, швидше за все головний вартовий законності трохи погарячкував. Дійсно, після заяви Джеймса Мейока — американського адвоката Павла Лазаренка — про те, що його підопічний дійсно попросив у США політичного притулку, на нинішньому етапі розвитку «справи Лазаренка» можна поставити велику крапку. Навіть якщо американці після тривалої процедури не нададуть Павлу Івановичу політичного притулку, він може оскаржити це рішення в судовому порядку, а це — чотири судові інстанції. У результаті, за скромними підрахунками, близько року він спокійно може перебувати в США, чекаючи на вирішення своєї долі. У тому випадку, якщо США в кінці кінців вишлють Лазаренка з країни, він може поїхати куди завгодно, і навряд чи захоче повертатися в руки вітчизняного правосуддя. Таким чином, з великою часткою імовірності можна стверджувати, що ми не побачимо Павла Івановича до президент-ських виборів.

Попередні підсумки Лазаренкової епопеї невтішні. По-перше, суспільство впало в стан, близький до істерії. У громадському транспорті всерйоз обговорюється питання, як поділити майно Павла Івановича і кому і скільки від цього дістанеться. Насправді ці підрахунки досить прості. Якщо Лазаренка арештують, якщо зло-вживання, в яких він звинувачується, будуть доведені і якщо суми (близько $3 млн.), які вважаються незаконно ним привласненими, заберуть і роздадуть, наприклад, пенсіонерам (яких 13 мільйонів), кожний з них одержить близько 20 центів (приблизно 1 гривня). Додамо сюди вкрай низьку імовірність кожного «якщо» і стане ясно, що ціна люмпенізації настроїв громадян, яку розкручують офіційні ЗМІ, м’яко кажучи, неадекватна. Незайво також нагадати нашим можновладцям, що люмпену однаково, що Павло Іванович, що Леонід Данилович, і зовсім не обов’язково організований «народний гнів» впаде на голову опозиції.

По-друге, залишаються відкритими прості запитання: чому переслідування корупціонерів починається тільки після їхнього відходу з влади; чому той же Лазаренко був звільнений з посади прем’єра «за станом здоров’я»; чому ніхто з посадовців, які сприяли його кар’єрі (майже всі вони зараз при владі) не подав у відставку. Спроби знайти на ці запитання відповідь обов’язково виведуть нас на можновладців, що, звісно, не додає авторитету ні їм, ні державі.

По-третє, схоже, власті обдурилися щодо реальності сучасного світу і, зокрема, щодо того, хто «командує» в США. За всiм бажанням американський уряд навряд чи здатен вчинити тиск на суд, який буде вирішальною ланкою в справі повернення Лазаренка на Батьківщину. Всяке-різне «розуміння» американської влади, про яке говорять наші посадовці, має значення тільки для внутрішньоукраїнської пропаганди, не більше того.

По-четверте, небезпека, яку представляв Павло Іванович для Леоніда Даниловича, аж ніяк не зникла. Зрозуміло, що у Лазаренка не було жодних шансів стати Президентом (ілюзії на цей рахунок міг плекати хіба що він сам і адміністрація), тому його усунення з політичної арени — аж ніяк не усунення конкурента. Головна загроза Павла Івановича — розказати неприємну правду про діяльність української верхівки. Тепер реалізувати її набагато легше, аніж раніше, та й дієвість буде більшою — розповідь прозвучить прямо у вуха «стратегічним партнерам», від прихильності яких значною мірою залежить успіх Кучми на майбутніх виборах. Не дивно, що Генеральний прокурор розповідав у Харкові про те, що Лазаренка «треба ізолювати». Він мотивував свою позицію тим, що у справі П.Лазаренка є не тільки ті епізоди, про які Генпрокурор повідомляв, виступаючи у ВР, а й «інші матеріали, які не дозволяють, щоб Лазаренко залишався на свободі», повідомляє Інтерфакс-Україна. Дійсно, крім інформації про діяльність Президента Павло Іванович напевно має у своєму розпорядженні відомості, які є державною важливістю і як він ними розпорядиться — одному Богу відомо. Це — ще один камінь в город властей, котрі заради власного виживання пожертвували національними інтересами.

І останній, на мій погляд, найстрашніший висновок. У ході «справи Лазаренка» з’ясувалося, що ні у кого — ні у влади, ні тим більше у опозиції — не повернувся язик докоряти Павлу Івановичу, що він поїхав, не дочекавшись суду, на якому теоретично міг би довести свою невинність. Принаймні, цей такий переконливий аргумент практично не використовувався в ході пропагандистської кампанії в президентських мас-медіа. Таким чином, влада відкрито визнала, що в нашій країні не діє право. Це — страшний діагноз, який можна порівняти з вироком...

ДО РЕЧІ

Про явно неадекватну оцінку ситуації, дивне уявлення про законність і про, м’яко кажучи, перебільшення власної значущості українською владою, говорить заява директора Національного бюро розслідувань України Василя Дурдинця у Вашингтоні на міжнародній конференції з питань боротьби проти корупції у світі. Видача Сполученими Штатами Україні Павла Лазаренка, затриманого минулого тижня у нью-йоркському аеропорту, стане «практичною перевіркою» «ефективності міжнародного співробітництва» у боротьбі проти корупції та організованої злочинності. «Український народ з великою цікавістю стежить за розвитком справи про видачу Україні Лазаренка та його спільників», — заявив він (за повідомленням Інтерфакс-Україна).