Для вiдчаю — п’ять секунд...
Четвертий рік поспіль київські динамівці припиняють боротьбу за Кубок чемпіонів після першого групового турніру. Змінюються тренери й керівники клубу, приходять нові гравці, оновлюється тактика та стратегія, удосконалюється трансферна політика, а результат залишається тим самим. Така не дуже приємна «стабільність» засмучує насамперед тому, що для українських любителів футболу Ліга чемпіонів є чи не єдиною можливістю побачити справжній великий футбол, а не те, що пропонують народу на внутрішній арені організатори змагань вітчизняних «професіоналів».
Звісно, в усіх нас був би зовсім інший настрій, якби один із ударів динамівців на останніх хвилинах гри був точним. Та чи варто вкотре посилатися на фатальне невезіння, помилки арбітрів, погоду, травми, вітер не в той бік та ямки на футбольному полі?
Хід вирішального двобою з «Інтером», в якому кожній із команд була конче потрібна перемога, був визначений стартовим вибором тренерів. Італієць Дзакероні максимально наситив центр поля, де жорсткі та технічні Алмейда, Паскуале, Емре, Ван Дер Мейде та Дзанетті створювали плацдарм для атак Крузу та Вієрі. Українець Михайличенко виставив п’ять захисників — Гавранчича, Саблича, Несмачного, Дмитруліна та Пеєва разом із схильним до руйнівних дій Леко. Нападник у нас традиційно був один — Шацьких.
За такого розкладу господарям поля не варто було й думати про облогу воріт Тольдо. В арсеналі динамівських атак були або флангові прориви, або закидання м’яча вперед навмання. У вирішальний момент команда повернулася до перевіреної роками захисної тактики з розрахунком на шанс у контратаці. І такі шанси були. Та щоб їх реалізувати, мало одного Шацьких, гру якого італійці добре вивчили. Були моменти й у «Інтера», і моменти ці виглядали більш «надійними» і логічними, ніж у наших.
Упродовж цьогорічної Ліги чемпіонів у всіх іграх, окрім матчу з «Локомотивом» у Києві, тренери суперників «Динамо» використовували нехитрий тактичний прийом. У другому таймі вони випускали свіжих нападників, які мали «додавити» втомлених захисників киян. Щораз це вдавалося, й «Динамо» пропускало м’ячі. І в грі з «Інтером» легко було передбачити вихід у другому таймі «реактивного» Мартенса. Чому це стало сюрпризом для Михайличенка, до того ж п’ятий раз поспіль? Саме Мартенс нестандартною й швидкісною грою розхитав і без цього не ідеальний захист господарів, саме він змусив помилитися Гавранчича й «заробити» вирішальний, як потім виявилось, штрафний. Гол захисника Адані, якого, так само як і в Мілані, «забули» прикрити наші гравці, став логічним результатом нехитрого задуму тренера «Інтеру».
Лише пропустивши гол, кияни кинули в «бій» свіжі сили. Гусєв, Чернат та Мілевський зробили із захистом «Інтеру» те саме, що Мартенс перед тим із захистом «Динамо». У підсумку наші таки заштовхали м’яча у ворота італійців за п’ять хвилин до фінального свистка зусиллями Діого Рінкона. А те, що було потім, згадуватимуть ще довго. Навряд чи ми побачимо ще хоч раз такий «хлоп’ячий» футбол у виконанні команд класу «Інтера» та «Динамо». Команди забули про захист і одночасно побігли забивати в надії на удачу. Удача всміхнулася... «Локомотиву» із Москви, якого нічия у Києві вивела в наступний етап Ліги чемпіонів.
Захопливий фінал драматичного матчу переповнений стадіон спочатку зустрів повною тишею — програли обидві команди, які вилетіли з Ліги чемпіонів, зігравши внічию. Та вже за хвилину трибуни ожили та вдячними оплесками провели обидві команди. Шкода було людей, які дві години мерзли на холодних лавах стадіону. Шкода тому, що живе футбольне свято на стадіоні покинуло їх аж до наступної осені. Завдяки протиприродній політиці наших футбольних і телевізійних керівників українські любителі футболу тепер на довгi три місяці переключаться на... Італію, чемпіонат якої у нас показується (не нами, звісно) на кілька порядків якісніше, ніж чемпіонат України.
Тренер «Інтеру» Альберто Дзакероні виглядав після гри набагато менш засмученим і розчарованим, ніж тренер «Динамо» Олексій Михайличенко. Ну й що з того, що «Інтер» вилетів із Ліги чемпіонів? Зате в головному турнірі, в чемпіонаті Італії, команда здобула п’ять перемог поспіль і впевнено наближається до лідерів. Не було розпачу й у очах наших колег, італійських журналістів. Для них Ліга чемпіонів — гостра приправа до основного футбольного видовища — національного чемпіонату. Згадка ж про вітчизняне «видовище», продовження якого очікує нас у березні, не викликає жодного ентузіазму в навколофутбольного народу.
Видається, що й тренерам «Динамо», й керівництву варто шукати причини чергової невдачі не в тактичних помилках чи прорахунках команди. За великим рахунком до гри «Динамо» претензій немає — наш чемпіон не виглядав слабшим за суперників в жодній грі Ліги чемпіонів. Причина в іншому. Ліга чемпіонів і чемпіонат України — це сьогодні не два різнi турніри, це два різнi види спорту. В чемпіонаті Італії немає ігор, результати яких відомі всім ще до початку турніру, немає команд, яким не потрібні глядачі i які невідомо навіщо виходять на поле. В італійському чемпіонаті немає й сотої долі того бруду та інтриг, якими рясно сочиться й смердить наш чемпіонат. Цей сморід не до вподоби глядачам, які вже котрий рік «голосують ногами» проти такого чемпіонату, залишаючи трибуни порожніми або напівпорожніми.
Граючи в справжній футбол лише вісім-десять разів на рік, навіть найкращі майстри не зможуть підняти свою майстерність до європейського рівня. Якщо в нашому футболі нічого не зміниться, нам і в наступному році знову не вистачить одного забитого м’яча, одного удару. Цього удару завдадуть ті, хто грає в справжній футбол не тільки в Лізі чемпіонів, а щотижня у внутрішньому чемпіонаті.
Можна, звісно, послатися на дніпропетровський «Дніпро», який продовжує захищати честь України в Кубку УЄФА, можна сподіватися на його успіх. Можна навіть мріяти про те, щоб «Дніпро» при нагоді «помстився» «Інтеру» за «Динамо» на одному із етапів Кубка УЄФА. Чому б і не помріяти? А якщо серйозно, то в Лізі чемпіонів та Кубку УЄФА все логічно й справедливо. Динамівці вже «помстилися» московському «Локомотиву» за донецький «Шахтар», залишившись на останньому місці в групі. На такому рівні не буває випадків. Бо Ліга чемпіонів — це справжній футбол. Футбол, якого нам так не вистачає в наших безрезультатних поки що спробах догнати футбольну Європу. Як догнати, коли біжимо по колу?
Турнірна таблиця групи «В»: 1. «Арсенал» 10
2. «Локомотив» 8
3. «Інтер» 8
4. «Динамо» 7
