«Дні ненависті» заразні

Сьогодні о 19.00 за московським часом Комітет 19 січня запрошує москвичів на акцію пам’яті. Два роки тому в центрі Москви сталося страшне вбивство — російський неонацист застрелив правозахисника Стаса Маркелова й журналістку «Новой газеты», громадянку України Настю Бабурову. Причина, через яку фашисти забрали в молодих людей життя, зрозуміла: Стас і Настя були перепоною на шляху поширення коричневої зарази. Учасники мітингу, який відбувся в Москві після поховання Маркелова й Бабурової, говорили, що ці смерті — попередження всім росіянам: нацизм перейшов із інтернет-форумів у голови чималої частини людей. Це було два роки тому.

Протягом цих двох років «День» наполегливо писав про те, про що попереджала Настя Бабурова, — нацизм не має меж і не закінчується з того боку російського кордону. Він є мутацією сталінізму, що утворилася на інфікованому пострадянському просторі. Цю хворобу не можна не помічати або заліковувати. Проте український медіапростір уперто не чув пророцтв Бабурової.

Майже непоміченим пройшло й інтерв’ю з автором фільму про Настю Бабурову «Любіть мене, будь ласка» Валерієм Балаяном під лаконічним заголовком «Попередження» («День» від 9 листопада 2010 року), де Валерій Вазгенович говорив, що в Москві витає передчуття громадянської війни. А вже в грудні столицю й інші міста Росії накрила хвиля ненависті. Хоча насправді передбачити такий хід подій було зовсім неважко. За словами Валерія Балаяна, всі кавказці в Москві знають про акцію «Білий вагон», яку неонацисти вже понад два роки проводять в столичному метро. Щоп’ятниці, напившись ввечері пива, натовп скін-хедів заходить у вагон потягу. По двоє нацистів стають біля дверей, інші — вдивляються в обличчя пасажирів. Виявлених «нєрусскіх» б’ють до напівсмерті й викидають на платформу. Потім ідуть в наступний вагон, таким чином «очищаючи» потяг від «чорних». Це триває абсолютно безкарно не один рік.

За двадцять років незалежності Україна не побудувала заслін від російських проблем. Більше того, росіяни із задоволенням чекають моменту, щоб перекласти свої біди на наші голови. Це ще раз довів нещодавній випадок в Нікополі. Побутовий конфлікт між вірменами та українцями закінчився трагічно — двоє людей загинуло. Пізніше було зруйновано хачкар — вірменський пам’ятний знак. Але ситуація не вийшла за межі контролю. Натомість російські ЗМІ подали цей випадок мало не як другу Манежну площу.

Так, Україна має регіони, де може виникнути напруга в міжнаціональних відносинах. Це Дніпропетровська область, де нелегально проживає чимала кількість вірмен. Це Крим, де невирішеним залишається питання з поверненням кримських татар. Це Буковина. Одещина. Ці питання повинні щоденно бути на порядку денному уряду й відповідних структур. Тому дуже нелогічною виглядає ліквідація Державного комітету в справах національностей і релігій.

Ще більш абсурдними здаються намагання влади перетворити українських націоналістів і націонал-демократів на екстремістів. Масові арешти по всій Україні — зверніть увагу: не лише на заході, а й у Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, очевидно, повинні справити враження на людей примітивного мислення без глибокого знання історії й сьогодення своєї країни. З іншого боку — такі дії влади повинні були б викликати радикальні настрої активістів у відповідь на тиск (слава Богу, цього поки що не сталося — читайте на четвертій сторінці інтерв’ю з активістом ВО «Тризуб» ім. С. Бандери). Спроби української влади повторити російський сценарій можуть мати зворотний від очікуваного ефект. Не войовничі настрої, а глибока переконаність у своїй правоті підсилить український націоналізм.